Нікого з глядачів не залишив байдужим образ Хіврі з вистави «Сорочинський ярмарок» у постановці режисера Сергія Павлюка. Здається, саме породження пекла, з якого вивергається лава прокльонів, в’їжджає на возі на сцену. А ось уже це симпатична молодиця, яка має жіночі слабкості. Або ж відчайдуха, що танцює і співає під Shoking Blue «Venus».

Акторка Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя Аліна Жмурко зазвичай зайнята у виставах, де задіяний її вокальний талант. Якщо пам’ятаєте полтавський фольк-гурт «Стрибожі внуці», то Аліна була однією з її учасниць. Тож це її голос серед інших лунає в образах Родиці у виставах «Лимерівна», «Остання любов гетьмана», Примари предків — у постановці «Тіні забутих предків», також Аліна Жмурко грає у виставах «Лісова пісня» (Килина), «Снігова королева» (Каркарона) тощо.

І ось одна з головних ролей у постановці «Сорочинський ярмарок», прем’єра якої відбулася 1 травня цього року. Про  ставлення до образу Хіврі, про проявлений наповну драматичний талант говоримо із актрисою Аліною Жмурко.

— Аліно, яке у вас враження від своєї роботи у виставі «Сорочинський ярмарок»?

— Роль Хіврі — це найбільша моя робота в театрі ім. Гоголя. Ймовірно, існує певне клеймо, що ми, артисти-вокалісти, тільки співаємо. Наприклад, ми з акторкою Аліною Зінченко (яка є ще й автором текстів пісень  у виставі і хормейстером) співаємо в народному жанрі, тому нас здебільшого в цьому амплуа й використовують. Але режисер Сергій Павлюк (не знаю, з яких міркувань) вирішив, що в нас   вийде зіграти й драматичні ролі. Хоча щодо моєї психофізики я людина зовсім  не скандальна. Я можу, звісно, пожартувати, десь гостро відповісти, але я не люблю кричати. Прокльони – це не моє, Хівря — мій антипод. Мабуть, Сергій Миколайович просто повірив у мене. Він дуже багато зробив для того, щоб я справилася із роллю. Найбільше в моїй героїні — це його роботи, а вже потім моєї і всіх моїх партнерів. Сергій Павлюк дуже багато дав мені в акторському сенсі.

— Ви у ролі Хіврі дуже органічні. Здається, що і в родині ви головуєте?

— Багато хто, і режисер Сергій Павлюк також, чомусь думають, що я свою сім’ю тримаю в шорах, а насправді це не так. У нас вдома абсолютна демократія, я дуже спокійна, так, можу пожартувати над чоловіком (актором Сергієм Жмурком). А він наді мною. Але сварок, криків у нас не буває взагалі.

— Хівря сипле прокльонами на чому світ стоїть. Чи важко було запам’ятовувати силу силенну сварливих слів?

— Коли режисер пояснює логіку всіх цих прокльонів: чому, кому  і навіщо ти це кажеш, — то воно дуже швидко запам’ятовується. Зізнаюся, що в житті я теж уживаю міцні слівця. То чоловік мені порадив, щоб я під прокльони моєї героїні підкладала слова, які я використовую в житті. І воно так наклалося, що я навіть вдома текст не зубрила. Просто повинна у всьому бути логіка, тоді легко вчити текст.

— У виставі «Сорочинський ярмарок» чоловіка Хіврі Солопія Черевика грають два актори —  заслужений артист України Тимофій Зінченко і Сергій Жмурко. Кого з них сварити, так би мовити, приємніше?

— Сергія Жмурка. Не тому, що він мій чоловік, а тому, що я знаю: якщо я зроблю йому якось боляче, коли б’ю, то він стерпить. Мені й із Тимофієм Зінченком приємно грати. І Сергій, і Тимофій — прекрасні партнери, обоє мене підтримують. Але чоловіка, як кажуть, не жалко, я не переживаю, що зроблю йому щось не так.

— Хівря — пародія на жінку чи правда?

— Думаю, що такі жінки були і є. У кожної жінки по-різному проявляються такі риси, як у Хіврі. Раніше, коли ця повість створювалася, жінки тільки працювали, сиділи вдома, вони нічого, крім родини, не бачили, то вони й були лайливі, деякі з них іноді дозволяли собі флірт. Нині це дещо в іншому проявляється. Можливо, жінки не такі лайливі, але свою агресію проявляють за інших обставин. Мабуть, у кожній жінці є перчинка, просто кожна по-різному її контролює і використовує.

— В українській класичній літературі багато прикладів верховодства жінок над чоловіками. Хівря дещо метафорична у своїй злісті, але на диво не викликає негативного ставлення.

— Жінки постійно виборюють свої права, недарма кажуть, що чоловік голова, а жінка шия: куди шия поверне, туди чоловік і дивиться. Українські жінки настільки мудрі й пристосовані до життя, що вони все так подають, наче чоловіки керують у цьому світі. А насправді багато всього вирішує жінка й останнє слово за нею.

Фото: Саша Грек.