У 2018 році відзначається 220 років від того дня, коли у далекому Петербурзі світ побачило перше видання «Енеїди» І.П. Котляревського. З історії літератури відомо, що це сталося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури, який тоді служив у Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильників української мови та літератури. До його рук потрапив список перших трьох частин поеми І.Котляревського, і Пурпура своїм коштом видав її з характерною присвятою: «Любителям малоросійського слова». Автор був незадоволений вчинком видавця (друк здійснено без його згоди), проте нащадки високо поцінували його. Адже вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України: це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок нового етапу у розвитку нашої літератури.

        1809 року, за фінансової підтримки полтавського поміщика і мецената Семена Кочубея, Іван Котляревський закінчив написання четвертої частини «Енеїди» і видав її разом із попередніми трьома окремою книжкою: «Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И.Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санкт-Петербург, в медицинской типографии». На окремій сторінці Котляревський зазначав, що попередні публікації вийшли в світ без його згоди. Книжка містила словник з першого видання, а також авторський додаток під назвою «Дополнение к малороссийскому словарю», що мав 153 слова.

       Як зазначалося у біографічних нарисах про письменника, з перервами він працював над твором близько тридцяти років і лише незадовго до смерті продав рукопис харків’янину О.В. Волохінову, який і видав уже завершений твір в шести частинах у 1842 році вже після смерті автора.

        Постать Котляревського для Полтави є знаковою. Тут він народився, навчався у Полтавській духовній семінарії, ходив вулицями нашого міста. У 1818 –1821 роках був директором Полтавського вільного театру, сприяв викупові з кріпацтва актора Михайла Щепкіна, упродовж тривалого часу був попечителем «богоугодних» закладів (лікарні, притулки тощо). На прохання дружини генерал-губернатора В.О.Рєпніної, яка зініціювала відкриття Інституту шляхетних дівчат, здійснив переклад з французької теологічної праці Дюкеня «Размышления о расположении, с каким должно приступать к чтению и размышлению Святого Евангелия от Луки».

        Звернення цьогоріч до постановки найвідомішого твору Івана Петровича Котляревського на сцені обласного театру є абсолютно виправданим (це вже третя постановка і третє прочитання «Енеїди»). Досить вдало працівники театру використовували соціальні мережі для реклами майбутньої вистави.

       В одному з інтерв’ю головний режисер театру Владислав Шевченко наголосив: «Ми вирішили спробувати повторити жанр, який закладав сам автор, Іван Котляревський, – бурлеск. Ця постанова буде музичною, це весела легка комедія. Ми спробували подати жанр у більш легкій постановці, трішки пожартували з глядачем. Додались музичні номери, танці, деякі другорядні персонажі вийшли на першу лінію, монологи будуть трішки нівельовані». Отже, полтавці з нетерпінням очікували цей спектакль, яким 7 вересня було відкрито 83-й театральний сезон.

        Глядача вразила масштабність спектаклю: у ньому було задіяно увесь склад театру. Взагалі, такі потужні вистави стали вже візитівкою гоголівців (згадаймо «Оперу жебраків», «Останню любов гетьмана», «Майстра і Маргариту»).

        Особливо слід відзначити роботу художника-постановника Ірини Кліменченко, яка знову подивувала своєю фантазією. Можна сказати, що це одна з кращих її вистав. Складні декорації, прекрасні костюми, багато з яких виконані за старим кроєм. Найбільш ефектною знахідкою вистави було зображення «подорожі» енейців бурхливим морем на човнах, піднятих на 3-4 метри над сценою. Подивував і «політ» Енея у пеклі.

       У виставу було введено образ самого Івана Петровича Котляревського (Сергій Озерянко), який став героєм-оповідачем про мандри Енея та його товаришів.
         Яскравою була громада олімпійців: Зевес (заслужений артист України Олександр Любченко), Юнона (заслужена артистка України Маргарита Томм), Венера (Наталія Сизова).
         Та все ж таки вистава викликає суперечливі думки. Зрозуміло, що в основі жанру бурлеску лежить навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, завдяки чому і створюється комічний ефект висміювання вад суспільства. Але у новій інтепретації вистави у гонитві за бурлескними мотивами втратилося багато важливих моментів і у глядача складається хибне враження, що головною темою твору є зображення гульок і еротики. Подібне потрактування змінює концепцію самого Котляревського, який своїм завданням у поемі «Енеїда», ставив змалювання життя українського суспільства кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст. Втрачається й одна з головних ідей твору: уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності.

        Так, у самій поемі багато гумору, але слід враховувати його особливості. Це як вершина айсберга, а головне криється у глибинах.
        Те, що «Енеїда» Івана Котляревського не просто «сміховина на московський кшталт» (як її назвав Шевченко), а значно складніша й неоднозначна штука, переконливо показала останніми роками низка українських літературознавців: Віктор Неборак у «Перечитаній «Енеїді»», Валерій Шевчук у другому томі «Музи Роксолянської», Ніла Збороська в «Коді української літератури».

         Усі дослідники суголосні у тому, що для свого часу Котляревський зробив подвиг: не побоявся звернутися до мови, культури, звичаїв, традицій народу, що жив на окраїні Російської імперії. Саме тому він і використав прийом травестії (переодягання) і бурлеску, а за основу взяв відомий твір Вергілія «Енеїда». Ще у 1881 році відомий український перекладача, письменник і громадський діяч Олександр Кониський у статті «Відчити з історії русько-українського письменства ХІХ віку» писав: «Якби Котляревський … замісто «латинське плем’я» написав «українське», чи дали б йому напечатати «Енеїду», чи не опинився б він «у хладных финских скал» або на березі ріки Лєни… Інакше Котляревському не можна було говорити, і ніхто другий з українців тоді не сказав і того, що він».

        Євгенія Стороха, провідний науковий співробітник літературно-меморіального музею імені І.Котляревського, підкреслює, що «Енеїда» є «винятково неоднозначною, строкатою та водночас геніальною поемою про нашу історію, створену в перехідну епоху». Твір наповнений згадками про Північну війну, Полтавську битву, Мазепу, козаків, часи Гетьманщини тощо.

         Літературознавець Віктор Неборак у монографії «Перечитана Енеїда» (Спроба сенсового прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Енеїдою» Вергілія)», що вийшла у 2001 році, зазначав: «Всі, хто уважно читав «Енеїду» Котляревського, відчували, що окрім оцього розважального та сміхового моменту, там є багато серйозніших речей. Котляревський, фактично, витворив таку химерну модель, коли Україна шукає Україну. Це питання про ідентичність. Тому серйозний задум Котляревського, на мою думку, полягає в тому, що він поставив питання про збирання українських земель».

        «Енеїда» Івана Петровича Котляревського лише на перший погляд здається легковажною, легкою, простою. Недарма дослідник Євген Нахлік у монографії «Перелицьований світ Івана Котляревського: текст – інтертекст – контекст» (2015) писав, що «…можливості нових прочитань і наукових інтерпретацій її тексту ще далеко не вичерпані, а може, й невичерпні. А якщо так, то вона завжди викликатиме жвавий інтерес і функціюватиме не тільки як літературна пам’ятка, а й як живе явище сучасного культурного процесу».

       Та, як писав уже згадуваний вище Віктор Неборак, «усе залежить, як ми потрактовуватимо нашу класику. Якщо поверхнево, то ми нічого не отримаємо, якщо серйозніше – то отримаємо енергію та надію, що і нам все вдасться».
Безумовно, режисер, як і літературознавець, має право на власну думку, власне бачення твору. Не вдаючись до моралізування, хочеться побажати театральним діячам цікавитися різними думками щодо літературного твору, який береться за основу постановки. Особливо у місті, де є прекрасні музеї І. П. Котляревського, чимало знаних і авторитетних фахівців його творчості. І не слід забувати про те, що театр, як і література, здатні впливати на людську душу і пробуджувати різні почуття.

 

Людмила Чередник – кандидат філологічних
наук, доцент, доцент кафедри українознавства, культури
та документознавства Полтавського національного
технічного університету імені Юрія Кондратюка

Джерело: Чередник Л. / Л. Чередник // Полтавський вісник. — 2018. 1 11 жовтня. — № ...