До традиційного фестивалю театрального мистецтва, який відбувався цього року в Полтаві з 28 березня по 1 квітня, актори Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру підготували нову виставу «Страшна помста».

        Спектакль став результатом плідної співпраці акторів обласного театру з уже добре відомим полтавцям херсонським режисером Сергієм Павлюком. До створення вистави було залучено досвідчений творчий колектив з різних міст України: балетмейстер Юрій Бусс (Херсон), хормейстер – заслужена артистка України Ружена Рубльова (Херсон), художник з костюмів Наталія Ридванецька (Черкаси), художник-постановник Сергій Ридванецький (Черкаси).

 

           В основу спектаклю покладено повість Гоголя «Страшна помста» (1831 р.) Відомо, що твір було включено до збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» і в першому виданні він мав підзаголовок, прибраний в усіх наступних: «Старовинна бувальщина». Дослідники творчості Гоголя зазначали, що у повісті особливо відчутні фольклорні мотиви. Окрім думи, складеної самим письменником з відчутним впливом українських народних легенд і пісень, використано багато фольклорних образів, порівнянь, епітетів. За жанром твір – історична повість, дія якої відбувається у першій половині XVII століття, коли Україна боролася проти Туреччини і Речі Посполитої. Окрім того, «Страшна помста» оповита легендарно-фантастичним ореолом, оскільки у творі піднімалася магічна тема потойбічних явищ людської природи (відділення душі від тіла, страти лиходія в потомстві, апокаліптичного вершника тощо).

 

           Слід віддати належне режисеру-постановникові Сергію Павлюку, який зумів зберегти фантастично-містичний і героїчний струмінь гоголівського твору. Окрім того, режисер дотримується класичного тексту, що стало свідченням дбайливого ставлення до творчої спадщини великого майстра слова.

 

           У сценічній версії гоголівської повісті багато містики. Глядачам стає трохи моторошно з першої ж хвилини вистави. Адже дія починається з появи Гоголя (Богдан Чернявський), який приходить з потойбіччя. Полтавці уже звикли до прекрасно створеного актором сценічного образу письменника, але тут вони були подивовані такому перевтіленню. Гоголь-оповідач стає одним із головних героїв вистави, у його уста вкладено багато мудрих життєвих істин. Гоголь, створений актором, – філософ, який прагне достукатися до людських сердець.

 

           У зв'язку з образом Гоголя режисер досить вдало використав один із прийомів української гомілетики (у перекладі з грецької – мистецтво бесіди) – учення про ведення християнської бесіди. Гоголь після розповіді про Петра й Івана та скоєний гріх і покарання за нього промовляє магічне слово «ексордіум» (початок, у якому проповідник, звертаючись до людей, сповіщає свою промову), після якого й починається основне дійство.

 

          Цікавий і образ Бандуриста (Сергій Озерянко), який теж приходить з того світу і супроводжує Гоголя упродовж усієї вистави. Обидва актори ведуть лінію застереження людей від гріхів, але ті не завжди прислухаються до них. Органічно пов'язані з образом народного співця і Родиці (Аліна Зінченко, Аліна Жмурко, Людмила Квашук). Автентичні пісні у їхньому виконанні підсилюють фольклорні мотиви сценічного твору.

 

         Справжнім відкриттям для глядачів став головний дует вистави – Данило Бурульбаш (Тимофій Зінченко) і Катерина (Анна Денисенко). Молоді артисти театру упродовж останнього часу значно додали у своїй акторській майстерності й талановито створюють досить складні у психологічному плані образи.

 

         Справжнім втілення зла став Чаклун (Геннадій Продайко), який несе між людей гріх, зраду, вбивство. Під час дійства відбувається постійне перевтілення батька Катерини (Сергій Козир) у Чаклуна і навпаки, що підсилює трагічну напругу п'єси.

 

        Нова вистава багата на символи. Упродовж усього дійства на сцені глядачі бачать човен. Відомо, що у символіці його значення багатозначне. З одного боку, він пов'язаний з козаками, які мали швидкі човни. У тексті повісті згадується «дуб» – вітрильне вантажне козацьке судно прибережного плавання (назвою «дуб» козаки підкреслювали міцність своїх суден). З іншого боку, це символ божества потойбічного світу; символ останнього шляху богів та людей; у християнстві (ковчег-човен) – символ сили, яка оберігає все і всіх; материнського черева; у фольклорі, літературі – знак розлуки, Місяця. Символ човна обіграється у виставі по-різному, і в ньому переплітаються всі названі вище значення.

 

         Колесо долі з сонцем і місяцем теж яскраво вплітається у сюжет п'єси. Адже в цьому символі й долі героїв, і ясний день з темною ніччю, чоловіче і жіноче начало, життя і смерть. Окрім того, вважається, що на місяці лежить печать «каїнового гріха», що тісно пов'язаний з легендою про двох братів – Петра та Івана.
         

         Глядачів не залишили байдужими дві масові сцени, у яких беруть участь, окрім головних героїв, артисти балету. Перша – божевілля Катерини після смерті сина. Інша – козацький танок після того, як Чаклун убив Данила. Органічно вплітається у тло сценічної дії пісня «Ах, Українонько, бідна годинонько» у записі Тараса Компаніченка. Животрепетно лунають слова Гоголя-оповідача з вистави: «Сумно стало жити на Україні. Лихі часи прийшли». Сцена пробирає до сліз, оскільки у ній чітко проглядається асоціація з тяжким сьогоденням, коли кращі сини України гинуть молодими.

 

             Потужний і фінал сценічної версії. Гріхи людські безмежні, їм немає кінця, тому земля, не витримуючи зла, розверзлася і поглинула всіх грішників. Залишаються лише Гоголь і Бандурист. І це невипадково. Адже мистецтво вічне, і воно має порятувати людство.

 

           Виставу «Страшна помста» можна назвати спектаклем-застереженням, що ненав'язливо змушує людей ще і ще раз замислитися над своїм життям.

 

           Гоголь як письменник-філософ розкриває у своєму творі важливу тему – природу людської помсти. Письменник уважав, що карається не тільки найстрашніше зло, але навіть те, що скоєно з «благородною» метою. Тому, за легендою про Петра та Івана, Бог карає не тільки рід убивці Петра, а й самого месника Івана. Той зобов'язаний вічно стояти на горі й дивитися на страшну кару, яку придумав для свого брата.

 

            Чи можна уникнути гріха? Хто виграє у битві добра і зла? У «Вибраних місцях з листування з друзями» Гоголь писав: «Справа йде тепер не на жарт… Ми покликані на битву. І з чим? Це ясно – з духом зла, зі злою силою, що обплутує серце людей і заглушає сувору таємницю життя і найсокровеннішу небесну музику цієї таємниці». Не дати згаснути цій музиці – ось завдання для людей.

 

         Привертають увагу глядачів і нові гарні костюми, які були підготовлені спеціально для вистави.

 

        Безумовно, кожен із присутніх у залі сприйматиме цей спектакль по-своєму, і це абсолютно нормально. Пам'ятаймо, що сценічна версія будь-якого класичного твору – це самостійний витвір мистецтва. Загалом можна сміливо сказати, що вистава оригінальна і цікава і стане достойним доповненням театральної гоголіани нашого театру.

 

 

        ДЖЕРЕЛО: Чередник Л. / Л. Чередник // Полтавський вісник. — 2018. — 24 травня. — № 21 (1506).