Сергій Павлюк: Для акторів головне - оплески

     Херсонський театр привіз до Полтави свою сучасну «Ромео і Джульєтту». Як класичний твір став трагіфарсом, отримав політичне забарвлення і як справилася з ролями молодь херсонського театру розповів Сергій Павлюк, головний режисер Херсонського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.Куліша, режисер-постановник вистави.

b_400_0_16777215_00___images_1visnpavliyk.jpg

      «Ми ставили «Ромео і Джульєтту» не про велике кохання двох дітей, а про конфлікт між родинами, через який діти поплатилися життя. Коли перечитував Шекспіра, то побачив, що кохання Ромео і Джульєтти там на чотирьох сторінках, інший текст - про вбивства та смерть. Основне завдання було перенести дію у сьогодення. Прем’єра відбулася у грудні 2015 року, але я два роки тому зробив цю виставу в Іжевському театрі. Там вистава зовсім інша, на перший план виходила тема інформаційної війни, через шини показував військову техніку, сварку двох сусідів. У херсонській виставі працювала переважно молодь, сучасні люди, які не підкоряються батькам, відчувають, як конфлікт родин поглинає їх .
Херсонська публіка вже сказала свою думку про цю виставу, тепер хочемо почути полтавців. Адже для акторів головне - оплески. І чим довше вони лунають, тим більше вони відчувають свою значимість. Глядач, прийшовши на виставу, оцінює те, що ми зробили. Його право – піти після 15 хвилини перегляду, після першої дії чи залишитися і переглянути до кінця. Але найгірше – це коли є байдужість.
Я не так хвилювався, коли робив прем’єри в полтавському театрі, як зараз, перед показом своєї херсонської «Ромео і Джульєтти». А ще - у головній ролі моя донька, мій первісток, якій 16 років. Для неї це перший виїзд на гастролі. Я суворий батько, спочатку робив все, щоб вона відмовилася від ролі. Але чим більше я її «пресував», тим більшого результату ми досягали. За мною ходить слава деспота, але це мій метод. Не люблю, коли актори не виконують поставлені задачі, ліняться, шукають причини, щоб не працювати. Таким чином я намагаюся вивести актора на емоції, зробити гарний театральний продукт. Актори не повинні брехати на сцені, повинні бути живі емоції, які викликатимуть емоції у тих, хто сидить у залі».