IX «Коломийські представлення». «В СТЕПУ БЕЗКРАЇМ ЗА УРАЛОМ». Оцінки експертної ради

 Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Гоголя

Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І.Озаркевича
(Спільний проект)
Тарас ШЕВЧЕНКО
“В СТЕПУ БЕЗКРАЇМ ЗА УРАЛОМ”
(моновистава)
Режисер-постановник - народний артист України Василь ГОЛУБ
Сценографія - Ірина КЛІМЕНЧЕНКО

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

________________________________________
      b_150_0_16777215_00___images_1_gavrulyk.jpg 



        Це просто-таки могутня, титанічна робота народного артиста України Василя Голуба! Я й уявити не міг, що можна настільки проникливо, вкладаючи всю свою душу, читати поезію Кобзаря. Він же мокрий зійшов зі сцени!
        Уже не кажу про самі Шевченкові твори. Впродовж моновистави ловив себе на думці, що написані вони буквально вчора. Ось що значить справжній поет, поет від Бога!



b_150_0_16777215_00___images_2_kadurova.jpg       Відштовхуюся від останнього кадру, де невідомо чий пам’ятник, але у мене він викликає асоціації з пам’ятником Сковороди на Харківщині, який іде по землі. Від цієї асоціації вся вистава для мене окуталась флером філософії Сковороди… Коли ти маєш бути самим собою, коли світ не має права тебе спіймати. Коли кожному «городу нрав і права», але ти повинен мати моральний закон в собі, маєш знати, що над тобою небо України в зорях. І маєш, як казали латиняни, іти perasperaadastra–через терни, але таки до зірок.

        Ще коли написав Шевченко свої поезії, які сьогодні прозвучали зі сцени, а вони й зараз актуальні. Я схиляю голову перед полтавцями та коломийцями, які це зробили. Я стаю на коліна перед Василем Голубом, в якому стільки болю, стільки горя! Його очі наповнені цим і він запитує нас: хто ви на цій землі неймовірної краси? І чому ж ми так негарно живемо на такій чудовій землі?.. На коліна стаю перед актором, який так прочитав Шевченка!

 ________________________________________

        b_150_0_16777215_00___images_3_kolomiec.jpgПрекрасний актор, який пройнявся Шевченковим духом, болем, уболіванням за Україну. Василь Голуб нічого не декламує, нічого не декларує, хоча Шевченка часто читають, декларуючи щось. І ті моменти, коли він безпосередньо звертається до читачів за співчуттям, що він на чужині, або коли запитує нас, українців: що ж ми всіх винуватимо, коли насправді самі маємо відповідати за свою долю. Він спонукає нас до боротьби за самостійну Україну.

        Я прочитав виставу так, як вважав сам Шевченко: воля має перебувати в нас, а коли її немає, то ніхто й не дасть. А ми весь час чекаємо… Будьмо вільними, – заклик до нас, і це передано актором правдиво, художньо і переконливо. Він спілкується з залом і знаходить відгук у глядачів.
       У мене є зауваження до вирішення вистави. Чи є воно, це вирішення? В чому тут театр? На мою думку,ця моно-вистава може гратися в концертному виконанні. Використані проекції – прекрасні, але чисто ілюстративні.
Крім того, акторові слід було допомогти в плані пластичного вирішення. Його явно замало, але актор «бере собою» зал – і це добре.
________________________________________

       b_150_0_16777215_00___images_4_maksumenko.jpgНа прикладі моновистави народного артиста Василя Голуба ми побачили, що театр може не потребувати інколи ні декорацій, ні якихось додаткових прикрас, якщо є потужний актор. І якщо є, звісно, відповідний матеріал для актора. Голуб саме такий актор, потужний, він здатен зворушити зал. Чого вартує лише лірична сцена з Оксаною!

      Перед нами літературний театр, театр перед мікрофоном. Було б добре, якби на основі цієї моновиставиналагодити масове виробництво аудіоплатівок, вони склали б гідну конкуренцію часто примітивним зарубіжним мультикам, що їх дивляться наші діти. Такі речі потрібно пропагувати, актор прекрасно володіє словом, він справжній майстер, громадянин, зрештою, українець.
      

b_150_0_16777215_00___images_5_nevedrov.jpg     Сьогодні ми подивились моновиставу, бо ті актори, які виходили на сцену, - то допоміжний склад для підсилення. Але мені здається, що такого актора підсилювати просто неможливо. Цей актор, я назвав би, - зразок музично-драматичного театру. Ця емоція і голос, цей вокал…
      Коли приходив до театру на роботу, тебе повинні були прослухати. Коли закінчив вуз чи училище, то обов’язково приходив і співав, танцював, і, звичайно, декламував чи розказував монологи, тобто такий іспит проходив. І якщо входиш у ці рамки, тоді тебе беруть до театру. І таким чином, ми сьогодні бачимо Василя Голуба. Це зразок акторської майстерності, пожертви. Він стільки пережив, стільки зіграв ролей, це вже народний артист. Але те як він працює, то віку в ньому не бачиш. Настільки це точно все сказано. Головне, що у нього нема патетики героїзації віршів Тараса Шевченка. І цим він бере і доказує свою акторську майстерність саме через себе, його відношення до всього цього.
       Я дуже радий що така вистава існує. Він буквально заворожив глядацький зал своєю акторською майстерністю. Дай Боже йому здоров’я великого, щоб міг поїздтити з цією виставою по наших містах, селах. На такі вистави треба, щоб був глядач. Це дуже зворушливо. Через його виконання, я по-новому я зрозумів якийсь зміст. Як ніколи, сьогодні розумів кожну фразу, який зміст вкладає, бо актор ще вкладає якийсь пласт другого плану. І це сильно збагачує.
         Хвала Полтавському театру, хвала Коломийському театру, який допомагав сьогодні. Дай, Боже, їм здоров’я і щастя! Режисерові велике спасибі, що він, молодий, не побоявся і взяв “маститого” актора. Це справжня школа акторської майстерності, досвіду, мудрості. Це колосальна робота. Спасибі.
________________________________________
      b_150_0_16777215_00___images_6_pidlyzhna.jpg Цікава ініціатива двох театрів, яка виникла із такої багатолітньої творчої дружби, і несподівано вийшла така сильна, емоційна вистава. Звісно щоб сприймати слово Шевченка зараз, треба зуміти подати його так, аби воно не було нудним, дидактичним, таким формальним. І тут, мені здається, завдяки акторові, цього вдалося уникнути, бо він не тільки прочитав цей текст, він його прожив, зумів передати через свою акторську душу оте відчуття трагедії генія, який написав ці слова скільки десятиліть тому, а це ніби про наш час. І про ту ситуацію, яка, на жаль, за століття не змінилась і від того ще страшніше. Саме тому, такі речі патріотичні по-справжньому. Вони не пафосні, а вони щирі. Тому дуже потрібно, щоб вже сучасні покоління слухали це.
        Мені здається, що вдало знайдено ця форма вистави, тому що воно не перетворилось на літературно-музичну композицію. Хоча жанрово можна підвести під таке. Але тут є елементи вистави з усіма складовими: зав’язкою, кульмінацією, і живим хором, який надзвичайно емоційно дає відчути таку поезію, яка не старіє роками. На щастя і на жаль не втрачає своєї актуальності. Тому треба вітати таку творчу ініціативу обох театрів і сподіватися, можливо, на нові спільні проекти.

_______________________________________

       b_150_0_16777215_00___images_7_tomencyk.jpgМоновистава взагалі дуже важкий жанр. І не кожний актор може це витримати. Безумовно, Василь Голуб витримує. Тут і говорити нічого. У моновиставі має бути не тільки ремесло актора, його майстерність, має бути достатньо особистості. І вона повинна бути яскрава. Інакше це буде відчутно у моновиставі, а ця вистава є довга.
       Ми сьогодні бачили шикарного, розкішного актора, просто дивовижного. Він робив речі, які взагалі мало кому вдаються . З цієї палітри людських почуттів, людського стану, є такі стани, які дуже важко грати. Скажімо, важко грати пафос, який, в принципі, не фальшиво можуть грати дуже мало акторів. Це така річ, яку намагаються уникати, тому що це мало хто може. Але пан Василь просто розкіший. Він був такий щирий і робив те, що у театрі має бути завжди. Коли слово не вивчене, а народжене на виставі. Воно народжується зараз. Таке враження, Шевченко цього не писав і пан Василь цього не вчив, і це не надруковано нічого. Воно народилося тут і зараз. Це дивовижні речі, безумовно, і я дуже тішуся тим, що була присутня на цій виставі
     Це дійсно така родзинка цього фестивалю. Це перекидається місток від чудової моновистави Лариси Кадирової, яка починала цей фестиваль, і цієї моновистави, яка ішла у переддень закінчення фестивалю. Це такий місток надзвичайної акторської майстерності, який нам подарував цей фестиваль.
        Єдине, що можна було б закинути - режисура могла б спрацювати краще по мізенсценуванню, але пан Василь і це покрив. Він покрив все. Це чудова робота. Я дуже вдячна Полтавському театру, Коломийському театру і особисто пану Василю Голубу.

 

Джерело: Сайт Коломийського театру ім. І. Озаркевича. Зі щоденників фестивалю.