Прем’єра минулого сезону — вистава «Король Лір» викликала бурхливу реакцію полтавської публіки. Сьогодні пристрасті вляглися, та залишилися запитання до її творця — заслуженого діяча мистецтв України Сергія Павлюка. Оскільки Сергій Миколайович у Полтаві буває, як то кажуть, наїздами й нечасто, то за нагоди, наприкінці 2024 року, й відбулася з ним розмова. І коли як не напередодні вистави «Король Лір» (18 січня — о 17 годині), оприлюднити її.

— Сергію Миколайовичу, пройшов уже певний час від прем’єри «Короля Ліра». Ви можете ніби стороннім, але професійним оком поглянути на те, що зробили. Що скажете: втілили ваш задум, як ви те уявляли?
— Звісно, ні. Ніхто й ніколи його не втілює. Все, що є у мене в голові, на жаль, залишається, в моїй голові. Все, що виходить з мого рота, сприймається акторами і цехами не так, як я того хочу. Театр — це колективна робота. Ти бачиш по-одному, а втілюють по-іншому. Ти тягнеш одну лінію, а актор свою. Це все живе. Тому й відповідь на ваше запитання — ні.

— Але ж ви до цього лояльно ставитеся?
— Так, останнім часом дуже лояльно. Є вистава, вона спрацювала, глядачу подобається, комусь не подобається, хтось у захваті, хтось фукає, хтось просто хоче облити виставу брудом, тим самим роблячи собі певний піар. Це класичний варіант.

— Ви очікували такої реакції, зокрема обливання брудом?
— Я ніколи нічого не очікую. Якщо чесно, то трошки не зрозумів, адже нічого такого неподобного у виставі я не побачив. Це хвиля, яку зробили штучно. Так, мистецтво воно таке. Давайте заборонимо всі картини епохи Відродження типу «Венер Мілоських» і позбиваємо статеві члени у давньогрецьких статуй. І щодо тих журналістів, які хайпонули на виставі, то мені вони не цікаві, мені їхня думка геть не цікава, я навіть упевнений, що вони «Короля Ліра» не читали. Бо, якби вони читали «Короля Ліра», то по-іншому формулювали б свої претензії.
У виставі порнухи немає і бути не може, це естетика, я дуже задоволений «Королем Ліром». Вистава легка, враховуючи матеріал — трагедію Вільяма Шекспіра. Вона цікава, вона змушує думати. Хтось під час вистави плакав, хтось сміявся, реакції були різні. Тому все нормально! Але обов’язково вказувати віковий ценз. «Король Лір» ؅ — це 18+.

— Ось ці незручні моменти гармонійно лягали в канву вистави чи все-таки ви хотіли таким чином привернути увагу глядачів?
— Чим привертати увагу? Голою дупою? Я не розумію, про що ми говоримо. Я ще раз повторю: це штучно надута булька. Або ж таке враження, що Полтава — це місто цнотливості. Кажуть, що у виставі відрами лилася кров. Де там відрами кров лилася? Інколи я дивлюся коментарі до відгуків. Прочитав: «Фу! Це капець! Хай збоченець Павлюк вдома в постелі це робить!» І хтось розумний написав: «Чекайте, а ви робите такі висновки щодо вистави з коментарів чи подивившись її?» Я розумію, що людина, яка пише такі злостиві коментарі, вистави не бачила. Або ж це замовлення чиєсь. Я в теорії змов особливо не вірю, але вони є. І просто комусь не подобається директор театру, автоматично за директором іде Павлюк і його мистецтво. Хоча Павлюк різний. За десять років співпраці з Полтавським театром імені Гоголя я вже зробив дванадцять вистав. І всі вони різні, і кожна знаходить свого глядача.

— На вашу думку, чи повинен глядач готуватися до вистави, наприклад, хоча б ознайомитися із першоджерелом, особливо якщо це один із найвідоміших творів світової літератури?
— Глядач нічого не зобов’язаний робити. Раніше, я вважаю, рівень освіти був набагато вищий, і відсутність гаджетів дозволяла більшості людей читати книжки з глибокого дитинства, тому вони були ознайомлені з літературним матеріалом ще до вистави. А нині діти мало читають, підлітки не читають, і це дуже страшно.
Мені як режисеру подобається, коли глядач приходить підготовлений, він знає, про що має бути вистава, бачить режисерські ходи, оцінює їх. Якщо не читали певного твору, за яким зроблено виставу, то хочеться, щоб потім прочитали його. Так має бути в ідеалі. Саме так розвивається мислення, формується власна думка.