На мальовничих схилах тихоплинної Ворскли, у самому серці мистецької Полтави — обласному академічному музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя вирувало легендарне дійство — ХІІ-й Відкритий регіональний фестиваль театрального мистецтва «В гостях у Гоголя»! Після тривалої перерви (останній фестиваль проводився у 2019 році) до полтавського храму Мельпомени з’їхались знані театральні колективи України з Києва, Харкова, Дніпра, Коломиї, Кривого Рогу, Чернігова, аби з 1 по 7 квітня представити на суд вимогливої та прихильної полтавської публіки свої творчі доробки.
Розпочався фестиваль із традиційного вшанування з покладанням квітів до пам’ятника нашому геніальному земляку Миколі Васильовичу Гоголю, ім’я якого носить полтавський театр і до дня народження якого 1 квітня приурочене відкриття фестивалю. Разом із гоголівцями на урочистостях були присутні заступник голови ОВА Антон Чубенко, очільниця департаменту культури і туризму ОВА Ірина Удовиченко, директор театру, заслужений працівник культури України Олексій Андрієнко, головний режисер, заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко.
А ввечері святкове дійство перемістилося на театральні підмостки, аби вкотре підтвердити невмирущі слова М. Гоголя, якими він промовляє до нас крізь два століття і які актуальні й понині: «Театр — це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра». І театральні колективи, які виступали в Полтаві, скористались цією можливістю сповна! Їх герої сміялись і плакали, вмирали і воскресали, запрошуючи публіку радіти і сумувати, співпереживати і замислюватись, проповідуючи одвічні людські цінності добра, любові, мудрості і свободи, пробуджуючи усвідомлення належності до великої нації — українців!

Уже традиційно впродовж фестивалю кожний театральний вечір відкривав шановний Микола Васильович (актор Т. Зінченко), звертаючись до публіки: «Театр — це душа, жива, трепетна, примхлива та прекрасна. Вона не терпить фальші, не любить байдужості. Театр завжди був чимось більшим, ніж декорації і сцена. Він був голосом народу, радістю, він був надією і мрією. Театр — це таємниця, де можливо все. І сьогодні я знов відчуваю той дух, який колись надихав мене творити».
Пальма першості у відкритті фестивалю належала грандіозному гала-концерту прославленого колективу Київського національного академічного театру оперети.
Програма побудована із врахуванням смаків шанувальників класики, естради, української музики та сучасних композицій — це класична оперета і опера, мюзикл та хіти європейської програми і, безперечно, найкращі пісні, які увійшли до золотого фонду української естради.

Прозвучали твори зарубіжних композиторів-класиків та сучасних авторів (І. Кальмана, Дж. Верді, Й. Штрауса, Ф. Легара, Р. Коччанте, Л. Далли, Ж. Оффенбаха, Ж.- П. Піло, О. Шультеза та Дж. Гробана), а також українських авторів (І. Поклада, В. Івасюка, М. Мозгового, О. Пономарьова, В. Гейзер).
Рівень — столичний в усіх проявах — від розкішних костюмів і шляхетних манер до неперевершених голосів. У залі — суцільний аншлаг і овації!!! Публіка аплодувала стоячи, нагороджуючи вигуками «браво!», «бравіссімо!» солістів (заслужених артистів України О. Федоренко, В. Одринського, А. Курбанова, Л. Доброноженко, артистів Я. Татарову-Цуцкірідзе, О. Мельника, М. Гару, К. Ясенчук, М. Бусела, Д. Шелаєва), а також артистів балету за вишукану хореографію та музикантів оркестру за філігранну майстерність. Диригент-постановник, заслужений діяч мистецтв України Сергій Дідко поділився думками щодо фестивалю: «Співпало багато векторів, і це перший раз, коли за час повномасштабної війни ми виїхали таким великим складом, до сотні чоловік. Для нас це ковток свіжого повітря. Хочемо підтримати гоголівців, бо розуміємо, що в такий складний час провести в Полтаві культурний захід високого рівня дуже важко. Ми не могли не приїхати, цей фестиваль рідний для нас, адже ми були його учасниками впродовж багатьох років, ще до ковіду. Для мене особисто він пам’ятний тим, що я вперше тут диригував виставу «За двома зайцями», прем’єра якої відбулася саме в Полтаві. Тому я щиро тішуся, що знову зміг повернутися на цю сцену. Максимально привезли до Полтави наші кращі сили: хор, балет, солістів, музикантів.
Щодо творчості Гоголя, я прихильник думки, що ми повинні не цуратися свого, а навпаки чітко й послідовно відстоювати на усіх рівнях. Для мене це надто суттєво. Стосовно таких особистостей, як Гоголь, Березовський, Бортнянський — росіяни пропагують, тлумачать, що це російська культура, російський письменник, імперські російські композитори. Але ж це вихідці з нашого джерела, з нашої землі. Тому надзвичайно важливо, щоб українська точка зору була налаштована на збереження нашої культури, інакше ми втратимо весь наш національний фонд».
Слоганом Київського театру оперети є вислів «Крок до свята», тож своїм виступом на полтавській сцені кияни вкотре явили яскраве тому підтвердження і навіть перевершили його!
2 квітня Харківський державний академічний театр імені Т. Шевченка «Березіль» представив експериментальну виставу «Шевченко 2:0» — сценічне втілення ідеї академіка НАН України Бориса Гриньова режисером, заслуженим діячем мистецтв України Олександром Ковшуном та драматургом Дмитром Терновим. Це спроба переосмислення спадщини великого Кобзаря в контексті сучасних реалій.

Як зазначила відома мистецька блогерка Ольга Квятковська: "В основу п’єси лягли нотатки зі «Щоденника» Т.Г. Шевченка, який він почав писати в останній рік заслання у 1857 році.

Театральний прийом «шевченкових снів» дозволив розгорнути дійство в позачассі, де Тарас Григорович мандрує світами, розвінчуючи міфи та стереотипи про себе. Відбувається зустріч Шевченка зі своїм пам’ятником, у діалогах і суперечках з яким народжується істина про «рукотворних» ідолів, які далекі від справжнього Шевченка-людини з усіма його чеснотами й пороками. Актуально лунали перекладені на сучасне суголосся шевченкові рядки: «Садок вишневий коло хати, а дрони, як хрущі, гудуть». Синергія ідеї, драматургії, сценографії, акторської гри, музичного та пластичного оформлення створила самобутнє полотно, яке спонукає розгадувати закодовані сенси".
Продовжився фестиваль 3 квітня виставою «Макбет» за трагедією Вільяма Шекспіра, яку показав колектив Дніпровського академічного театру драми та комедії (Драміком). Його директор-художній керівник Сергій Мазаний, зокрема, зауважив: «Буде цікаво, феєрично, незвичайно хоча б тому, що майже всі ролі виконують жінки. Шекспір хоча й писав свої твори про події, які відбувалися 420 років тому, але всі порушені ним теми актуальні сьогодні, як ніколи». В інтерпретації режисера Лінаса Зайкаускаса — це сучасна європейська постановка, відмінна від традиційної театральної стилістики, яку далеко не всі глядачі прийняли і зрозуміли, та знайшлися й ті, хто був у захваті. Але однозначно вистава змушує думати, адже порушує сталі істини в їх антагонізмі, які кожне покоління від шекспірівських часів до сьогодення вирішує для себе по-своєму.

Перетнув фестивальний екватор Харківський театр музичної комедії з виставою «Сімейна авантюра, або Вона на все згодна». Саме тому, що вистава була поставлена за рік до війни, вона помітно резонує із двома попередніми своїм світлим і добрим сприйняттям світу. На кумедні ситуації й дотепні жарти глядачі реагували сміхом та аплодисментами впродовж всього дійства.

Легка, комічна вистава, яку поставив директор театру, заслужений діяч мистецтв України Ігор Коваль, дала відчути радісні емоції та хоч на деякий час повернула у прекрасне мирне життя. І. Коваль розповів як нелегко виживати колективу в умовах щоденних бомбардувань російською армією: «Ми не можемо давати вистави, концерти у своїх приміщеннях, тому показуємо наше мистецтво там, де є сховища. Важко, звісно. Але ми міцні, ми харків’яни! Дуже радіємо, що Полтава має можливість проводити фестиваль. Ми будемо приїжджати до вас на гастролі, на фестивалі і дарувати своє мистецтво, тому що ми вас дуже любимо! Ви — наші! Близькі-близькі родичі! Упевнений — нас чекають кращі часи. Слава Україні!».
П’ятого фестивального дня полтавські театрали щирими, тривалими оплесками нагороджували колектив Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені І. Озаркевича. Художній керівник театру Дмитро Чиборак наголосив: «Ми щасливі знову бути на святій полтавській землі. Ми знов у друзів, значить ми дома! На суд глядачів привезли нереалізований сценарій геніального кіноактора І. Миколайчука, з якого ми зробили виставу. Гордимося, що приготували її для вас найперших, спеціально до фестивалю. Відчуваємо велику відповідальність і з трепетом чекаємо вечора».
На сцені відбувались події, які торкнулись доль розкиданих по всьому світу тисяч українців-заробітчан першої хвилі еміграції, а також ці події повторились і в нашому сьогоденні. Вистава «Tabula rasa/Чиста дошка» поставлена режисеркою, народною артисткою України Людмилою Скрипкою, про жінку з Карпат, яка опинилась на чужині в заокеанській божевільні і втратила все, ставши такою собі чистою дошкою. Прониклива гра акторів та емоційно чесна, гостра, мов лезо бритви, історія закарбовує в пам’яті, як закляття, слова: «Чужина не для нас». «Ми побачили на сцені справжнє мистецтво!», — почула я після вистави враження глядачки. І це правда, адже в найнапруженіших, надривних моментах у багатьох в залі на очах блищали сльози.

Під час проведення фестивалю в умовах війни треба бути готовими до будь-яких непередбачуваних ситуацій. На превеликий жаль, 5 квітня у Кривому Розі сталася жахлива трагедія: від ракетної атаки загинули люди, серед них 9 дітей. У зв’язку з жалобою, оголошеною в Україні 6 квітня, виставу «Записки божевільного» було відмінено.
Завершальним акордом фестивалю 7 квітня стала вистава Чернігівського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка за п’єсою англійського драматурга Тіма Ферта «Дівчата з календаря». В її основу покладена реальна історія групи жінок із Йоркшира, які у 1999 році під егідою «Жіночого товариства» знялися оголеними для календаря, щоб зібрати гроші для боротьби з лейкемією. Учасниці проєкту здобули популярність, а історія з календарем лягла в основу п’єси, фільму і вистави.
Творчий ансамбль шевченківців потужно та натхненно розповів про світлу ідею, навколо якої згуртувалась місцева громада, показав роль благодійництва і значення духовного потягу людини до втілення високої ідеї добра і подолання хвороби, що впливає на моральний розвиток суспільства. А участь артисток Полтавського театру у фіналі вистави додала ноток синергії. Художній керівник Чернігівського театру, заслужений артист України Андрій Бакіров підкреслив: «Зараз будь-який цікавий і розумний матеріал обов’язково має відгук, даючи глядачу відчуття власної необхідності і вартісності життя. Тож надихати в наш час людей, давати їм віру, що перемога, якщо ти щось робиш, обов’язково буде за тобою — основна думка вистави, яка перекидає місток у сьогодення — ми боремось і обов’язково здолаємо нашого ворога».

ХІІ фестиваль театрального мистецтва завершився, прозвучали його останні акорди. Усі вистави збирали аншлаги, актори cяяли гранями своїх талантів, а глядачі гучними оваціями нагороджували майстрів сцени. Театральне свято об’єднало творчих однодумців із різних куточків України, але фестиваль — це не тільки про обмін творчими здобутками різних театральних шкіл, пошук нових мистецьких форм, розширення культурних зв'язків, він, насамперед, про єдність і згуртованість, дружнє плече і незламну віру в непереможність української ідентичності в усіх її проявах.
Зворушливо було бачити, як світилися очі гостей і з’являлися посмішки, коли заступниця голови Полтавської обласної профспілки працівників культури Лариса Оніщук в образі Солохи кожного дня гостинно вітала запашним короваєм театральні колективи на порозі готелю «Турист».
Велика шана і подяка організаторам, партнерам, всьому колективу Полтавського театру, особисто його директору, заслуженому працівнику культури України Олексію Андрієнку. Завдяки його невтомним зусиллям усі питання щодо розселення, харчування, логістики, подарунків, квітів, технічних моментів тощо були вирішені оперативно і на найвищому рівні. Олексій Миколайович у завершальний день підсумував: «Для нас завжди у пріоритеті глядач. І основний посил фестивалю, зорієнтований на глядача, такий — за допомогою мистецтва ми можемо протистояти ворогу і непростим викликам сьогодення, показати наскільки різножанровою може бути театральна палітра. Це кожного дня доводили творчі колективи учасників. Дуже прикро, що не відбулася вистава Криворізького театру пластики «Академія руху», але чекаємо їх будь-коли до нас на гастролі. Хочеться подякувати нашим партнерам, спонсорам, які надали суттєву допомогу і підтримку. Щиро вітаю всю громаду з успішним завершенням фестивального марафону».
Фестиваль «В гостях у Гоголя» знову живе попри всі російські наративи знищити українську націю, українську культуру і мову. Він знову відкриває нові режисерські й акторські таланти. Адже це не просто фестиваль, це мистецька подія всеукраїнського масштабу, яку благословив з небес сам Микола Васильович.