Балет у театрі. Його значення для розуміння контексту вистави. Різножанровість хореографії. Любов до своєї професії. Про це та інше — в інтерв’ю артистки балету Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя Ірини Продайко, яке вона дала заслуженій журналістці України Наталії Святцевій.

Основне — мати хорошу базу
Взагалі балет — це вид музично-танцювального сценічного мистецтва. Ми ж розуміємо під цією назвою балетну трупу театру (колектив артистів балету). Це робоча, скорочена наша назва. Тобто балет як окрема структурна одиниця музично- драматичного театру зі своїм найближчим керівником — балетмейстером.
Ми знаємо, що специфіка музично – драматичного театру полягає у різноманітності постановок, як драматичних, так і музичних. Тут поєднується музика, слово, танець і пісня... Вони зливаються в одне ціле, гармонійно доповнюючи один одного.

І оскільки це складне, синтетичне мистецтво, відповідно, є і певні вимоги щодо артистів, тобто виконавців.
Для нас основне — це мати хорошу базу! Хореографічну та фізичну підготовку, досконало володіти практичними і теоретичними хореографічними знаннями, вміннями, навичками, бути сильними і витривалими, володіти жіночою та чоловічою технікою.
Ну, і, звичайно, має бути відповідна вища освіта.

Ілюстрування і окрема лінія
Специфіка роботи артистів балету в театрі полягає у відтворенні хореографічними засобами і прийомами подій, що відбуваються у виставі, ілюструванні часу та передачі духу епохи, її атмосфери та стилю, втіленні основної думки і задуму режисера. Це може бути зображення яскравими хореографічними засобами емоційного стану головного персонажу або розкриття його певних характерних рис. Це і відтворення основного духу вистави.

А ще за задумом режисера можемо вести окрему лінію, яка, мов червоною ниткою, пронизує всю виставу від початку до самого кінця. Так, як у виставі для дітей «Чарівник країни Оз». У ній артисти балету — це зграя воронів, свита злої чаклунки, які розлетілися по всій виставі та пберуть участь у всіх пригодах, що відбуваються з Дороті та її друзями.
Або ж візьмемо «Всі миші люблять сир». Це ще один приклад, коли протягом всієї вистави ми несемо один образ. У даному випадку мишей.

Актуальність хореографічної лексики
Якщо говорити про дорослі вистави, то це і «Ніч перед Різдвом», і «Едіт Піаф, або Бог є любов», і «Лісова пісня», що стала родзинкою і справжньою прикрасою репертуару нашого театру. Я насправді дуже люблю цю виставу. Незважаючи на те, що їй вже багато років (прем’єра була у 2007 році) і вистава оновлювалася, акторський та балетний склад змінювався, але ця тема залишається актуальною та близькою до сприйняття і сьогодні. Артисти балету тут теж як окремий персонаж, але вже лісові представники рослинного світу. Бо насправді в природі все живе. Навіть сама Мавка говорить: «Німого в лісі в нас нема нічого...»
Тут ми тісно співрацюємо з Мавкою, передаючи її думки, настрій. Ілюструємо її сни, передаємо емоційний стан закоханості з Лукашем, любов — таку природну, чисту й вічну... А це два важливих адажіо у виставі. Балетмейстер вистави і головний балетмейстер театру Світлана Мельник настільки грамотно і влучно підбрала хореографічну лексику, що вона й досі сучасна, наче перебуває поза часом...

«Талант до тонких матерій»
У постановках Світлани Мельник взагалі кожен танцювальний номер побудований грамотно. Дотримуючись основного задуму, рекомендацій та побажань режисера, Світлана Юріївна настільки тонко продумує кожен танець, що він має вигляд повноноцінного твору, в якому дотримані всі закони драматургії (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка). Але при цьому такий танець виглядає цілісно в контексті всієї постановки, доповнює та допомагає розкрити тему та сюжет самої вистави. Це і хореографічна композиція «Бал» у виставі «Ромео та Джульєта», і «Танець-скандал» з вистави «Виконувач бажань», це і «Колискова» на межі божевілля з «Украденого щастя». А також усі адажіо в постановці Світлани Юріївни у виставах «Лісова пісня», «Бог є Любов», «Мить… Життя…», «Всі миші люблять сир» і багато інших. У неї неабиякий талант до таких тонких матерій і гарний художній смак, підкріплений хореографічними образами.

Про народну хореографію
Репертуарний план у нашому театрі доволі широкий. І кожен може знайти для себе виставу за смаком. Досить великою популярністю користується українська класика: «Наталка Полтавка» (І. Котляревського), якою вже тадиційно багато років поспіль ми відкриваємо і закриваємо кожен театральний сезон. Вона дуже красива, урочиста, можна сказати, знакова.
Полтавський глядач любить виставу «Кайдашева сім’я» (І. Нечуя-Левицького), де показано непрості сімейні встосунки в родині. Балет у цій постановці розкриває українські звичаї та побут. Ми запалюємо енергетикою у сцені на весіллі та активно кружляємо в польці.

Ще однією з улюблених вистав наших глядачів стала «Остання любов Гетьмана».
У цих виставах використовується переважно народна хореографія. Вона більш зрозуміла, близька нам. Не можна сказати, що лексично проста, але тут все зрозуміло: козачок, весілля, полька чи солдатський танець...

«Маруся Чурай»: все має бути чесно, по-справжньому»
Окремо варто згадати про виставу «Маруся Чурай» (Л. Костенко) Це взагалі інший формат вистав. Бо глядачі під час вистави перебувають безпосередньо на сцені, наче стають учасниками всіх подій, що відбуваються. А артисти проживають життя своїх персонажів у колі глядачів. Це зовсім інші відчуття, коли за тобою спостерігають зблизька. Дистанція дуже мала, вона майже відсутня. Тому вимогливість до себе зростає в рази. Все має виглядати бездоганно: костюм, зачіска, рухи, пози, техніка загалом. Все має бути чесно, по-справжньому. Тут ми не маємо права на помилку. Важлива кожна деталь, кожна дрібничка. Кожен погляд має бути наповненим, усвідомленим. Інакще це буде обман. І я гадаю, що саме в такому форматі визначається справжній професіоналізм.

«Кожного разу ти проходиш різні випробування»
За що я люблю наш (музично-драматичний) театр, так це за можливість перевтілюватися. За універсальність, за широкий діапазон стилей та образів у виставах. За величезну різноманітність форм, видів і жанрів хореографії, в яких можна себе перевірити як артиста балету, проявити і відчути по-новому. Кожного разу вдосконалюючи себе і свою майстерність. І завжди це щось нове, інше, неповторне... Це цікаво!

Тут є майже всі види хореографічного мистецтва: від класичного, народного і до сучасного танцю. У постановках використовується безліч жанрів і форм хореографії. Може бути таке, що сьогодні ми граємо українську класику, а завтра, наприклад, «Нью-Йорк, Нью Йорк», де переважає джазовий танець, а післязавтра — «Лісову пісню», а це вже неокласика. І кожного разу ти проходиш для себе певні випробування. Запитуєш себе: «А як я справлюся з тим чи іншим стилем, з тією чи іншою хореографією?» І оцінює тебе завжди глядач: наскільки це було правдиво, грамотно, професійно, емоційно.

Безумовно, найвищою нагородою для нас є оплески глядачів, захоплені погляди, їхні щирі відгуки та увага. Це дуже приємно!

«У нас завжди багато роботи»
Проте дорога до успіху важка і терниста. До нього ведуть безкінечні та виснажливі репетиції, тренування. Це щоденна праця над собою. Вдосконалення своїх знань, умінь, навичок. У нас це називається тренаж-екзерсис біля станка та на середині залу, оберти та стрибки-аlegro, робота в парі, підтримки, відшліфовування танцювальних комбінацій. У нас завжди багато роботи.

«Творче життя артистів балету коротке, але яскраве»
Творче життя артистів балету коротке, але яскраве! Насичене, бурхливе, сповнене неймовірних подій і пригод. Тут бувають злети і падіння, успіхи та невдачі, але ми невпинно продовжуємо відшліфовувати необхідні елементи знову і знову... Так нас привчають змалечку. Не здаватися, не розкисати, а наполегливо, через «не можу» рухатися вперед — аж поки не вийде. І це не тортури над собою. Це — сенс життя, наша філософія.

Як говорив Конфуцій, «вибери собі роботу до душі — і тобі не доведеться працювати жодного дня в своєму житті».