Media

 23 грудня репертуар Полтавського академічного обласного театру поповнився новою виставою – гоголівці презентували глядачу прем’єру гранд-мюзиклу «Пригоди пана Мюнхгаузена». Здійснив поставку режисер, автор музики і лібретто Олексій Коломійцев, для якого Полтавський театр став рідною домівкою і де він став художнім керівником після вистави «Легенда про Тараса». До речі, саме за «Легенду про Тараса» у полтавському форматі Олексій Коломійцев отримав спеціальну премію Міністерства культури України імені Леся Курбаса, приурочену 125-річчю з дня народження геніального українського режисера. У рідній же Полтаві цю виставу відзначили премією імені І. Котляревського у номінації «Подія року».
Новий мюзикл «Пригоди пана Мюнхгаузена» – це нові герої, нові роботи акторів, нові трактування легендарного образу дивака Мюнхгаузена. Про постановку, труднощі в роботі та підбір акторів журналістам розповів режисер Олексій Коломійцев.
- Олексію Володимировичу, як з’явився задум постановки про Мюнхгаузена?
- У репертуарі театру багато українських вистав. Ми звикли бачити чортівню на сцені. У нашій постановці цей пан Мюнхгаузен з’явився в Україні, він незаангажований, без пафосу. Він просто подорожує країною і констатує, що це прекрасна країна, де живуть дуже гостинні люди. Але перше, що Мюнхгаузен відчув, потрапивши на Україну, це удар кийком по голові! Важливо було обрати формат, щоб цікаво було як малечі, так і дітям шкільного віку. Я слідкував за залом і можу констатувати, що вони розуміють, що відбувається на сцені. Інколи, говорячи, що дітям таке дивитися занадто рано, прем’єра «Мюнхгаузена» показала, що справжнє мистецтво не знає віку, головне, що у театрі відбувається диво – у єдиному мистецькому пориві поєднуються глядачі, актори, створилася відповідна атмосфера. Ми режисери в якихось випадках можемо й помилятися, але потрібно ризикувати. Я ризикував, коли сказав, що «Пригоди пана Мюнхгаузена» це дитяча вистава, з цього приводу було дуже багато думок. Більшість схилялися, що вона для дорослих. Але ми підібрали такий формат, що на виставі у м’яча грали дорослі, які стали дітьми, а діти – дорослими, адже пильно слідкували за тим, що відбувається на сцені.
- Як Ви прокоментуєте тезу, що «кожен повинен творити добро». У вас у виставі все ж добро перемагає, і навіть Варвара-відьма приводить на допомогу Мюнхгаузену і його товаришам запорожців.
- Для мене те, що кожен повинен творити добро – це аксіома. А якщо ви чогось  у цьому житті не маєте, ви не достатньо сильно цього бажаєте. Справа у тому, що я захотів писати музику, звичайно це був складний шлях, але все ж мені це вдалося. Так і з «Мюнхгаузеном». В мене давно був цей задум, сьогодні він втілився у життя. Я ніколи не робив «датських» вистав (тобто приурочених до визначних дат), не ставив те, що було нав’язано. Я ставлю про те, що мені болить, від чого у грудях пече. Я починаю цим перейматися, переживати і намагаюся розповісти іншим у прийнятній для них формі. Насправді ж, історія у мюзиклі «Пригоди пана Мюнхгаузена» не про нього самого. Мюнхгаузен – це погляд, об’єктив, через який можна подивитися на світ. Головне – що відбулося: є сюжет, є два хлопці – вони задиристі, зухвалі, завзяті, але нерозумні діти. Та все ж протягом вистави вони перетворюються на справжніх козаків. В цьому і є виховний момент. Ці хлопці не стали злодіями, розбишаками, а перетворилися на справжніх чоловіків. Це саме той варіант, коли театр подає приклад, адже насамперед дітям він і потрібен, бо дорослих вже не переробиш. У цьому випадку театр дає вектор, один з варіантів шляху, який дітлахи сприймають не на рівні інформації, а на рівні емоцій, підсвідомості.
- Чи є у Вас у планах показати цю виставу на інших театральних площадках нашої країни, можливо і поза її межами?
- Звичайно є такі плани, але поки що конкретних домовленостей не було. Зараз проходить період тестування вистави на полтавській сцені. Мова вже йде не лише про те, щоб показати цю виставу, тому що вона моя, а й тому, що театрали з інших міст – Кіровограду, Дніпропетровська, Харкова – дізналися про наші останні постановки і вже чекають, щоб ми показали і «Легенду про Тараса», і «Мюнхгаузена» у полтавському форматі.
- Олексію Володимировичу, чому саме Богдана Чернявського обрали на роль Мюнхгаузена?
- Справа у тому, що Мюнхгаузена грає не лише Богдан Чернявський, а й Олександр Любченко, образи яких значно відрізняються один від одного. Взагалі, я дотримуюся методу відбору акторів, який притаманний ХХІ століттю – це кастинг. У мене всі актори проходять кастинг, хоча я вже знаю хто є хто. Та все ж я хочу трошечки відійти від тих амплуа, які склалися у театрі. Чому Богдан? Та тому, що на нього ніхто не міг подумати. Прем’єра стала доказом того, що я зробив правильний вибір. На театрі дуже часто відбувається наклеювання опереточних амплуа. Звичайно, не в образливому сенсі, адже я керував оперетою у Харкові, знаюся на класичній опереті. Але всі ці амплуа не знищити, вони є. Тому ми часто чуємо – «вилитий Голохвостий, Гамлет» і т.п. Справжні театральні актори завжди прагнуть більшого, ніж ми режисери про це можемо подумати. Полтавський театр не виключення. В акторів є можливості робити такі речі, про які ми й не здогадувалися. Я взагалі не думав, що Богдан зможе так заспівати. Його ніхто ніколи не використовував як музичного актора, а сьогодні він співати у мюзиклі головну роль. Це унікальні речі. Це у якійсь мірі моя інтуїція, мій авантюризм режисерський.
- Чи часто Вам доводилося ставити для дітей? Що у цій справі найважливіше?
- У моєму житті було декілька казок для дітей. Для мене зробити казку для зовсім маленьких виявляється в десять разів складнішим завданням, ніж на звичайного глядача. Я ще зроблю виставу для зовсім маленьких, але це надзвичайно вагомий крок, тут йдеш як по мінному полю. Звичайно можеш вважати себе геніальним, але потрібно виносити свої творіння на розсуд людей, і, коли вони не сприйматимуть твоє творіння, не матимеш права казати, що це я такий геніальний, а люди не зрозуміли задуму. Це може дозволити собі художник, письменник, у нас в театрі такої можливості немає. Наше мистецтво – тут, сьогодні і зараз, театр як блискавка.
- Розкажіть, будь-ласка, як відбувалася робота зі світлом і декораціями, адже ці засоби виразності театру стали надзвичайно дієвими у постановці.
- У нас було дуже обмаль часу. Працювали над виставою трохи більше місяця у режимі нон-стоп. Ми репетирували цілодобово. Справа у тому, що я з самого початку працюю завжди зі звуком, світлом, реквізитом. Якщо деякі режисери вміють працювати на ви городках, чи з уявними акторами, це точно не мій метод. Я малюю кожну сцену поступово, вибудовуючи мізансцени, декорації, виставляючи світло. Не можу уявити, як проводити репетиції з акторами, а яке буде світло лише мати на думці, для мене важливий момент пошуку. Ми працювали усією командою – якщо потрібно було виставити світло, зупинялася повністю репетиція, актори чекали художника по світлу і навпаки, якщо актор пропонував свої знахідки, давали можливість їм спробувати. Тому й вистава у нас така ансамблева вийшла.
- Олексію Володимировичу, а що давалося найважче під час роботи над мюзиклом «Пригоди пана Мюнхгаузена»?
- Найскладніше було довести самому собі, що ти робиш те, що тобі близьке, щоб мене не збили зі шляху істинного. Це нормальна ситуація, коли в душі народжується сумнів, починаєш розмірковувати, правильно робиш чи ні… Тому постійно потрібно мати твердий захищений стрижень, щоб ці думки відійшли, йти до поставленої мети. Театр – це мистецтво безкомпромісне. Коли ти починаєш іти на компроміс, перетворюєшся на КВН, Камеді-Клаб, або на ревю, чи шоу. Я не проти цих жанрів і видів мистецтва, це також може мати своє місце. Але це інший формат, в якому прописана певна кон’юнктура. У театрі, навпаки – театр повинен народитися спочатку всередині тебе, а кон’юнктура вже присутня на другому плані.
- У Вас двозначна трактовка фіналу історії Мюнхгаузена та Варвари – чи то вона його у Німеччину відвезе, чи до себе на болото?… Плануєте продовження?
- До речі, ідея пригод Мюнхгаузена в Україні взялася з циклу, написаного київським автором Ігорем Січовиком. Але в нього не було історії про Галю, козаків, він зовсім по іншому бачив лібрето. Тому я зробив свій варіант, а наразі чекаю його рімейк – другий варіант. Можливо пройде час і ми здійснимо й іншу постановку.
- Задоволені тим, як полтавські актори втілили ваш задум, чи вдалася вистава?
- Можу сказати, що вистава відбулася на всі 100 відсотків за якістю. Звичайно, були побоювання, що нашого «Мюнхгаузена» порівнюватимуть із вже існуючими мюзиклами, фільмами, адже Мюнхгаузен викликає інтерес і його історію втілюють у різних жанрах. Але наразі розумію, що в нас вийшов свій Мюнхгаузен. В ньому є щось оригінальне, тому він не уподібнюється всьому іншому, що вже створено. Для нас – це нова історія, пережита і втілена творцями на полтавській сцені!