Олексій Коломійцев

Multithumb found errors on this page:

There was a problem loading image 'images/archive/коломійцев1.jpg'
There was a problem loading image 'images/archive/коломійцев1.jpg'

коломійцев1

Завтра, 29 липня, Полтавський театр закриє черговий сезон прем’єрою лайт-опери «Легенда про Тараса».

Для нової музичної постановки до театру було запрошено знаного в театральних колах країни та за її межами режисера, композитора, актора та співака Олексія Коломійцева. Його постановки, серед яких рок-опери, мюзикли, опери та інше викликали бурхливі реакції публіки та вражали новітніми підходами до музичних жанрів. Вже завтра роботу режисера зможуть оцінити полтавці, а сьогодні знайомимо всіх з цією неординарною особистістю.
Значна зайнятість на репетиціях та постійна інтеграція в процес підготовки вистави не завадили режисерові Олексію Коломійцеву поспілкуватися з журналістом та поділитися враженнями від Полтави, розповісти про майбутню прем’єру.

- Ви і режисер, і композитор, і актор водночас. Як це все поєднувати в реальному житті?

- Вся моя творчість пов’язана з музичним театром, до якого я прийшов через певні етапи. Це і музичне училище по класу гітари, і консерваторія, яку закінчив як вокаліст, і вже потім театральний інститут, де навчався на режисурі. Все це завжди розвивалося поруч, поєднуючись у певні результати. Хоча впевнено крокував до режисури, спочатку навіть не помічав, що ті етюди, які впліталися у канву виконавського мистецтва, переростуть у масштабні постановки. Режисура влилася в моє життя сама собою.

- Зазвичай поряд із назвами ваших творінь зазначено різні жанри. Це і футуристична опера, і шоу-мюзикл та інше. Нині у Полтаві ставите лайт-оперу. Ви вкладаєте у це якийсь потаємний зміст?

- Всі ці жанри дуже умовні, але вже багато років існують у сучасному європейському театрі. Вони у деякій мірі відображають манеру втілення на сцені. Що ж до «Легенди про Тараса», то допис лайт-опера – тобто «легка опера» - означає, що твір не буде переобтяжено складними розгорнутими ансамблями, а матиме більш демократичну форму подачі глядачам. Та зовсім «легкою» історія про багатогранну постать Тараса Бульби та долю українського народу бути не може.

- Скільки часу довелося попрацювати над прем’єрою, щоб полтавці побачили ще одне творіння по Гоголю?

- Серйозні репетиції розпочалися місяць тому. Підготовча ж робота зайняла близько півроку. Вже з лютого я приїздив у театр, і ми обговорювали тему постановки з Віталієм Михайловичем Скакуном, обиралися актори, промальовувалися попередньо декорації. У підготовчий період актори вивчили партії, а вже безпосередньо на репетиціях займалися творенням музичної вистави. Звичайно темпоритм підготовки шалений, але заради гарного результату актори змушені були працювати по багато годин на день та забути про вихідні. До постановки залучено майже весь колектив театру, тому масштаб дійства дійсно великий.

- Чи було важко акторам театру призвичаїтися до такого шаленого ритму репетицій? Всі дійшли до фіналу?

- Акторам спочатку було важко призвичаїтися до моїх методів роботи. Прийшовши на першу репетицію, я їх попередив, що творчість – це рутина. Я прямолінійна людина, тому можу констатувати, що творчість дійсно має дарувати радість. Ця радість приходить, в першу чергу, від результату. У сценічному просторі все надзвичайно сконцентровано, тому кожна деталь важлива, кожен учасник вистави – незамінний. Акторам стало цікаво працювати, вони зрозуміли, що я не жартую і поступово входили в роботу. Вони зрозуміли, що у колективі немає випадкових людей, і всі можуть постраждати через необачність іншого. У театрі не спрацьовує варіант, що «це не моя відповідальність». Тут відповідальність на кожному лежить колосальна – окрім своєї, ще й загальна, спільна, від якої залежатиме кінцевий результат. Звісно, на першопочатках роботи дехто не витримав навантаження і змушений був відмовитися від роботи у постановці. Але всі інші, яких кинули у бурхливу стихію, все ж змогли попливти за течією.

- Ви достатньо вольова людина і вмієте переконувати, мабуть тому більшість все ж зрозуміли задум і працюють над втіленням історії…

- Ви знаєте, я нікого не хочу повчати. Але все ж прийшов до висновку, що моє режисерське кредо – це стосунки з акторами на рівні вчитель-учень. Тобто, я віддаю рівно стільки, скільки дають мені. Саме при такому взаємопроникненні виникає ланцюгова реакція, відбувається обмін енергетиками. Помітив, якщо учень уважний і сприймає всі зауваження на користь, отримує нові знання безкоштовно, цінить їх і застосовує у подальшій практиці. Лише у такі моменти відчувається результат, який цінніший за будь-які кошти.

Гірше – коли режисерові байдуже, і він приїхав поставити чергову виставу. Для мене постановка у Полтавському театрі – це ще одна можливість сказати про вже відоме, але словами, якими до мене ніхто так ще не говорив. Це установка кожного митця, яка повинна бути індивідуальною в прочитанні, лише тоді можемо говорити про Театр. А театр – це в першу чергу колективна творчість, де немає масовки, а є загальна лінія вистави, якій підкоряється основний задум творців.

- Чим вас вразила Полтава, наскільки тепло зустрів Полтавський театр?

- Мені ще ніде не хотілося залишитися так, як у Полтаві. Тут надзвичайно багато колоритних та різноманітних людей. І це добре, адже ми не повинні бути однакові, щоб всі думали, «що ми збіговисько п’яниць», як говорить герой вистави. Ми повинні вчитися бути цивілізованими. У Полтаві надзвичайно легко бути українцем – таке консервативне місто. Хоча у кожного своя позиція, люди поважають одне одного, знаходять спільну мову.

- Як обирали акторів на ролі?

- Це був довготривалий процес, який здивував акторів. Справа в тому, що я проглядав їх по одному, і вони показували всі свої можливості. За принципом вступного іспиту в театральний інститут. Тому виникли несподівані для акторів призначення. На початковій стадії підготовки вистави займалися етюдами і вчилися співпрацювати між собою. Виявилося, що деякі з них просто нахабно чекають репліку, яку ще треба заслужити трудом душі і пройшовши через вчинки. У даному випадку моя місія - провокатора, адже потрібно довести акторам, що сьогодні глядачу потрібний різнобічний актор, який може і співати, і пластичні етюди виконувати, і танцювати, і драматичний монолог прочитати. Часи типажів минули, ми перемістилися в інший вимір. Тому у виставі немає чіткого розмежування на драматичні і музичні номери. Просто інколи ці компоненти виходять на перший план, не порушуючи загальну концепцію. Така практика цікава і самим акторам, адже, коли не виникає запитань, такий театр байдужий в першу чергу самим акторам, це вбиває театр, який вмить згасає.

У той час, коли театр почав гнатися за масовістю, привносити у вистави елементи шоу, почав втрачати від цього професіоналізм митців. Сьогодні ж ми прагнемо відмовитися від принципів радянської оперети, яка асоціюється з вульгарністю та примітивом. Я знайшов свою форму, в якій можу працювати, створювати образи, доносити через них те, що мене хвилює.

- Чому звернулися до «Тараса» М. Гоголя і змінили назву?

- У нас дія повністю прописана за Гоголем. Легенда тому, що факту існування такої людини не доведено, а історія дуже правдива. В один момент казка може стати правдивою історією, що в реальності мала місце в давні часи козаків. Через призму історії однієї особистості можна музичною мовою показати історію цілого народу. Це правдива притча про сьогоднішню Україну. Про те, що немає щастя в світі...

- Невже Ви вважаєте себе нещасливою людиною?

- Мені пощастило, адже доля прихильно ставиться до мене. Я не скаржуся, адже 6 моїх композиторських робіт йдуть у різних театрах України. Інше питання що вони не приносять дивіденди. Більшість композиторів та письменників, які б могли працювати на теренах українського театру, залишаються за бортом театрального процесу.

Замість післямови.

- Олексій Коломійцев приїхав до Полтави захоплений ідеєю постановки «Тараса», - розповів Віталій Скакун, народний артист України, диригент. - Він сам написав лібрето, музику, промалював простір, в якому існують герої та виступив режисером-постановником. Кожну сцену Олексій вимальовує детальними штрихами. Там мало прямої мови, але це лише на користь музичній виставі. Якщо б творець підійшов «в лоб» до цієї книги, то вийшла б літературно-музична композиція, ілюстрація подій. Але нова постановка «Легенда про Тараса», хоча й зовсім відрізняється від інших вистав у театрі, має свою оригінальну лексику та стиль, не буде складною для розуміння глядачем. Адже полтавський глядач, підготовлений глядач, розбереться у професійному мистецтві, яке сьогодні на теренах Полтавського театру втілює в життя режисер Олексій Коломійцев.

 Автор: Ольга Коваленко

                                                    Зі сторінок інтернет видання  "В Полтаве.info"

                                                    www.vpoltave.info