ПЕРШИЙ ЮВІЛЕЙ ЮВІЛЕЙНОГО СЕЗОНУ

    До 80-річчя заслуженного артиста України Володимира Григоровича Репенка.
     

b_200_0_16777215_00___images_repenkolustivka.jpg     Коли вперше я побачила Володимира Григоровича на сцені, його гра одразу ж вразила мою уяву і відтоді він назавжди став одним з моїх найулюбленіших артистів полтавської трупи. Відтоді минуло чимало років і артист вже певний час не виходить на сцену, але враження від ролей артиста лишаються яскравими та незабутніми. Він належить до тієї когорти митців, котрі своєю самовідданою творчою працею склали невмирущу славу Полтавської сцени і яких, на жаль, з кожним роком стає все менше і менше.
     І от, 15 жовтня ц.р., на початку ювілейного 80-го сезону, один з найвідоміших і найталановитіших артистів Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Гоголя, заслужений артист України Володимир Григорович Репенко відзначатиме своє вісімдесятиріччя, і в цьому сезоні мине шістдесят років відколи він переступив поріг театру. Відтоді артист вже ніколи не полишатиме його сцену, зберігши їй вірність на все життя, ігноруючи такі моменти, коли «спокусники» з інших театральних колективів України докладали чимало зусиль, щоб зманити його до себе. 
     Народився Володимир Григорович Репенко у с. Іванківці Знаменського району Кіровоградської області в селянській родині. Любов до літератури та смак до театру пробудив у хлопцеві, як поспіль це трапляється в житті митців, вчитель мови та літератури, котрий керував у школі драматичним гуртком. Через роки з вдячністю згадує він Івана Івановича Дудника, завдяки якому накреслив свій шлях у житті. Згадує артист і ту свою першу роль на шкільній сцені – Назара Стодолю в одноменній драмі Тараса Шевченка, і вірші Руданського, які читав зі шкільної естради. Ці перші кроки на аматорській сцені привели Володимира Репенка до стін Київського театрального інституту ім. Івана Карповича Карпенка–Карого, до якого вступив з першої спроби, набравши найбільшу серед абітурієнтів кількість балів. А конкурс той був важким, бажаючих було більш ніж досить, адже курс набирав видатний майстер - актор, режиссер і театральний педагог Костянтин Павлович Хохлов (!), народний артист СРСР, на той час художній керівник і головний режисер Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Варто зазначити, що Київський театральний інститут традиційно готує артистів як для української, так і для російської драми. А для Хохлова це був перший український курс, свого роду експериментальний, бо до цього викладав акторську майстерність виключно на російських курсах і працював у російських театрах. Так сталося, що після другого року обставини змусили майстра залишити Київ та переїхати до Ленінграду, де він очолив славнозвісний БДТ.    

b_300_0_16777215_00___images_17repenkoxoxlov.jpgПортрет К.П.Хохлова з дарчим написом:«Милому Владимиру Репенко на добрую память о нашей работе в Киевском институте»

     Але ті два роки невтомної роботи з студентами заклали міцний фундамент, який став запорукою успішної праці в театрах його учнів, адже Хохлов був практиком з величезним досвідом. Володимир Григорович на все життя зберіг в пам’яті заповіти вчителя і при нагоді цитує їх. Після його від’їзду керівником курсу став Леонід Артемович Олійник, котрого згодом в театральному середовищі не безпідставно називали патріархом акторської школи, який був тоді ще на початку педагогічного шляху і який був асистентом Хохлова. Курс цей дав чимало майстрів, котрі стали окрасою української сцени, одержали високі звання. Нажаль, Хохлову не довелося радіти успіхам своїх вихованців - в той рік, коли вони одержували дипломи, Костянтин Павлович залишив цей марнотний світ. Забігаючи наперед, хочу додати, що Володимир Григорович з багатьма однокашниками впродовж років підтримував приятельскі, дружні стосунки, а з одним з них через роки доля звела його вже на Полтавській сцені, а саме, з народним артистом України В’ячеславом Гнатовичем Сумським. 

b_400_0_16777215_00___images_18repenkokurs.jpg  фото курса в центрі сидять: К.П.Хохлов та Л.А.Олійник; стоять в центрі В.Г.Репенко (за К.П.Хохловим), В.Г.Сумський ( за Л.А.Олійником)

     Робота в Полтавському театрі одразу занурила молодого артиста в творчий процесс; і початком тому були такі характерні для новоприбулих артистів - вводи, вводи і ще раз вводи у поточний репертуар: епізоди в класиці, сучасному репертуарі… Він переграв масу сєнєчок, вітіньок, сашків і т.д. 

 b_300_0_16777215_00___images_1repenkokolia_.jpg

Коля – «Людина шукає щастя» А.Школьника

b_300_0_16777215_00___images_2repenkovitinka.jpgВітінька – «Одна ніч»Б.Горбатова

b_300_0_16777215_00___images_19repenkourko.jpg

Юрко – «Чому посміхаться зорі»О.Корнійчука

       Роль Віктора в драмі О.Арбузова «Іркутська історія», хоча і була вводною, але стала тим вирішальним іспитом, після якого для Володимира Репенка відкрилася серйозна сценічна перспектива.

b_300_0_16777215_00___images_3repenkoviktor.jpgВіктор – «Іркутська історія» О.Арбузова

    Молодий артист став справжнім надбанням для Полтавського театру і через стислий час посів одне з провідних місць у трупі. Основне було видно неозброєним оком – творча обдарованість, добра професіональна підготовка, полум’яний темперамент, приємний баритон, виразні зовнішні дані романтичного або соціального героя… А попит на такі амплуа в театрах завжди був величезний! В цьому відбивався характер репертуару українського музично-драматичного театру. Взагалі, акторський чоловічий склад тодішнього театру ім. М.В.Гоголія був дивовижний – не просто талановиті та обдаровані артисти, а всі як на підбір фактурні красені! Це були часи, коли вимогливість до зовнішніх даних відповідних амплуа були дуже високі.
      З часом талант артиста міцнішав, набував нових фарб. Одна за одною з’являлися в його репертуарі великі ролі в історичних драмах. В одній лише «Марусі Богуславці» М.Старицького було зіграно аж трьох головних персонажів: спочатку брата Марусі Степана, потім її коханого Сохрона, а згодом і Гирея.

b_300_0_16777215_00___images_20repenkostepan.jpgСтепан – «Маруся Богуславка» М.Старицького

     Прекрасна могутня робота - Остап в драмі І.Барабаша «Тарас Бульба». Це була остання постановка в театрі ім. М.Гоголя видатного діяча українського театру актора і режисера народного артиста України Віталія Єлисейовича Смоляка.

b_300_0_16777215_00___images_1repenkotaras.jpg                                              Остап – «Тарас Бульба» І.Барабаша за М.Гоголем

       Величезний успіх супроводжував роль Платона Кречета в однойменній драмі Олександра Корнійчука, командира корабля Платонова в драмі Олександра Штейна «Океан», Гриця в «У неділю рано зілля копала» В.Василька за О.Кобилянською, Джілберта в драмі О.Дюма «Марія Тюдор», Василя в «Циганці Азі»… Невтомна робота, величезна завантаженість сприяли тому, що в свої 32 роки Володимир Григорович був удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».

b_300_0_16777215_00___images_4repenkotartuf.jpgВалер – «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра

b_300_0_16777215_00___images_2repenkoplaton.jpgПлатон – «Платон Кречет» О.Корнійчука

b_300_0_16777215_00___images_2repenkokonon.jpgКонон – «Замулені джерела» М.Кропивницького

b_300_0_16777215_00___images_3repenkoplatonov.jpg«Океан» І.Штейна. Платонов – В.Репенко, Маша – Т.Кислякова 

b_300_0_16777215_00___images_5repenkoandrij.jpgАндрій – «Марина» М.Зарудного за Т.Шевченком

b_300_0_16777215_00___images_6repenkogruc.jpg«У неділю рано зілля копала» В.Василька за О.Кобилянською. Гриць – В.Репенко.

b_300_0_16777215_00___images_7repenkovasul.jpg«Циганка Аза» М.Старицького. Василь –В.Репенко

b_300_0_16777215_00___images_4repenkowastja.jpg«Украдене щастя»І.Франка. Михайло- В.Репенко, Анна – Т.Кислякова

    З роками репертуар Володимира Григоровича розширювався - з’явилися характерні та комедійні ролі, а також ролі в оперетах і водевілях. Всі вони позначені глибоким відповідальним, творчим підходом, тонким психологічним аналізом. 

b_400_0_16777215_00___images_8repenkosirko.jpg«За двома зайцями» М.Старицького. Сірко – В.Репенко, Химка – М.Іванова

b_300_0_16777215_00___images_9repenkobocman.jpgБоцман – «Спляча красуня» А.Гуляшки

b_300_0_16777215_00___images_5repenkomajor.jpgМайор – «Нескорена Полтавчанка» П.Лубенського

b_300_0_16777215_00___images_10repenkodiak.jpgДяк –«Бережи мою тайну» В.Собка

b_400_0_16777215_00___images_11repenkogodar.jpg«Мачуха» О. де Бальзака. Годар – В.Репенко, Поліна – Л.Михайліченко

     Якщо проаналізувати репертуар артиста, то можна сказати, що більшість робіт належали до драматичного жанру,такі як, Форд у «Віндзорських жартівницях» В.Шекспіра, Герасим Калитка у «Ста тисячах» І.Карпенка -Карого, Сагадієв у «Тринадцятому голові», Дугін в «Рядових» О.Дударєва, Чмутін в «Ретро» О.Галіна, Данило в «Страшній помсті» М. Гоголя. b_300_0_16777215_00___images_6repenkofort.jpg«Віндзорські жартівниці» В.Шекспіра. Місіс Форд – Т.Шапошнікова, Форд – В.Репенко

b_300_0_16777215_00___images_12repenkodugin.jpg«Рядові» О.Дударєва. Дугін – В.Репенко, Лейтенант – В.Голуб,Віра – В.Волковаb_300_0_16777215_00___images_7repenkosigaev.jpgСагадієв – «Тринадцятий голова»А.Абдулліна.

b_300_0_16777215_00___images_13repenkogloba.jpg«Титарівна»М.Кропивницький за Т.Шевченком. Глоба – В.Репенко, Кобзар – С.Голуб

b_300_0_16777215_00___images_14repenkoiorami.jpg«Закон вічності» Н.Думбадзе. Іорам Канделакі – В.Репенко,Бачана Рамішвілі – В.Мірошниченко, БулікоГогіашвілі – Ю.Попов

     Були ролі і в комедіях,водевілях і оперетах – Барон Зетта у «Веселій вдові» Ф.Легара, Дуллітл в «Моїй чарівній леді» Ф.Лоу, Лопуцьковський у «Шельменку-денщику» Г.Квітки –Основ’яненка, Мортімер Скотт у «Цирк засвічує вогні» Ю.Мілютіна… 

b_400_0_16777215_00___images_15repenkodulitl.jpgДуліттл – «Моя чарівна леді» Ф.Лоу

b_400_0_16777215_00___images_16repenkobaron.jpgБарон Зетта – «Весела вдова» Ф.Легара

b_400_0_16777215_00___images_8repenkostjagy.jpgСтягу – «Над голубим Дунаєм» І.Рачади

b_300_0_16777215_00___images_3repenkosurpruz.jpgСюрпризи медового місяця В.Канівця. Затуркевич – В.Репенко, Тамара – М.Іванова

     Для Володимира Григоровича Полтава насправді стала рідним містом, як став рідним театр ім. Гоголя в якому він знайшов вірну подругу -дружину, талановиту музикантку, артистку оркестру нашого театру –– Тамару Іванівну, з якою звив своє родинне гніздечко. Мабуть, вірність, незрадливість, як на мене, є основною рисою особистості Володимира Григоровича, а ще любов до професії, до сім’ї, до театру, (через липову алею гоголівського бульвару ноги самі ведуть, адже скільки десятиліть топтали вони цей шлях)… А ще… Любов, якою артист не хизується, але яку живить у своєму серці все життя - любов до рідного слова і до рідної української землі.
     Здоров’я Вам, вельмишановний Майстре, нехай Доля пошле теплих сонячних днів і зігріває любов’ю та шаною рідних і Ваших шанувальників.

       Від колективу гоголівців - Єлизавета Орлова, завідуюча музеєм театру ім.М.В.Гоголя