Актора Василя Конопацького пам’ятають і сьогодні – чимало його колег і справжніх полтавських театралів, шанувальників таланту митця.         Цими днями усі вони мають нагоду згадати найцікавіші зустрічі з ним, розмови, події, адже 14 січня виповнюється 100 років із дня його народження. Артист Полтавського обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя, народний артист України Василь Конопацький востаннє виходив на сцену під час урочистостей, що були присвячені його 85-річчю, але не пропускав жодної прем’єри в театрі… До своїх 90 літ не дожив два місяці.

 

       Народився Василь Конопацький у Ржищеві Київської області. Був учасником Великої Вітчизняної, мав бойові нагороди. У 1951 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва, п’ять років працював у Вінницькому обласному українському музично-драматичному театрі імені М. Садовського, був актором і режисером у Львівському музично-драматичному театрі (м. Дрогобич). Із 1962 року й до пенсії працював у Полтаві.       Був постійним членом театральної художньої ради. “Наталка Полтавка”, “Севастопольський вальс”, “Весілля в Малинівці”, “Запорожець за Дунаєм”, “Титарівна”, “Вій”, “Циганка Аза”, “Вільний вітер”, “Солов’їна ніч”… То були улюблені вистави і для актора, і для глядачів театру.

 

        23 липня 1976 року було оприлюднено повідомлення про присвоєння Василеві Конопацькому звання народного артиста УРСР. З цього приводу в інтерв’ю для “Зорі Полтавщини” він наголосив: “Вважаю, що в цьому є заслуга всіх полтавців. Я завжди відчуваю їхню постійну підтримку. Вдячний я й дружному обдарованому колективу гоголівців, з яким працюю багато років…Уявіть собі мою радість: я грав того вечора улюбленого героя – Виборного у безсмертній опері “Наталка Полтавка”.

 

       І грав далеко від дому – якраз у той час гоголівці були на гастролях у Росії, в Тулі.

 

       Своїми спогадами про незабутнього старшого колегу ділиться артист Полтавського обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя Володимир Філатов:

 

       – Я прийшов у театр у 1984 році, разом із дружиною Катериною, і перші дві вистави, які ми подивилися тут, щоб мати уявлення про колектив, відкрили нам цілу плеяду талановитих акторів – Василь Конопацький, Юрій Попов, Володимир Репенко, Тамара Кислякова, Валентина Кожевникова… Василя Івановича, пам’ятаю, тоді вперше побачив у “Титарівні”. Відразу було видно, що він – артист: така фактурна постать, голос, навіть хода. Він іде, було, як великий корабель, як льодохід, що прорізує кригу. Такий він і був – високий, величний. Я ставився до нього з повагою. Заходиш у театр і чуєш, як він розспівується перед виставою, ще за півторидві години перед її початком – голосно, із подачею, як на сцені… То була стара школа, і то був кращий наш Виборний у “Наталці Полтавці”. Українською мовою говорив правильно, мелодійно… Я заслуховувався – він був оратор, справжній українець. У перерві часом ішов у буфет, міг замовити сто грамів коньячку, викурював цигарку. То був ритуал, традиція, але – все в міру, ніколи не бачив його напідпитку. Ми з Василем Івановичем працювали разом у виставі режисера Варецького за комедією Миколи Гоголя “Одруження”, він грав Яїчницю, а я – Кочкарьова.       Валерій Івакін – Анучкіна, Олег Шеремет – Жевакіна, Валентина Кожевникова – сваху. Цікавий акторський ансамбль був. За кілька днів до прем’єри Василь Іванович підійшов до мене і висловив певні побажання, зауваження – уже не пам’ятаю, про що йшлося, але пам’ятаю, що він це зробив дуже делікатно, дипломатично, щоб не образити молодого актора. Робота намічалася гарна, і йому хотілося, щоб її результат став іще кращим.       

      Пам’ятаю ще, як він на якомусь заході співав пісню із вистави “Чиста криниця”, і я бачив, як жінки, артистки театру, стояли за кулісами, слухали його і плакали. Тоді я не міг збагнути, чому, а тепер, із роками, з досвідом, розумію: то був прояв великої поваги колег, які пройшли із ним довгий шлях, які відчували його універсальний талант – а природа наділила Василя Івановича щедро.

 

          Колеги пам’ятають його строгим і стриманим. Глядачі – у першу чергу талановитим артистом, який був одним із улюблених. І справді – із когорти видатних артистів.

 

Джерело: Зоря Полтавщини, Лідія Віценя, http://zorya.poltava.ua/?p=319.