Вистава «Як рятували країну Мережину» з успіхом іде на сцені Полтавського академічного обласного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя. Потрібно віддати належне режисеру вистави — головному режисеру театру, заслуженому діячу мистецтв України Владиславу Шевченку, головному балетмейстеру Світлані Мельник, художнику постановки Назару Майструку, артистам, які занурюють юних глядачів у казку.
Та не забуваймо про першоджерело — п’єсу та її авторку Лану Ра.
Лана Ра — творчий псевдонім письменниці, драматургині, художниці, сценаристки Світлани Конощук. Вона — володарка гран-прі ANIMAFILM International Animation Festival (Азербайджан), двічі лауреатка премії «Коронація слова», міжнародного літературного конкурсу "Гранд Коронації слова", лауреатка VIII Міжнародного бієнале сучасної драматургії «Free Theatre».
П’єсу «Як рятували країну Мережину» Світлана Конощук написала тринадцять років тому. Чому ж вона сьогодні є такою актуальною? Про це та інше — в інтерв’ю письменниці.

— Пані Світлано, що спонукало вас написати таку патріотичну казку-п’єсу в час, коли про будь-які зазіхання нашого півноічного сусіда на наші землі не було й гадки?
— У нашій країні вже тоді, 2010 року, відбулися певні тривожні моменти. Були, скажімо, вибори Президента України, коли керівником держави став Віктор Янукович. Мене дуже засмутив вибір українців, до сліз. І ця тривога висіла в повітрі. Ми живемо в такому соціумі, що не можемо перебувати поза політичними подіями, бо це впливає на нас. Прийшло усвідомлення чогось неминучого. І на тлі тих подій у мене склалася така казка.
Коли я писала «Як рятували країну Мережину», я не проводила спеціально паралелі, не підлаштовувала героїв під події в країні, але було певне відчуття, що й лягло в п’єсу.
Для мене було дуже символічно, коли вперше «Як рятували країну Мережину» поставив Луганський обласний драматичний театр у Сєверодонецьку 2017 року. Потім її до репертуару взяв Івано-Франківський театр ляльок. Багато разів п’єсу ставили дитячі театральні колективи.

— Одним із головних героїв п’єси є хлопчик Євген. У вашого сина таке ж ім’я. Це не випадковість?
— Насправді казковий хлопчик Євген більше пов’язаний із моїм прадідусем, якого репресували. Я назвала сина на його честь. Тож образ хлопчика Євгена із п’єси «Як рятували країну Мережину» збірний. Це своєрідний символ боротьби за волю, визволення.

— І все ж більшість ваших казок не мають політичного підтексту.
— Я намагаюся передусім, щоб мої казки були добрі. Єдина казка, якої не мало б бути і яка викликає сльози, — це «Війна, я закреслюю тебе». Всі інші казки позитивні, добрі. І навіть якщо в казці є негативний персонаж, Павук, наприклад, то його не знищують, він не зникає, а перетворюється на щось позитивне. Я уникаю трагізму в казках, намагаюся, щоб навіть у поганця був шанс на перевтілення.
Щодо казки «Як рятували країну Мережину», то ще до війни одна керівниця дитячого колективу з Харківської області повідомила мені, що її викликали у владний кабінет і прочитали мораль на тему, як їй не соромно ставити з дітьми таку політичну виставу.

— Якою була ваша перша казка?
— Не пам’ятаю. Я почала писати казки ще в дитинстві для своєї сестри Ольги. Потім з’явився син — я для нього стала писати. У мене є педагогічна освіта, тому я ще намагалася ці фантазії вплести в педагогіку, співпрацювала з педагогічними газетами, розробляла уроки. Намагалася, щоб вони були у вигляді казки, щоб навчання не було нудним і щоб дитину можна було зацікавити через казку або гру.

— На своїх сторінках у соцмережах ви розповідаєте, що займаєтеся казкотерапією. Як це відбувається?
— У мене є письменницький курс, де я вчу дітей писати. Ми разом пишемо казки. І якщо піднімаємо певні теми, то переосмислюємо їх саме через казкову історію. Надто коли це підлітки, у них дуже багато проблем. Тому такі заняття можна назвати казкотерапією.
Казкотерапія — це також онлайн малювання. Я почала його саме 24 лютого 2022 року. Я тоді просто вийшла онлайн, і ми з дітьми, які долучилися до ефіру з усієї України, почали зустрічатися на безоплатній основі і малювати. Малювали спочатку кожного дня, вигадували казки. Темою обирали світлі, добрі, позитивні історії, без агресії, без зброї. І в такий спосіб через малювання, вигадування, фантазування я намагалася витягти дітей із тривожного стану. Це були своєрідні казкотерапія і арттерапія.
Ми й сьогодні продовжуємо займатися, я зустрічаюся з дітьми двічі на тиждень так само безоплатно.

— Нині гаджети зробили доступними для дітей різні платформи, де маса розваг, ігор тощо. Значення казки сьогодні для українських дітей дещо втрачене. Ви згодні з цим?
— Звісно, дітям потрібна казка. Ось, скажімо, ми їздили у Харківську область і зустрічалися з дітьми. Я бачила, як їм потрібні казка, спілкування, позитивні емоції.
Взагалі, мені приємно бачити у віконечках в зумі дітей, яким хочеться фантазувати, яким цікаво, коли я з ними читаю казки.
Казка сьогодні для дітей — це ніби та ниточка, за якою Євген поринув у країну Мережину. Це ниточка, що допомагає їм вийти на світло, вхопити ковток повноцінного життя, бо дітям дуже важко. Адже їм страшно, а ще вони бачать, що страшно їхнім батькам. Іноді батьки вважають, що дитина стала відчуженою, а насправді їй не байдуже — їй тривожно. І коли помічаєш у дитини цей стан, розумієш, що можна хоч казкою, фантазуванням витягти її звідти. Казка — найкращий інструмент, що може врятувати дітей від жахливого сьогодення.