Олександр Волошин зовсім не мріяв у дитинстві про майбутнє артиста балету. І так розпорядилася доля, що саме цей фах став його покликанням і діяльністю на все життя.

Він уперше потрапив на професійну сцену Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя ще в студентські роки, навчаючись на хореографа в Полтавському педагогічному університеті. Тоді, у 90-х, якраз ставили виставу «Енеїда», яка передбачала велику кількість танцівників. Олександр відгукнувся на запрошення взяти участь у виставі, а потім отримав запрошення від керівництва театру залишитися працювати на постійній основі.

— Мене привабило в театрі саме те, що можна було поєднувати і хореографію, і драматургію. Адже театральний артист балету — це артист! Він має виражати емоції, виконувати певні ролі в постановках, — розповідає Олександр.

Складні часи кінця 90-х — початку 2000-х років змусили Олександра Волошина на певний (і дуже короткий) період шукати фінансової стабільності в іншому місці.

— Але саме тоді, — зізнається він, — я зрозумів, що жити без театру не можу. І повернувся в 2005 році. І працюю тут і досі. Тому що це робота мрії!

Сьогодні Олександру Волошину 50-т. Будьмо відвертими, не кожен артист балету продовжує професійно танцювати в такому віці. Однак Олександр відчуває ці роки хіба що як життєвий досвід. Ну, і звісно, щоденні тренування з юності — гантелі плюс перекладина, як він каже, — даються взнаки.

— Олександр Волошин у чудовій фізичній формі! — розповідає про артиста головний балетмейстер театру Світлана Мельник. — Він дуже дисциплінований, зібраний, хороший партнер. Я як керівник про нього можу сказати лиш хороше.

Не так давно Олександр Волошин освоїв іще одну професію — помічника режисера.

— Знаєте, я від кожної діяльності отримую задоволення, — говорить він. — А робота помічником режисера — це дуже цікаво. Вона дозволяє пізнавати щось нове, спостерігати за грою артистів, знайомитися з іншими колективами, які приїздять до нас на гастролі. 

Зі своєї багаторічної балетної кар’єри Олександр Волошин не може вирізнити якоїсь певної вистави. Саме тому, що всю свою роботу вважає вартою уваги.

— Будь-яка участь у виставі пам’ятна для мене, — каже. — Я роблю це із задоволенням.