Або як традиція відвідування одного з кращих театральних фестивалів на Західній Україні переросла у десятиденні гастролі гоголівців

     Колектив Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Гоголя вп’яте представив своє мистецтво на VIII Всеукраїнському театральному фестивалі «Коломийські представлення».

                     Полтавський та коломийський театри: поєднані мистецтвом  

                                       та справжньою дружбою
     … Напевно ніхто не згадає, або точитимуться довгі суперечки між очевидцями, із чого ж почалася історична дружба полтавського та коломийського театрів, але вже декілька років поспіль початок вересня асоціюється у гоголівців із подорожжю до Коломиї. Вона стала творчо близькою завдяки колегам з Коломийського академічного обласного драматичного театру ім. І. Озаркевича.
     - Це була як любов з першого погляду, на фестивалі у Кіровограді (нині Кропивницький) актори нашого театру спілкувалися з коломийськими і потоваришували, продовженням стали взаємні запрошення на фестивалі: Дмитро Чиборак запросив нас до Коломиї, ми озарківчан до нас на «В гостях у Гоголя», - поділився спогадами директор Полтавського театру ім. М.Гоголя, заслужений працівник культури України Олексій Андрієнко. – І як засвідчив Дмитро Іванович — «Коломийські представлення» тепер не можуть відбуватися без полтавського театру. Жодні театри на Україні не мають таких дружніх стосунків. Щасливі з того, що маємо змогу кожного року не тільки приїздити до колег-друзів, а й показувати своє мистецтво коломиянам, представляти його на суд високоповажної експертної ради. Це унікальний фестиваль, адже на сцені озарківчан протягом восьми днів збираються кращі колективи не лише з України (Київ, Львів, Тернопіль, Вінниця, Запоріжжя, Закарпаття), а й сусідньої Польщі. Звичайно, є хвилювання, яку оцінку дасть журі нашій «Безталанні» цього року, але все ж задоволені, що коломийський глядач повсякчас з радістю йде на полтавський театр.

      Зранку запальні танці та пісні, дружні обійми, смачний банош зі шкварками на площі біля театру – так зустрічали полтавських акторів побратими з коломийського театру. Вдень і ввечері – гучні оплески після двох вистав «Безталанна» у переповненій залі – так зустрічали полтавських акторів коломийський глядач. Віддячили за гостинність гоголівці традиційним запашним короваєм і символічними подарунками – ексклюзивним віршем та відеофільмом про дружбу театрів із кадрами зустрічей гоголівців та коломиян у різні роки, картиною-привітанням Дмитра Чиборака з присвоєнням звання «Народний артист України». У відповідь господарі фестивалю нагородили колектив полтавського театру дипломом та пам’ятною сувенірною продукцією.

    - Ця дружба почалася задовго до нас – нашими засновниками, коли наш Озаркевич адаптував вашу «Наталку Полтавку» Котляревського, - наголосив директор Коломийського театру ім. І.Озаркевича, народний артист України Дмитро Чиборак. – Це історичний момент, який вже не дає нам, їхнім нащадкам, знехтувати такими зв’язками і продовжити творче спілкування. У нас спільна місія – дарувати глядачам мистецтво. Для цього ми обмінюємося досвідом, говоримо про сьогодення, шукаємо шляхи творчого перетину в майбутньому. На полтавський колектив ми всі з нетерпінням чекаємо у Коломиї, тому сподіваємося на наступних фестивалях побачити їхні нові вистави.

                   Відгуки членів експертної ради на полтавську «Безталанну»

        «Сьогодні було дві вистави. Спочатку власне вистава, а потім була друга — вистава дружби і любові, — зазначила провідна актриса Національного театру ім. І. Франка, народна артистка України Лариса Кадирова. — Полтавці привезли геніальну п’єсу! Я стільки разів її бачила, і стільки ж разів її було дуже важко охопити, прокреслити лінію у просторі й часі. Лінію і зради, і любові, і безвіри, і віри. Радію, що і полтавці доторкнулися до цієї теми — по-своєму її висвітлили сьогодні».

       «Коли театр береться за класичний твір, важливо знайти своєрідне, оригінальне вирішення відомого сюжету, — переконана театрознавець Алла Підлужна. — У виставі полтавців знайдено свій оригінальний хід, що дозволяє сюжетові не бути нудним. Відчувається щира психологічна основа, на якій діють персонажі, передусім головні з них – Варка (Тетяна Любченко), Софія (Анна Денисенко) і Гнат (Геннадій Продайко), вдала сценографія (Ірина Кліменченко) – маємо таким чином умовність і реальність. Вразив образ Варки у виконанні артистки Тетяни Любченко. Здавалося б, це з тих жінок, що їх прийнято вважати фатальними. Але актриса подає цей образ у розвитку, і виходить, що Варка не фатальна жінка, а звичайна дівчина, яка заплуталася, думала, що пожартує і на тому стане. Випало ж їй стати вбивцею. Гарна ідея режисера (заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко) полягає і в тому, що він наклав сюжет п’єси на українську пісню, яка й допомагала його висвітлити».

     «Вистава «Безталанна», безумовно, цікавий твір, зрештою, як і акторський склад Полтавського театру і їхній режисер, — вважає театрознавець Людмила Томенчук. — Ця вистава надзвичайно видовищна й припаде до смаку сучасному глядачеві. Режисер добре розгорнув і подав тему відьомства Варки. Адже зазвичай в інших постановках це проходить, так би мовити, на узбіччі й тоді глядачеві не зовсім зрозуміло, що ж там відбувається за сюжетом. Видно добру роботу балетмейстера (Світлана Мельник), вдало поєднано обрядовий момент».
       «Я радий, що знову зустрівся з чудовим Полтавським театром, який давно знаю, — поділився враженнями театральний режисер, народний артист України Валерій Невєдров. — Цей театр має великий потенціал. Якщо, скажімо, «Наталку Полтавку» вони ставили хрестоматійно, дотримуючись історичної постановки, то «Безталанну», що також належить до класики, зуміли поставити у сучасному руслі, водночас зберігаючи народність. Усе, що вибудувано у драмі, підкреслює емоційну природу українського театру з його неповторним колоритом. Тому, схиляю голову перед полтавцями і прочитання «Безталанної» в їхньому виконанні вважаю найкращим з усіх, які мені довелося бачити. Я щиро вітаю цей театр і бажаю йому нових творчих здобутків».

                 Окрім Коломиї «Безталанну» побачили глядачі у шести містах України

     Відвідини «Коломийських представлень–2016» стали поштовхом для продовження ще однієї традиції – відновлення гастрольної діяльності театру. Тому, «Безталанну» гоголівців побачали ще у двох містах Західної України – Чернівцях та Івано-Франківську. Далі гастрольний шлях вистави проліг Новоград-Волинським, Житомиром, Білої Церкви. Завершальною крапкою туру стала рідна Полтавська область і показ «Безталанної» у місті Лохвиця.
       — Прем’єра «Безталанної» відбулася 2011 року, і це вже «зріла» вистава – має свого глядача, демонструвалася на різних театральних фестивалях, — розповів головний режисер Полтавського театру ім. М.Гоголя, заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко. – Це наше полтавське бачення класичної драматургії Івана Карпенка-Карого , а саме – спроба гоголівців сучасно прочитати цей матеріал, у якому закладено одвічні питання, що залишаються актуальними й сьогодні.
       Дебютним цього року стало місто Чернівці. Перша зустріч запам’яталася місцевим театралам, адже після вистави акторам дякували довготривалими оплесками. Не менш щирий прийом влаштували гоголівцям у Житомир та Білій Церкві, адже жителі міст ще пам’ятають минулорічну «Наталку Полтавку», яку презентували для них полтавці. Відкриттям для колективу театру стала Лохвиця. Звичайно гоголівці вже бували у цьому краї, але цього разу довелося грати в оновленому Будинку культури – з новими зручними кріслами для глядачів, покращеною сценічною технікою.    Приємно було чути й схвальні відгуки місцевих глядачів, які запрошували колектив знову й знову приїздити до них із новими виставами.
         Проведення такої фестивально-гастрольної поїздки стало можливим завдяки керівництву області та, зокрема, Управлінню культури Полтавської обласної державної адміністрації. Надзвичайно приємно, що цей вояж з гоголівцями розділив керівник апарату, заступник голови Полтавської обласної державної адміністрації Микола Білокінь.
          - Полтавський театр – це гордість нашого краю і ми раді, що цей колектив запрошують на всеукраїнські та міжнародні фестивалі, — розповів Микола Білокінь. — Минулого року Західна Україна побачила нашу традиційну «Наталку», цього року «Безталанну». Сподіваємося, що кожен глядач знайшов у цій виставі того героя, з яким пов’язане щось його особисте, і він глибоко відчув те, що хотіли передати актори зі сцени. Такі поїздки допомагають розширювати мистецькі зв’язки і сприяють налагодженню творчого спілкування між містами, щоб у подальшому і наші полтавські глядачі могли побачити колективи театрів цих міст на гоголівській сцені. Адже мистецтво і культура виховують духовно багату націю, а духовні традиції – це найголовніше, що Бог послав людині на землю.

                                         Замість після мови… Або про духовне…

        Кожна поїздка гоголівців окрім творчих робочих моментів повинна мати свою духовну родзинку. Минулої поїздки це були відвідини Почаївської лаври і сходження на Говерлу, цього ж року перлиною гарних духовних вражень за десятиденні гастролі стала екскурсія до ландшафтного парку у селі Буки, що на Київщині, де розташований неймовірної краси Храм Святого Великомученика Євгенія. Незважаючи на втому і на те, що часу на відпочинок було обмаль, між виставами гоголівцям вдалося відвідати цей Храм. Вразила його велич, мармурові скульптури, золочений іконостас і безкоштовні свічки. Тільки ми зайшли до храму з’явилося відчуття умиротворіння і спокою. Здавалося, час зупинився і ти залишився наодинці з самим собою, з Вічністю. Це були хвилини, коли розумієш, що потрібно жити, робити свою справу, дарувати людям гарні емоції, які потім повернуться тоді, коли ти найменше цього очікуєш…

Джерело: Коваленко О. / О. Коваленко // Полтавський вісник. - № 38 (1418). - 15.09.2016. - с. 19. 

http://www.visnyk.poltava.ua/articles/1473937076/