До міжнародного Дня сім’ї.

Коли кажуть: «Театр — це сім’я», — часто мають на увазі зовсім не алегорію.

Так, у Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені М. Гоголя є багато родин.  І слово «багато» — не перебільшення.

Ось рахуйте: заслужений артист України Олександр Любченко та його дружина, заслужена артистка України Тетяна Любченко; заслужена артистка України Катерина Філатова, її чоловік, провідний артист театру Володимир Філатов і їхня донька Ольга Філатова; подружжя — головний балетмейстер театру Мельник Світлана та завідуючий монтувальним цехом Дмитро Бородай; артисти Людмила Козир та її син Артем Козир; подружжя артистів Зінченко — Аліна та Тимофій; подружжя артистів Жмурко — Аліна та Сергій; артистка оркестру Терещук Олена та її донька, артистка театру Юліана Романова; артистка балету Ірина Продайко та її чоловік, артист Геннадій Продайко, який нині захищає нашу країну в лавах ЗСУ; подружжя Лимарь — Наталія  та Станіслав (артисти балету); артистка Анна Денисенко та її чоловік, артист балету Дмитро Денисенко. А ще є близнюки — артисти Семен та Артем Білокінь.

Здається, у жодному іншому нетеатральному колективі не зустрінеш стількох родичів! На цю тему розмірковують Анна та Дмитро  Денисенко.

— Думаю, що це специфіка нашої роботи, — говорить Анна Денисенко. — Ми дуже багато часу проводимо в театрі, віддаємо театру частину свого особистого життя, тому і створюється в театрі більше пар, ніж деінде.

Пара Анни та Дмитра Денисенко стала подружжям 2016 року. З тих пір, зі шлюбної церемонії, що відбулася на театральному помості — всюди разом.

 

 

Чи не заважають родинні стосунки роботі?

— Людина з іншою професією не розуміла б мене так, як розуміє мій чоловік, — відповідає Анна, — не підтримувала б мене так, як підтримує мене мій чоловік. І в особистому житті, і в професійному. Так само я можу сказати і про себе щодо нього. Я його розумію.

— Існує думка, що сімейним парам ліпше працювати окремо, але я вважаю, що ні, — додає Дмитро. — Тому що коли ми разом, нас двоє — це сила. Добре, якщо вдома тебе розуміють, але якщо й на роботі є підтримка рідної людини — це дуже важливо.

Часто артистам доводиться стикатися із зауваженнями невтаємничених щодо близькості, яку потрібно зображувати на сцені. На це у подружжя є відповідь:

— Напевне, людині з іншої сфери важко дивитися, коли твою дружину на сцені хтось обіймає, цілує, кидає театральні закохані погляди. А для нас це нормально. У чоловіка теж є партнерка, у них теж у танці багато тактильних моментів. Я це розумію.

—  Якось мій брат подивився виставу «Лісова пісня», де Аня грає головну роль, і каже мені: «Як ти сприймаєш, що твоя дружина обіймається?» Я відповідаю, що теж на сцені постійно перебуваю в тактильному контакті. Я вважаю, що це нормальні речі, до цього потрібно ставитися як до роботи.

У Денисенків і поза роботою — спільна робота. Анна допомагає своєму чоловікові, який керує двома хореографічними колективами:

— Я займаюся з юними танцівниками акторською майстерністю, щоб вони були артистичнішими на сцені. Допомагаю з костюмами, постановками, поїздками на фестивалі.

Підтримка, взаємне розуміння, любов — проста і водночас складна формула родинного щастя, яку Анна та Дмитро Денисенко визначили для себе:

— Ми знайшли свою гармонію.