Пролунав третій дзвоник… У залі поволі згасає світло, злітає завіса, вступає оркестр і... з першими звуками увертюри магічне, яскраве передріздвяне дійство з гумором, хурделицею, піснями і танцями вже вирує на сцені! Сьогодні — аншлаг! Глядачі жваво реагують, нагороджуючи акторів то сміхом, то гучними оплесками. І не дивно, адже на славетній сцені Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя легендарна вистава — феєрична музична комедія «Ніч перед Різдвом», якій 6 січня цього року виповнилося 30 років!

На фото: артисти Артем Батрак (Вакула) і Марія Тіхонова (Оксана).

А поки глядачі насолоджуються п’єсою за геніальним твором М. Гоголя, а актори демонструють свої таланти, ми з вами обережно зазирнемо за театральні лаштунки і згадаємо, як же створювалась візитівка гоголівців.
1995 рік. У країні перебудова. Складний час, коли зарплатню видавали крупами, консервами та милом, а багато людей творчих професій змушені були торгувати на базарах, аби прогодувати родини. Ось у такий час двоє неймовірно талановитих чоловіків — головний режисер театру, заслужений артист України Віталій Степанович Кашперський і головний диригент театру, композитор Віталій Михайлович Скакун — до одинадцятої вечора засиджуються в кабінеті головного режисера на 3 поверсі. Вони творять. Віталій Степанович у своєму підході до створення спектаклю дотримувався концепції Леся Курбаса: сучасний театр — це театр режисера і композитора. Це й надихнуло Віталія Михайловича написати музику до спектаклю. «Головний диригент, композитор блискуче впорався із завданням! Я вже не кажу про душевний стан того творчого тандему, коли митці отримували справжнє захоплення від роботи! — ділиться спогадами дружина Віталія Степановича Олена Кашперська у своїй книзі «Віталій Кашперський: «Щастя мені дали сім’я і театр».
А робота ця виявилась і складною і цікавою водночас, потребувала цілковитого занурення в тему, ювелірно точного продумування усіх сцен і образів, органічного поєднання колядок, щедрівок і хореографії, які вплітаються у загальне тло вистави, створюючи її український колорит.
Олена Семенівна Кашперська далі у своїй книзі деталізує: «Пам’ятаю, перш ніж узятися до роботи, Віталій ознайомився з багатьма інсценізаціями, але жодна не могла стати основою для нової оригінальної вистави. Це спонукало його до створення своєї власної інсценізації, і це була непроста справа, адже не завжди переклади українською мовою гоголівських творів були досконалими — Віталієві, знавцю української мови, довелося багато попрацювати над текстом, … треба було знайти рішення майбутнього сценарію, … але в той же час зберегти стиль видатного письменника, показати глибину і красу українського фольклору. Кашперський виписав усі ролі таким чином, щоб вони були виграшними для кожного актора навіть у масових сценах. А це складна справа — потрібно розрахувати і заповнити кожну хвилину кожної сцени, поєднати все: звучання голосів, рухи акторів, світлові ефекти, музику, хореографію».
Народний артист України Віталій Михайлович Скакун, згадуючи ті часи, розповідає: «Віталій Степанович Кашперський вмовив мене переїхати до Полтави. Довідався, де я живу, приїхав до мене на Троєщину, ми з ним поговорили-поплакали, адже переїхати зі столиці у провінційне місто — це, я вважаю, вчинок! Але, добре подумавши, я все ж наважився. З того часу і почалася наша потужна праця, було дуже захоплююче. Щиро кажучи, саме Кашперський розкрив мене як композитора, за що я йому вельми вдячний.
За 25 років роботи в театрі Гоголя я бачив багато режисерів. І, якщо відверто, більшість із них — це, скажімо так, постановочники, мета яких — приваблива картинка на сцені, підсвітка, дим, спецефекти, словом, шоу. А Кашперський — це інший Всесвіт, він у свої роботи вкладав душу! Віталій Степанович впродовж вистави від дії до дії поступово розкривав образ зсередини, запрошуючи глядача співпереживати, мислити, плакати і радіти, формуючи тонкий, вишуканий смак. Кашперський — єдиний режисер, який умів копнути такі глибини таланту актора, про які той і не здогадувався. Як тонкий психолог, він відчував палітру акторів, шукав, підбирав типаж під кожний окремий образ. Його сценографія була налаштована на кожну акторську особистість. Адже театр — це велика школа для актора, своєрідний тренаж душі і мізків, який його збагачує і загартовує. Саме цим займався Кашперський, тому з ним було надзвичайно цікаво працювати. Віталій Степанович особисто створював віршовані тексти для кожного персонажа. Усе це, звісно, писалось від руки, тоді ще не було комп’ютерів. Він мав своє, оригінальне бачення спектаклю, працював із кожним актором, пояснював деталі, показував рухи, інтонації, паузи.
Згадуючи перший акторський склад «Ночі перед Різдвом», не можу не сказати про народних артистів України Юрія Попова і Василя Голуба. Юрій Васильович, на жаль, уже покійний. Це видатні актори, непересічні особистості. Я вважаю, що в Україні акторів такого рівня таланту немає».

На фото: народний артист України Юрій Попов, заслужений артист України Володимир Морус, народний артист України Василь Голуб.

Того часу художнє оформлення прем’єрної вистави здійснив народний художник України Володимир Геращенко, напрочуд колоритно передавши чарівну ауру засніженого Святвечора. А прекрасна, витончена музика Віталія Скакуна в поєднанні з талановитою хореографією Дмитра Козачковського (яка живе на сцені й понині) миттєво переносить глядача в казкову Різдвяну ніч.
Справжньою родзинкою і придумкою Віталія Степановича є постійна безпосередня присутність на сцені самого Гоголя! Микола Васильович виходить на сцену, читає уривки з повісті, розмовляє з героями і глядачами, щось швидко занотовує пером, сидячи за круглим столиком на авансцені, і непомітно стає героєм свого ж твору! У своїй книзі Олена Кашперська згадує далі: «Роль Гоголя в першій прм’єрній виставі зіграв сам режисер, заслужений артист України Віталій Кашперський, потім глядачі пам’ятають у цій ролі заслужених артистів України Валерія Івакіна і Богдана Чернявського. Головні ролі зіграли заслужена артистка України Маргарита Томм (Оксана) та оперний співак Олександр Сницький (Вакула). У подальші роки ці ролі виконували Ніна Савченко, Юлія Орлова, Лідія Кретова, Сергій Озерянко, Артем Батрак. Капосного Чорта-бешкетника грали заслужений артист України Олександр Любченко, Володимир Філатов, Сергій Жмурко, Олександр Кузьменков».

На фото: заслужений артист України Богдан Чернявський (Гоголь), артист Олександр Князь (Чорт).

Також у різні роки у виставі сяяли усіма гранями своїх талантів унікальні актори: народні артисти України Юрій Попов (кум Панас), Жанна Северин (Панасиха), Неллі Ножинова (Цариця), Василь Голуб (Чуб), заслужені артисти України Степан Голуб (Голова), Катерина Філатова (Солоха), Володимир Гостіщев (кум Панас), Володимир Морус (кум Остап), Микола Дудник (Дяк).
Плине час, відбуваються доленосні події в Україні, змінюючи нас і все навкруги. Звісно, за 30 років змінилося багато виконавців головних ролей та інших персонажів, але основний задум Віталія Кашперського залишився недоторканим.
На превеликий жаль, майже 4 роки тому пішов у засвіти Віталій Степанович, але його дітище 30 років живе на сцені Полтавського театру! І вже нова зміна, талановита акторська молодь поряд із корифеями сцени відточує свою майстерність, втілюючи безсмертні гоголівські образи за режисурою та інсценізацією Віталія Кашперського.
У цьому сезоні персонажів твору грають Тимофій Зінченко (Гоголь), Артем Батрак (Вакула), Марія Тіхонова, Лідія Кретова (Оксана). Антон Рокита (Чорт), народні артисти України Василь Голуб (Чуб) та Олег Шеремет (Сотник), заслужені артисти України Катерина Філатова (Солоха), Вікторія Ягодка (Цариця Катерина ІІ) та Володимир Морус (Кум Остап), актори Наталія Бухарова (Одарка), Віталій Крапіва (кум Панас), Олександр Збаразький (пан Голова), Сергій Жмурко (Дяк), Ніна Савченко (Дячиха), Тетяна Бєлєнька (Панасиха), Людмила Козир (Мірчиха), Світлана Коломієць (Торохтійка), Наталія Верченко (Переперчиха), Богдан Глік (Гриць). Головний диригент — Олександр Сурженко. Курує виставу як режисер і грає роль Пацюка заслужений артист України Олександр Любченко.

На фото: артисти Лідія Кретова і Сергій Озерянко.

«У театрі є неписаний закон: до першого постановника треба прислухатися, — зауважує народний артист України Віталій Скакун. — Актори, звісно, міняються. А режисура, мізансцени, драматургія залишаються незмінними. Мені дуже імпонують актори нашого театру В. Голуб, К. Філатова, О. Любченко. Не хочу когось образити, усі актори талановиті, чудово грають своїх персонажів: Чорт експресивний, Вакула прекрасний, Оксана і ніжна, і вередлива водночас, співуча, голос чудовий, Гоголь хороший.
Хочу висловити велику вдячність Олексію Миколайовичу Андрієнку, заслуженому працівникові культури України. Це супердиректор! По-перше і головне, він не втручається у творчість, довіряє режисерам, при тому запрошує для співпраці одних із кращих режисерів України, скільки б це не коштувало. По-друге, образно кажучи, одягає і взуває акторів, опікується технічною стороною кожної вистави, адже, по суті, театр — це держава в державі, де у пріоритеті — глядач».
Окрім заслужених артистів України К. Філатової і В. Моруса, у виставі незмінно впродовж 30-ти років бере участь народний артист України В. Голуб. Його тонка, продумана до деталей гра, репліки хитромудрого Чуба, пересипані дотепним гумором, завжди викликають захоплення і веселий сміх глядачів.

На фото: народний артист України Василь Голуб і артист Віталій Крапіва.

«У цій виставі щасливо зійшлися зорі, подарувавши театру творчий тандем двох геніїв — театрального диригента і композитора Віталія Скакуна і режисера-постановника Віталія Кашперського, — вважає Василь Григорович Голуб. — У ній все глибоко, розумно і послідовно продумано, це не шароварщина, а геніальна постановка, в якій є і Гоголь, і наші митці. І скільки б я не зустрічав згодом режисури та інсценізації цього твору в інших театрах, а не перевершив ніхто! Кашперський і Скакун, досконало знаючи можливості кожного актора, виписали ролі і вокальні партії під характер, типаж, здібності, голос конкретно кожного, тому там не було випадкових виконавців.
До речі, з Кашперським ми разом навчались у Київському інституті театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого (тепер КНУТКТ), я — на акторському, а він — на режисерському факультетах. Він був дуже талановитим актором, дуже правдивим, натхненно читав поезію Т.Г. Шевченка. Ця вистава — його лебедина пісня як автора, як режисера, як людини.
Режисура та інсценізація, зроблені Віталієм Степановичем, збережені дотепер, і за це вдячність заслуженому артисту України Олександрові Любченку, який і грає у виставі, і опікується нею як режисер. Він не дає їй розвалитися і загубитися. Любченко ще застав репетиції Кашперського і тепер на своїх репетиціях підтягує молодь до того рівня, роз’яснює їм нюанси. Інколи ми з Катериною Філатовою (Солоха) імпровізуємо на сцені, трошки щось своє привносимо, але ці репліки органічно вплітаються в дійство, не порушуючи гоголівського стилю.
На жаль, багато акторів нашого театру пішли у засвіти, і один із них — це Юрій Попов, світла йому пам’ять. У виставі ми з ним грали кумедних персонажів, я — Чуба, а він — кума Панаса. Контраст у зрості був настільки очевидним, що коли ми тільки з’являлися на сцені, ще не говорячи реплік, — люди вже сміялися! Надзвичайно важливо і цінно, якщо партнер по сцені тебе чує і бачить. У хороших театрах це є, але в багатьох немає. Юрій Васильович дивовижним чином мене чув! Цьому навчити неможливо, такі речі відбуваються на інтуїтивному рівні, людині або дано, або ні. Добре, що зараз у театрі багато молоді, але проблема в тому, що в нас майже немає хороших чоловічих голосів. Тенора взагалі немає. Ми для «Наталки Полтавки» — візитівки театру — запрошували тенора на роль Петра. Але найголовніше — навчити молодих акторів не просто дивитись і слухати, а бачити і чути, говорити і думати».
Аналізуючи сьогодні, скільки самовідданої праці, творчого натхнення, душі, сил і таланту покладено В.С. Кашперським на олтар служіння полтавській Мельпомені, на мою думку, було б доречним замислитись про встановлення меморіальної дошки з метою увічнення пам’яті про видатного Митця.
А його «Ніч перед Різдвом», попри воєнний стан, реалії сьогодення з вимкненням світла, продовжує жити, зберігаючи ту високу планку, яку тримала весь час, радує глядача і щоразу викликає вдячні оплески. Тож нехай улюблена вистава тисяч полтавців ще багато років не сходить зі сцени Полтавського обласного театру, аби нею мали змогу насолоджуватися ще й наші діти, онуки і правнуки!

На фото: сцена з вистави.

До речі, ці рядки я пишу теж у Різдвяні свята, їх чарівна магія захоплює і мене у свій казковий вир, адже недарма часом відчуваю неначе сам Микола Васильович схиляється наді мною і обережно водить моїм пером.

Фото автора та із сайту театру.