Артистка Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя Мар’яна Мощар у виставі «Конотопська відьма» вперше грає негативного персонажа. Хоча образ Відьми Мар’яна не вважає негативним. Як воно, кілька разів на місяць бути Відьмою? Про це та інше — в інтерв'ю артистки.

— Мар’яно, чи не було у вас упереджень щодо ролі Відьми?
— Якщо режисер дає роль, для артиста це завжди приємно, це означає, що тебе помічають і саме тебе бачать у цій ролі.
Щодо містики в мене немає застережень. Усе залежить від того, як ти до цього ставишся. Я розумію, що це — мій образ, моя роль на сцені. Я її жодним чином не переношу у своє особисте життя. Це моя робота, і я мушу входити в роль. Я розрізняю особисте і професійне. Я — Відьма на сцені впродовж двох годин, а вдома — нормальна людина.
Хоча останнім часом, коли я граю у «Конотопській відьмі», у мене постійно з’являються проблеми з тиском. І друзі жартують, що це і є вплив ролі на особисте життя. Але я заперечую: «Це я просто реагую на зміну погоди».

— Яким чином ви налаштовувалися, щоб вжитися в роль Відьми? Шукали аналогії? Орієнтувалися на щось у створенні образу?
— Справді, деякі моменти для ролі я взяла з кількох фільмів. Пам'ятаєте, коли Відьма проводить ритуал над Оленою, щоб привернути її до сотника? У ритуалі є кров (начебто). Ось цей момент із кров'ю я взяла з фільму (не скажу, з якого), він у цю сцену якраз дуже логічно вписувався. І вийшло ефектно.
Я передивилася багато містичних фільмів і серіалів, щоб використати для образу певні ритуали, елементи. Так, у мене з'явився атрибут — кинджал, через який Відьма взаємодіє з надприродними силами. Із кинджалом моя Відьма здійснює всі ритуали і заклинання.

— Відьму сприймаєте як негативний образ?
— Ні. Це жінка, яку привселюдно принизили за те, що вона не вписалася в соціум. Люди засудили її за відьмацтво, але потім прийшли до неї ж, щоб вона допомогла їм своїм відьмуванням. «Допоможи мені стати сотником», — просить писар. Забрьоха каже: «Допоможи звабити Олену». Олена і Дем’ян теж готові віддати душу за чари. І тому в цій жінці розкрилося все зле, що вона утримувала в собі. Вона вирішила помститися своїм кривдникам і покарати всіх без розбору. Здається ні Дем’ян, ні Олена нічого поганого їй не зробили, але й вони — частина соціуму, тож усі винні в тому, що з нею трапилося. Для мене Відьма просто намагається вижити, хоча кара не оминає і її. Тому я Відьму не засуджую в жодному разі.

— Ви змінюєтеся в образі Відьми від вистави до вистави?
— Звісно. Неможливо грати, скажімо, сто вистав однаково. Коли я виходжу на поклон і чую оплески глядача, то розумію, що сьогодні я видала сто відсотків, а завтра маю видати сто тридцять.
Не буває такого, що кожна наступна вистава — це те, що я робила на початку. Зараз я в образі Відьми зовсім інша, ніж була на прем'єрі. В одному випадку мені хочеться, щоб Відьма була м'якша, в іншому навпаки — вмикаю якусь ненависть. Мені особливо подобається сцена, коли Олена під чарами говорить Відьмі : «Віддай мене за Забрьоху, так його люблю». То в першій виставі я реагувала так: бачите, ось мої чари спрацювали. А вже кілька вистав пройшло — і я починаюся дратуватися від слів Олени, і я вже з ненавистю їй відповідаю.
Буває, у фіналі в мене часто сльози, бо я виправдовую свій персонаж. Буває, це сльози злоби за те, що вони прирівняли Відьму до всіх і вона покарана разом з усіма. А буває, я просто її шкодую, і це сльози жалю.
Ще моє трактування образу залежить від того, як на початку вистави реагує глядач. Одного разу було так: я вишу на журавлі, відкривається завіса, а глядачі вже аплодують. І в мене вже закляття пішло не так, як я збиралася його робити, адреналін вдарив — і вся вистава на адреналіні пройшла.

— Мар'яно, ви вірите в містичну силу?
— Все береться із життя. Якби цього не було в житті, то про це стільки не було б написано літератури.