Зима остаточно здає свої права наступній порі року, принаймні за календарем. І серед інших підсумків зимового періоду роботи театру (блекаути і підготовка драми тиші й сирени, музичної вистави для дітей, концерту-бенефісу тощо) можна виокремити й такий. Якщо запровадити номінацію «відкриття зимового театрального сезону», то в Полтавському театрі ім. Миколи Гоголя вона з великою імовірністю дісталася б артистці балету Наталії Лимарь, яка майже два місяці поспіль виходила на сцену в образі Мишки в постановці головного режисера театру Владислава Шевченка «Хлопчик на ім’я Різдво».

І це була одна з головних ролей у виставі, прем’єра якої відбулася в грудні минулого року. Наталія з успіхом впоралася не лише з драматургією, а й з вокалом. Звісно, про хореографію говорити зайве, адже це її стихія. Талант молодої артистки не могли не помітити глядачі, які наперебій обговорювали кмітливу Мишку і її харизму.

— Коли мені запропонували роль Мишки, відверто кажучи, я була в шоці, — розповідає Наталія Лимарь. — По-перше, ставити артистів балету на основні ролі  — це непоширена практика. По-друге, я ніколи не думала, що оберуть саме мене.

— Як вам образ Мишки дався?

— На диво, легко. Але потім, коли розпочалася різдвяно-новорічна кампанія, була дещо хвора. Втім, я старалася, щоб мій фізичний стан не впливав на перебіг вистави.

Здалося, що для артистки балету вивчити текст ролі було б нелегко. Однак ні, Наталія розповіла, що ще в школі (нині в окупованому Лисичанську) посіла друге місце серед читців, тож текст вивчити для неї не проблема. А якщо раптом щось і забудеться (з ким не буває), то на допомогу приходять… хореографічні навички.

— Я запам’ятовую інтонаційно, — пояснює Наталія. —  Раптом трапляється забути текст, то я згадую інтонацію, з якою його промовляла. І слова спливають у голові.

Юні глядачі, котрі відвідували театр у минулорічні святки, пам’ятають брикливу і водночас дуже привабливу Кізоньку в інтермедії, якій теж було не позичати харизми. І хоча роль Кізоньки була без слів, Наталія прискіпливо працювала над її втіленням.

— Я намагалася придумати образ. Пластика Кози залежить від характеру. Коза, на мою думку, нахабна, спочатку втирається в довіру, мовляв, «я хороша», а потім показує, що вона драйвова.

Мишка у «Хлопчику на ім’я Різдво», як розповідає Наталія Лимарь, змінювалася від вистави до вистави:

— Так, у  виставі «Хлопчик на ім’я Різдво» задіяні два склади акторів. З однією тіткою Карлоттою я відчувала, що Мишка має боятися її і тремтіти від страху. А з іншою мені хотілося бути більш нахабною, показати її як альтер-его Ніколаса. Показати, що хочеться дати відсіч тітці. Я це й робила.

Наталія Лимарь дуже вдячна головному режисеру театру Владиславу Шевченку, який працював з нею саме над драматичним втіленням образу. А також головному хормейстеру Наталії Зайко — за роботу над вокальною партією. І головному балетмейстеру Світлані Мельник — за те, що Мишка вийшла напрочуд пластичною.

Наталія зізналася, що зі своїм партнером у виставі «Хлопчик на ім’я Різдво» Семеном Білоконем, який зіграв Ніколаса, вона добре порозумілася:

— Ми з ним іще у «Тригрошовій комедії» танцювали разом танго. Семен прислухається до партнера й імпонує мені як людина. У виставі «Хлопчик на ім’я Різдво» він допомагав мені як актор, а я йому — як артистка балету, щоб він пластично розкрився. Також підтримував будь-які мої ідеї щодо образу Мишки, казав: давай!

Із артистом балету театру ім. Гоголя Святославом Лимарем у Наталії особливе партнерство — шлюбне, як ви здогадалися зі збігу прізвищ. У Святослава теж є окрема роль у виставі «Конотопська відьма» — Кота, і він щоразу після вистави збирає шалені овації. То як щодо суперництва у родині?

— Суперництва немає! Ми допомагаємо одне одному. Святослав допомагає мені з читанням текстів удома. Я спостерігаю за тим, що він робить, щоб підтримати, підказати. Так само і він мені підказує: «Спробуй зробити ось так». Але справді, до Святослава в ролі Кота ажіотаж глядачів більший, ніж до моєї Мишки. Знаєте, нас тепер у театрі жартома називають «Том і Джеррі», — сміється Наталія.

Що ж, після того, як спробувала себе в окремій ролі, та ще й успішно, виникає запитання до Наталії: чи не має вона бажання стати драматичною актрисою?

— Чесно скажу, я думала про це, — відповідає Наталія Лимарь. — Але це професія, якій потрібно навчатися. Я поки що не знаю, як зможу поєднувати навчання з роботою. Адже якщо я буду опановувати якусь нову професію, то мені потрібно зануритися в цю справу з головою, я маю дізнатися про всі аспекти. І я не уявляю, як це можна зробити дистанційно.  Мені подобається працювати в Полтавському обласному театрі імені Гоголя, я бачу тут для себе розвиток.

— Тобто ви перфекціоністка?

— Так! І критично ставлюся до себе. Вважаю, якої б висоти ти не досягнув, до себе потрібно ставитися прискіпливо, вимогливо, прагнути більшого, кращого.