На прем’єрі вистави Полтавського академічного обласного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя «Шлюб по-італійськи» серед глядачів можна було побачити родину відомих українських акторів Корецьких: Наталію, Костянтина та їхню доньку Софію. Наталію Корецьку шанувальники кінематографу знають за ролями у фільмах «Біженка», «Два життя», «Підкидьки», «Мама для Снігуроньки», «Ангеліна», «Великі Вуйки», «Стажер», «Я не вірю», «Мати. Продовження» і багатьох інших (всього актриса знялася у більш ніж 70 фільмах і серіалах). Костянтин Корецький знаний із картин «Подорож до центру душі», «Серце матері», «Ти мій», «Двоє над прірвою», «Відпустка у сосновому лісі», «Ментовські війни. Київ», «Уроки життя і водіння», «Юрик. Дорога, не торкаючись землі» тощо. Сьогодні артисти продовжують свою кінематографічну кар’єру і служать у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Донька Софія, цьогорічна випускниця середньої школи, теж має власну фільмографію.

До Полтави родина завітала як група підтримки: режисер «Шлюбу по-італійськи» Анатолій Пундик — батько Наталії Корецької. Свого часу він був головним режисером Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя, а нині мешкає у Києві.
Розмова із родиною Корецьких мимоволі зафіксувалася на темі родинних цінностей, що і є основним лейтмотивом вистави «Шлюб по-італійськи». Крім того, цю постановку Анатолій Пундик присвятив своїй дружині Аллі Казимирівні, з якою перед прем’єрою відзначив «золоте» весілля.
— Наталіє, що ви відчули, коли завітали до театру, де пройшли ваші дитячі роки?
Наталія Корецька:
— Я дуже люблю полтавський театр, адже він тісно пов’язаний з моїм дитинством, моїм становленням як актриси, першим сприйняттям театру. І все це згадується зараз. Мені здається, театр не змінився, залишився таким же затишним, красивим, доглянутим. Тут прекрасна сцена! У мене максимально позитивні емоції.
Коли тато працював головним режисером, звісно, увесь свій час я проводила у театрі, зранку й до ночі. Ну, і всі дитячі ролі були мої, на сцену я почала виходити з п’яти років. Пригадую, грала грузинського хлопчика, головного героя в дитинстві, у виставі «За законом вічності», також були ролі в постановках «У неділю рано зілля копала», «Чаклунка синіх гір».
— Приємно бачити, що ви такі дружні, у повному сімейному складі приїхали підтримати батьків. Чи часто доводиться бувати у родинному колі, зважаючи на професію?
Наталія Корецька:
— Часто. Ми завжди тримаємося один одного.
Костянтин Корецький:
— На всі свята ми разом. А ще на саджанні картоплі… У нас є дача і город!
— А як щодо професії? Прислухаєтесь до думки старших?
Костянтин Корецький:
— Ми досить часто обговорюємо різні проекти. Анатолій Петрович — найголовніший критик для мене й оцінювач моїх і Наталії робіт. Нещодавно ми з дружиною розпочали працювати в київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, і перші, з ким ми радимося, — це батьки. Так, перед тим, як іти на прослуховування до театру, я прочитав репертуар, що збирався продемонструвати, Анатолію Петровичу. У всіх проектах мені важлива саме його думка, він правильно розбирає роль. Не з усіма зауваженнями Анатолія Петровича, буває, я погоджуюся, але завжди аналізую.
— Побутує думка, що артистичні пари недовговічні. Ваша ж родина доводить протилежне: батьки у шлюбі — 50 років, ви також уже разом більше двох десятиліть. Як вдається зберігати теплі стосунки?
Наталія Корецька:
— Це кохання!
Костянтин Корецький:
— Ми з Наташею разом із першого курсу Харківського національного університету мистецтв. Кохання, безумовно, є, але нам іще й цікаво удвох, нам досі є про що поговорити.

— Акторська професія не стає перешкодою стосункам?
Костянтин Корецький:
— Абсолютно. Ми отримуємо ролі, розбираємо їх, аналізуємо удвох. Скажімо, виставу «Хлібне перемир’я», в якій зайнята дружина, я подивився вже разів десять. І Наташа теж ходить до мене на вистави. А потім за вечерею обговорюємо, що вдалося, що не вдалося. У нас постійний творчий обмін, творчий діалог…
Наталія Корецька:
— …Творчий діалог з усією родиною. Знаєте, зазвичай батьки, які займаються акторством, не хочуть, щоб діти йшли їхнім шляхом, бо це складна, нестабільна, емоційна професія. А ми своїй доньці Софії наполегливо радимо, бо ми бачимо в ній талант. Я сміюся: «Якщо ти станеш, наприклад, бухгалтером, то про що ми будемо з тобою говорити?»
— Ризикнете оцінити останню роботу Анатолія Пундика у нашому театрі?
Костянтин Корецький:
— Ми побачили прем’єру — зріз трьохмісячної надзвичайно складної роботи всього колективу. А якою буде вистава, покаже час. Я б хотів сказати про полтавського глядача. Мене приємно вразило, що сьогодні, в часи кліпового мислення, коротких муві, полтавські глядачі розчиняються у виставі «Шлюб по-італійськи», що йде дві години. І це важлива функція театру — не тільки розважати, а й виховувати. А вихований глядач — це перспектива театру, це вищий рівень драматургії, режисури, поштовх для наступного розвитку.

Фото 1 і 3 — із соцмереж Н. та К. Корецьких.