Завершувався 79-й театральний сезон однією з улюблених вистав публіки «Тев’є-Тевель». Аплодисменти, посмішки, радість, сподівання на нові зустрічі… Тоді не могли шанувальники творчості Юрія Попова уявити, що більше він не вийде на сцену…
      … 13 листопада у день народження народного артиста України Юрія Попова, який несподівано пішов у небуття 25 липня 2015 року, у його рідному театрі відбувся вечір-пам’яті. Юрія Васильовича згадували колеги, друзі, земляки. 
      Здавалося, що й сам Юрій Васильович цього вечора був з глядачами, адже на сцені «жили» його костюми, на екрані демонструвалися відео з інтерв’ю з актором, його блискучі ролі, що стали легендами.
       Теплі спогади про прекрасного партнера по сцені прозвучали від ветерана театру, актора, який найдовше пропрацював з Юрієм Васильовичем, представником талановитої плеяди, яка примножувала славу театру, заслуженого артиста України Олександра Зазимка. Свою повагу та світлу пам'ять Юрію Васильовичу засвідчила піснею заслужена артистка України Маргарита Томм. 
      Цього вечора віддати шану народному артисту, своєму земляку приїхали й уродженці Сумщини, яку Юрій Васильович надзвичайно любив, неодноразово їздив з колективом грати вистави. 
       Театр для Юрія Попов був святим місцем, він ніколи не дозволяв собі робити щось наполовину, завжди віддавався повністю. Цього вечора згадали його заповіти, його настанови молодим, його життєрадісність і вміння йти до глядача з місією — донести найпотаємніші порухи душі.
      Не даремно кажуть, людина живе доти, доки її пам’ятають. І хоча доля актора така, що його ролі залишаються лише у пам’яті тих, хто їх бачив, у серцях, які починали битися швидше, відчувати щось близьке, від побаченого, цей слід інколи глибше за будь-яку візуалізацію. Юрій Васильович — це не лише окрема сторінка полтавського театру, а й історії становлення українського театру загалом.

 

Ольга Коваленко.