Мудрість каже: «Порівнюйте себе з однією людиною у світі - із самим собою, із вчорашнім». Згадав це, вітаючи директора Полтавського академічного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя Андрієнка Олексія Миколайовича з його ювілеєм. Хочу порівняти вже маститого у своєму досвіді 65-річного керівника театру з тим «вчорашнім», який у 1992 році молодим спеціалістом прийшов за призначенням в обласну філармонію працювати моїм заступником. Допомагає моєму спогаду і стаття доцента кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська Політехніка імені Юрія Кондратюка» Людмили Чередник «Доля, укладена в характері», яка була присвячена 60-річчю Олексія Миколайовича,з чудовим портретом, який доводить, що зовні ювіляр не змінився.

Стаття впевнила мене у схожості наших доль. Практично одночасно і Полтава увійшла в наше життя, стала домом, де назавжди залишились наші серця.

Творчі театральні потрясіння почалися в Олексія Миколайовича із Палацу піонерів, де театр юного глядача очолювала легендарна для багатьох її вихованців Міля Львівна Болотна. Як викладач музичного училища, відвідуючи часто вистави і цікаві репетиції Міли Львівни, я і подумати тоді не міг, що такі її вихованці-артисти, як Олексій Андрієнко або Сергій Бесшапочний, Ліза Орлова або Світлана Нестуля стануть через багато років моїми друзями.

У філармонії я зразу відчув співзвуччя в роботі з тим, хто потім довгі роки йшов поруч. Пишаюсь тепер, що був тоді і учителем, і учнем у створенні такого складного організму як філармонія, підсвідомо розуміючи, що «вчителем може стати тільки учень!». Діяльність О. Андрієнка доводила, що це не та людина, яка буде задовольнятися схилами пагорба, стоячи біля вершини. Він хотів усе зробити якнайкраще, ставився до всього з величезною відповідальністю і любов'ю. Я би сказав – Артистично! І зараз повністю підписуюсь під моїми словами, наведеними у статті: «Сила директора - у його заступникові. Що б не доручив - усе виконає. У нього є рідкісне вміння зробити навіть краще, ніж ти зробиш сам. Рідкісна риса!».

Саме він допомагав зберігати колектив однодумців, багато з яких стали на все життя своїми, духовно підтримуючи один-одного «і в добрі й радості, і в горі!». Його енергія невичерпна. Здавалось, він приходив у філармонію кожного дня з новими ідеями, бажанням зробити ще щось гарне заради тих, хто тебе цінує. А ідеї вражали їх професійною реалізацією. Він організовував відпочинки колективу філармонії на Чорному морі, брав на себе всю технічну складову в проведенні творчих звітів митців та художніх колективів Полтавщини на столичній сцені палацу культури «Україна», а це і транспорт, і розміщення до тисячі артистів, і харчування. Ми пліч-о-пліч здійснювали гастролі творчих колективів як Україною, так і далеко за її межами. Проводили безліч мистецьких заходів у концертних залах, на Співочому полі, стадіонах.

Після того, як пішов з філармонії, мені знову пощастило бути поруч із Олексієм Миколайовичем. Тепер уже він на посаді директора Палацу дозвілля «Листопад» узяв мене під своє крило. Не дозволив відійти вбік. Навпаки, дав можливість ще активніше йти вперед. Ми в розкішних умовах на повну розвернулись з «Уроками доброти» та виставами для дітей в дусі голлівудських мюзиклів.

У 2007 році його безнастанний потік творчості і шалених ідей «перекинувся» на театр. Він стає директором прославленого обласного музично-драматичного театру з його багатою історією і традиціями. І тут Олексій Миколайович повністю знаходить себе. Усвідомлює значимість і відповідальність вже як керівник головного в області мистецького закладу. Це змушує його робити справу свого життя ще краще і гармонійніше.

Чи все так рівно та спокійно плине на ниві досягнень у діяльності керівника? Досвід дає право відверто сказати, що публічність, успіх, авторитет не так легко даються. Творче оточення не таке просте. Зазвичай поруч із талантами сусідять метастази заздрості, апломбу, лестощів, які часто переходять у наклепи. Згадую Василя Симоненка: «Підлість завжди певна своєї сили і правоти...» . Поет радить боротися з цими негативами щирістю і чесністю. І тут наполеглива служба театрові, яка так цінується акторським середовищем, зробила свою справу. Полтавський театр став, як ніколи за останні роки, авторитетним, єдиним організмом

Піклування про артистів, виїзди на гастролі, коли багато театрів «залягли на дно», участь у престижних фестивалях та проведення свого - «В гостях у Гоголя», прем'єри із запрошенням відомих режисерів, переповнені зали на виставах - це і є основа визнання. Визнання і на державному рівні - звання заслуженого працівника культури України. Це був не той випадок, коли, здається, прийшла, слава, і ти міг би послабити свою експресивну завзятість.

І ось новий ювілей, вітання багатьох поважних гостей, колег зі всієї країни, друзів... Усе свідчить, що Олексій Миколайович екзамен від мудріших пройшов:  сьогодні він такий же невгамовний, як і в молоді роки. «Вчорашній», повний сил і енергії й надалі творити зі своїм незмінним кредо: «Театр - мій спосіб життя!».

Людмила Чередник наводить у статті образний вислів відомого театрального критика Ф. Коні про  складність управління великими театрами: «... Для цієї людини потрібні тільки сила душевна, довготерпіння каменю, дбайливість крота, працьовитість бджоли, міцність дуба, спритність коника і любов до мистецтва мало не божевільна».

Олексій Андрієнко залишається собою у своєму покликанні служити мистецтву, і в цьому його сила й достоїнство.

Національна Всеукраїнська музична спілка, членом якої ювіляр є багато років, враховуючи активну діяльність театру в боротьбі заради миру та Перемоги на культурно-мистецькому фронті, нагородила Андрієнка Олексія Миколайовича орденом «Єдність та Воля» з девізом «З'єднаймося, браття, за волю і славу народу нашого та будьмо єдині!».

Колектив редакції газети «Вечірня Полтава» приєднується до привітань та бажає шановному ювіляру з роси та води на многії щасливі літа!

 

Герман ЮРЧЕНКО, Голова Полтавського відділення Національної Всеукраїнської музичної спілки, народний артист України

Джерело: «Вечірня Полтава», № 10 (1562), від 8 березня 2023 року, ст. 4.