ЗМІ про нас
204-ту річницю від дня народження Миколи Гоголя в театрі його імені відзначили… скандалом
Нинішній 87-ий театральний сезон у Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя однозначно буде вписаний в його історію як особливий. Такий, що здивував не стільки прем’єрами, як інтригами.
У театрі довго намагалися не вплутувати у внутрішні «розбірки» глядача, але кілька тижнів тому ситуація набула розголосу, а потім переросла у скандал.
Прослідкуємо хронологію подій.
Наприкінці березня в одній із соціальних мереж з’явилося Відкрите звернення актора театру Богдана Чернявського до колег, працівників театру, театральної громади Полтави та ЗМІ. У ньому, зокрема, йшлося про те, що «напередодні Міжнародного дня театру, який «гоголівці» збиралися святкувати 27 березня, підготувавши концерт та нову прем’єру сатиричної опери Дмитра Шостаковича «Антиформалістичний райок», за тиждень до цього дійства робота була припинена адміністрацією театру, заблоковано репетиції, роботу трупи, режисера. Одним наказом було припинено створення одразу чотирьох майбутніх вистав театру, в числі яких готова до прем’єри 27 березня опера «Антиформалістичний райок». Неофіційно — вистава декому видалася потенційно небезпечною і банально заборонена».
Така ситуація, за словами Богдана Чернявського, змусила його бити на сполох, і за кілька днів — 29 березня — він разом із художнім керівником театру і режисером вищезгаданих вистав Олексієм КОЛОМІЙЦЕВИМ провели прес-конференцію. На ній Олексій Коломійцев розповів про свій шлях до Полтавського театру імені М. В. Гоголя й виклав своє розуміння ситуації.
— Минулого року я поставив на сцені театру лайт-оперу «Легенда про Тараса», яка стала знаковою для мене. Я виклався на сто відсотків і вважаю, що це був вдалий експеримент, — зазначив Олексій Коломійцев. – Пізніше підготував святковий концерт до відзначення 75-річчя утворення Полтавської області, після чого мені запропонували посаду художнього керівника в театрі імені М. В. Гоголя. Останні років двадцять театр працював без художнього керівника й років чотири в ньому не було режисера, а лише виконуючий обов’язки. Це ненормальна ситуація.
Коли я прийшов працювати в театр, то розписав план його роботи до кінця театрального сезону. Відновив кілька старих вистав — «Ніч перед Різдвом», «Сватання на Гончарівці» та інші, поставив мюзикл «Пригоди пана Мюнхгаузена», запланував поставити чотири нових авторських — «Антиформалістичний райок», мюзикл «Фемінізм по-українськи», класичну оперету «Баядера» та високу сучасну драму «Поступись місцем завтрашньому дню». Я хочу побудувати театр європейського рівня.
Я вважаю, що репертуарну політику театру має визначати художній керівник, а директор театру — здійснювати адміністративні функції, знаходити фінансування на постановки. Чи пригадаєте ви, хто є директором, скажімо, театру на Таганці чи якогось іншого? Глядачі знають лише імена художніх керівників.
Олексій Коломійцев висунув ще ряд претензій до директора театру, звинувативши його, зокрема, в тому, що приміщення театру часто здається в оренду, наприклад, у травні 2012 року було зіграно лише три вистави. За таких обставин, за словами Олексія Коломійцева, театр можна перейменувати в «прокатну контору імені Гоголя». Також повідомив, що наказом Управління культури облдержадміністрації з 1 квітня в театрі скасували посаду художнього керівника й запропонували йому відпрацювати на цьому місці ще два місяці, а потім стати режисером-постановником.
Богдан Чернявський, котрий, за його ж словами, «наважився винести сміття з хати», зазначив, що в театрі склалася не надто здорова атмосфера. Не всім акторам подобається те, що з приходом Коломійцева їм довелося працювати більше. Наслідком цього стало те, що четверо народних артистів нібито написали листа в Управління культури облдержадміністрації, де скаржилися на нового художнього керівника і його методи роботи. Але самого листа він не бачив і не впевнений, що останній взагалі існує. Особисто ж Богдан Чернявський, як і ще шестеро молодих акторів, які у конфлікті між художнім керівником і директором театру стали на бік «худрука», з приходом Олексія Коломійцева в театр відчув свіжий подих у творчості. Боячись загубити це відчуття, він і написав свого Відкритого листа.
Вислухавши доводи Олексія Коломійцева й Богдана Чернявського, дехто з присутніх на прес-конференції журналістів, а також представники громадськості й народних депутатів прониклися їхніми переживаннями й навіть заклеймили керівництво театру й Управління культури. А ще всі бажаючі підписали листа на ім’я голови Полтавської облдержадміністрації Олександра Удовіченка, у якому вимагали «припинити цькувати талановитого режисера» й покарати винних.
У понеділок, 1 квітня, на свою прес-конференцію запросила інша сторона конфлікту — начальник Управління культури облдержадміністрації Геннадій ФАСІЙ та директор Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя Олексій АНДРІЄНКО.
У своєму виступі Геннадій Фасій акцентував на тому, що ставити питання, хто в театрі головніший — директор чи художній керівник, — некоректно. Звичайно, директор.
— А щодо конкретно Олексія Коломійцева, то йому була надана колосальна підтримка з боку керівництва області, й посада художнього керівника в театрі введена спеціально під нього. А коли Олексій Коломійцев почав дещо неправильно трактувати свої повноваження, пропонувати до постановки тільки свої вистави — п’ять за сезон, при тому, що в театрі працює ще три фахових режисери — Владислав Шевченко, Олександр Любченко, Богдан Чернявський, а також не знайшов порозуміння з трупою, посаду художнього керівника в театрі було вирішено знову скасувати, — пояснив Геннадій Фасій. — Олексій Коломійцев фактично намагався взяти під контроль весь репертуар театру й з кожної вистави отримати кошти в розмірі 15 відсотків авторських від вартості вистави. При тому, що його вистави не є стовідсотковим ексклюзивом — «Пригоди пана Мюнхгаузена» вже поставлені в одеському театрі, «Фемінізм по-українськи» теж має сценічне втілення.
— Театром керує художня рада і директор, — зазначив директор театру Олексій Андрієнко. — Насправді конфлікт виник не між «худруком» і директором, а між «худруком» і трупою. Як наслідок, Управління культури отримало листа від чотирьох народних артистів, а потім ще одного, підписаного багатьма членами колективу театру про недопустимість керування творчим процесом тими методами, якими робить це Олексій Коломійцев. Більшість акторів, а також балетна трупа просто відмовилися грати в його виставах, після чого я видав наказ про призупинення репетицій вистав Олексія Володимировича і відміну прем’єри «Антиформалістичного райка». А щодо порівняння театру з «прокатною конторою», то треба розуміти той факт, що держава фінансує театр тільки на заробітну плату, комунальні послуги та охорону театру. Решту, в тому числі й на постановки нових вистав, ми повинні заробляти самі. Минулого року на оренді залу театр заробив 340 тисяч гривень і 1 млн. 10 тисяч гривень — на продажу квитків. Жодна вистава не знімалася з показу на користь оренди. У травні минулого року було мало вистав не через оренду, а тому, що терміново треба було здати виставу «Соло для годинника з передзвоном», й кожного дня проводилося по дві репетиції. Наведу ще один факт: у рейтингу справних платників податків Полтавський театр імені Гоголя посідає перше місце в області.
…Присутній на цій же прес-конференції Олексій Коломійцев взяв самовільно слово й назвав усе, що відбувається, «судилищем». Порівняв себе з Лесем Курбасом, пригадав, як останнього свого часу знімали з посади керівника театру «Березіль»…
Вислухавши аргументи обох сторін, аби розставити усі крапки над «і», я пішла в театр і попросила показати листи від народних артистів та колективу театру. Виявилося, що вони справді існують.
Перший підписали народні артисти України Василь Голуб, Віталій Скакун, Юрій Попов та Неля Ножинова. Він адресований Геннадію Фасію, й у ньому зазначається: «Ми більше не можемо змовчати та не звернутися до вас із великим проханням припинити безлад у театрі, який виник після приходу в колектив нового художнього керівника Олексія Коломійцева. Насамперед ми занепокоєні стилем роботи цього режисера, форматом його вистав, монополією та домінуючими правами на постановку багатьох вистав підряд. Де інші стилі, де українська класика, де повага до старшого покоління? Не витримали його організації творчого процесу та пішли з театру наші колеги — заслужені артисти України Володимир Гостіщев та Олександр Зазимко. У колективі неспокій, тривога, нездорова обстановка та непорозуміння. Повна відсутність досвіду, як художнього керівника, відчувається кожного дня в кожному вчинку. Просимо вас розібратися в наших проблемах та дослухатися до наших висновків та пропозицій — припинити знущання над творчим процесом і дати нам можливість працювати без такого творчого керівництва. Такої творчої обстановки не було за час нашої роботи жодного разу».
Під наступним листом стоїть 64 підписи працівників театру. Наведу його фрагментарно. «Звертаємось до вас спільно, колективом, оскільки наше обурення сягнуло за межу, а терпець урвався. Організація творчого процесу в цілому та під час репетицій вистав художнього керівника Олексія Коломійцева «Легенда про Тараса» та «Пригоди пана Мюнхгаузена» не витримує ніякої критики.
…Неможливо не сказати про постійне брутальне приниження акторів, обслуговуючого персоналу у присутності великого загалу людей за прості професійні запитання, хоча ніякого людського та морального права він на це не має. Постійні запізнення на репетиції — норма для цього режисера. Буває, очікування триває годину-дві, а потім приходить в далеко не ідеальній формі, навіть сам говорить усім, що лишку випив. …Репетиційний процес та наповнення етичне та естетичне таких робіт, як «Антиформалістичний райок» та «Фемінізм по-українськи», схожі на попередні, як близнюки. Дуже шкода, що на рідній сцені ми почуваємося не повноцінними акторами музично-драматичного театру в проектах Коломійцева, а, найімовірніше, артистами музичного шоу чи мюзик-холу, де домінують не глибокі театральні образи, а сіра людська маса, що рухається в такт фонограм, передаючи негатив, яким пронизані усі його задуми. Вистави режисера — тотальна сольна, хорова, оркестрова фонограма, навіть використовуються записи інших театрів з чужими голосами…»
Є ще й третій лист, адресований начальникові Управління культури — від музикантів оркестру театру зі схожим змістом, тому цитувати його, мабуть, буде вже зайвим.
Говорять, папір усе стерпить. Хтось може дорікнути, що подібне пишеться під тиском з боку керівництва. Можливо, але не в нинішній ситуації. Минулої середи мені довелося потрапити на загальні збори колективу театру. Тут уже нарив, який, схоже, визрівав давно, прорвало. Усі, хто бажав, міг висловити свою думку. І багато хто цим скористався.
Сергій ОЗЕРЯНКО, актор театру й голова профспілкового комітету:
— Відповідаю за кожне слово, яке я написав у листі. Вважаю, що колектив не пішов за Коломійцевим. Він не зміг нас зачарувати своїм мистецтвом. Людина, яка запізнюється на репетиції на годину-півтори, а потім розповідає, як купила палену горілку, на мою думку, не дотягує до рівня художнього керівника.
Я став тут статистом, як і більшість акторів. Те, що пропонує нам робити Олексій Володимирович, може робити і прибиральниця, і будь-хто інший. Я хочу акторського театру.
Тетяна ЛЮБЧЕНКО, актриса театру:
— Мені шкода, що тільки тепер згадали про художню раду. Коли призначали художнього керівника, а ця людина на той момент уже поставила один спектакль, нічиєї думки не питали. Так само не запитали думки ні колективу, ні художньої ради, коли поставили другу виставу «Пригоди Мюнхгаузена».
Сьогодні, як член художньої ради, як актриса, хочу сказати: я нічому новому в цих двох виставах не навчилася. На сцені є музика, дим, красива картинка, котра викликає якусь емоцію у глядача. Може бути така форма? Може. Але коли випускається наступна вистава, яка за формою нагадує першу як дві краплі води, то це вже занадто. Особливо, коли друга називається дитячою.
По-друге, якщо ми хотіли музичних вистав, то чому наші актори працюють під фонограми інших театрів? Невже наші вокалісти настільки погані? Чому оркестр вживу грає лише у двох номерах?
Навіть на «капуснику», у номері, який зробили актори, котрі нині підтримують Олексія Коломійцева, його вистави назвали «Тарас Мюнхгаузен». То насправді так воно і є.
Коломійцев говорить, що прагне побудувати європейський театр. Я не проти, але не розумію: чому європейський театр має бути побудований на попелищі полтавського музично-драматичного?
Василь ГОЛУБ, актор театру, народний артист України:
— Я не кричав вам, Олексію Володимировичу, «осанна» й не кричатиму «згинь». Хочу лише поділитися своїми думками. Ви самі говорили, що прийшли сюди не на руїни. Театр працював і до вас, займав почесні місця на фестивалях. Він не потребував вашої реанімації. Після того, як ви поставили «Тараса Бульбу», ви не могли не відчути, що відсотків вісімдесят колективу вас не сприйняли.
Коли я отримав у виставі роль Тараса Бульби, то спершу сказав колегам, що відмовлюся, бо не таким собі його уявляв. Я багато читав Гоголя й переграв в усіх виставах, поставлених за Гоголем. Я народився на хуторі біля Диканьки, знаю душу людей, які там живуть, а значить, і гоголівських персонажів. І тому такого Тараса, який стріляє синові у спину за те, що побачив його з дівкою в очереті, я не хотів грати. Я сказав, що підкорююся, але не погоджуюся. Як актор, який має бути пластиліном у задумі режисера, чесно виконував свою місію. Але лише на одну виставу.
Думаю, коли ви погоджувалися на посаду художнього керівника, то розуміли, що ризикуєте. Вас не сприйняв колектив, у вас немає досвіду керівництва, адже бути художнім керівником театру — це інше. Це не те, що приїхати режисером на одну виставу, «перегнути» акторів через коліно, поставити виставу й поїхати, а далі, хоч потоп… Взявши на себе обов’язки художнього керівника, треба бути педагогом, стратегом, мати велике терпіння і величезну ніжність до кожної людини в трупі. Тут уже через коліно не можна. Тим більше, що європейський театр, до якого ви прагнете, теж будується на системі Станіславського. Бо технічність ще ніколи не перемагала щирість та органіку.
Віра ДАШЕВСЬКА, головний бухгалтер театру:
— У 2012 році спостерігалася дуже велика цікавість глядачів до нашого театру.
12 перших місць займають класичні вистави. На 13-ому і 14-ому місцях «Легенда про Тараса» та «Пригоди пана Мюнхгаузена», середня заповнюваність залів на них становить 30 відсотків. Ці вистави дуже витратні, й по «Легенді…» нам ще не вистачає 36 тисяч гривень до нульової рентабельності, а по «Мюнхгаузену…» — дванадцять.
Ви добре знаєте, що на сцені можна поставити лише один стілець із декорацій, але виставу дивитимуться з цікавістю. У Коломійцева ставка іде на мегадекорації, а це тягне великі витрати. Утім, ефекту немає, бо глядача не обдуриш.
Ще один важливий момент. У всіх виставах Олексій Коломійцев і режисер, і автор лібрето, і музики. Таким чином отримує 15% від вартості всієї вистави. Його прагнення заробити будь-яким шляхом вражає. Розповім лише один випадок. Олексій Володимирович їздив до Москви в Союз театральних діячів Росії на зустріч із Олександром Калягіним. Театр повністю оплатив йому відрядження, а коли наш юрист зробив запит в СТД Росії, то ви-явилося, що там йому теж заплатили за проїзд залізницею. Це вже просто нечистоплотність.
Парируючи на всі звинувачення, якщо відкинути образливі слова на адресу деяких людей, Олексій Коломійцев тоді зазначив лише одне: «Мабуть, я вам занадто довірився!».
На тих зборах більшість колективу висловили недовіру художньому керівникові, а присутній там же начальник Управління культури облдержадміністрації зробив своє зізнання й висновок:
— Нам сказали, що до цього хлопця (Олексія Коломійцева. — Авт.) треба придивитися. Тому було зроблено все, аби він став художнім керівником театру, й дані великі преференції. Йому було висунуто лише три умови: ставити касові вистави, знайти спільну мову з директором і колективом… Ми вважали, що розбираємося в театрі. Тепер я переконаний, що без конкурсу й погодження з художньою радою брати людину на посаду не можна.
…Здавалося б, нехай не крапка, а проміжна кома після цих зборів була поставлена. Усі мали б подумати й зробити свої висновки. Однак ще через день загальні збори колективу були скликані знову. Колектив театру був обурений тим, наскільки однобоко й викривлено подається ситуація, що виникла в театрі, в одному з Інтернет-видань. Тому цього разу на загальні збори колективу запросили якомога більше представників засобів масової інформації й знову намагалися розставити крапки над «і».
— Кожен із нас має право вільно висловлювати свою думку. Думка однієї людини не може бути менш або більш важливою, ніж думка іншої, — розпочав збори голова профспілкового комітету театру Сергій ОЗЕРЯНКО. — До чого я веду? Меншість висловлювала свої думки через ЗМІ дуже багато, але, разом з тим, у ЗМІ не була представлена думка іншої сторони, тому ні журналісти, ні читачі не отримали об’єктивної інформації.
Сьогодні ми запросили представників засобів масової інформації для того, щоб припинити те, що пишеться в Інтернеті й не відповідає дійсності. Хочемо, щоб журналісти почули не лише те, що думає меншість, а й більшість нашого колективу.
Першим узяв слово Богдан ЧЕРНЯВСЬКИЙ:
— Уявіть собі, що Коломійцева вже немає в нашому місті. Тому судіть мене за мої переконання. Я можу підписатися під тими претензіями, які закидалися Коломійцеву щодо запізнень на репетиції чи неправильних моментів спілкування з колективом. Але є й те, в чому я не можу йому відмовити, — у безумовному таланті.
Я повстав проти того, що в театрі заборонені вистави. Я не хочу працювати, якщо знаю, що моя праця не потрібна. Я хочу бути актором, корисним суспільству.
— Мені образливо й совісно за те, що «роздутий» такий скандал. Замість того, щоб на цій святій сцені проводити репетиції, ми змушені копирсатися у смітті, — висловила свою думку заслужена артистка України Маргарита ТОММ. — Неприємно, що Коломійцев користується прихильністю тих людей, які його підтримують. Йому потрібен піар, і він його отримує. Він знає, що йому не буде життя в Полтаві, бо з ним уже майже ніхто не хоче працювати. Він поїде, а нам із цим усім жити...
— Ніхто не ставить під сумнів талант Коломійцева, але я підписувала листа, у якому йшлося не про це. А про те, щоб бути керівником театру, треба бути глибоко моральною людиною, як Борис Прокопович чи Сергій Данченко. А приходити на репетиції із запізненням, переступати через людей і навіть не вибачатися — це неймовірне хамство, — вважає актриса театру Людмила ТИМОФЕЄВА. — Після його репетицій виходиш навіть не спустошений, а принижений і роздавлений. Думаєш: мабуть, причина в мені. Я дуже багато сумнівалася, але зрозуміла, що насправді причина не в мені і не в акторах. Якби Олексій Володимирович прибрав своє занадто високе «я» й манію величності, яка не дозволяє йому бачити людей, то все б змінилося. Думаю, що нинішня ситуація повинна змусити замислитися наших керівників від культури — треба серйозно підходити до вибору режисерів.
— Мені не подобається те, що на наших зборах сьогодні так багато телекамер і журналістів, — сказав актор театру і режисер Олександр ЛЮБЧЕНКО. — Вважаю, що конфлікту, достойного виносу в засоби масової інформації, немає. Давайте подумаємо про інше: коли актор чи режисер приходить в театр і через півроку розуміє, що у нього не склалися стосунки з колективом, то він просто іде. Ми що, тепер з приводу кожного актора збиратимемо журналістів і влаштовуватимемо таке шоу? Чому такого не було, коли ішли Зазимко чи Гостіщев?
Проблема тут в іншому. За час роботи в театрі Олексій не зміг об’єднати колектив. Чи то під своїм ім’ям, як це буває з лідерами, чи то під якоюсь ідеєю. Ні лідера не вийшло, ні ідеї, що об’єднує, не знайшлося.
Тому йому треба відповісти собі: я хочу «нагадити» і піти? Чи хочу працювати? Але тут виникає інше питання: а з ким працювати? Коли в колективі з 200 чоловік його підтримують семеро? Який це буде театр? Як можна виходити на сцену без любові? По суті, насилуючи колектив…
У цій ситуації треба взяти на себе відповідальність і керівництву театру, а ще більше — управління культури. Бо ми спочатку підносимо людину, а потім, коли вона не виправдовує надій, не знаємо, що з нею робити...
— Коли представляли Коломійцева колективу, він сказав: «Я хочу створити європейський театр», — пригадав народний артист України Юрій ПОПОВ. — Тепер я хочу запитати його: а чи можна побудувати не тільки європейський, а й узагалі театр, негативно ставлячись до того, що театр до цього зробив? Наведу приклад. Якось Олексій Коломійцев захотів подивитися «Мартина Борулю», для цього підготували реквізит, костюми, все, що треба. Чекаємо. Через півгодини зателефонували, сказали починати без нього. Почали, зіграли першу дію — немає, почали другу дію — немає. Тільки за 15 хвилин до завершення з’явився художній керівник у театрі. Але через п’ять хвилин його вже в залі не було. Виставу ми догравали для стільця, на якому мав сидіти художній керівник. І він після цього навіть не вибачився. Оце його ставлення до нашої роботи. А «Мартин Боруля», до речі, іде на сцені 41 рік. Назвіть іще вистави, які живуть стільки часу на сцені?..
— Ми багато говоримо про європейський театр, — сказав головний хормейстер В’ячеслав ОРІЩЕНКО. — А давайте подивимося, як чинять європейці. Якщо прем’єр чи ще якийсь чиновник замішаний у скандалі, то пише заяву і йде з посади. А що бачимо у Полтаві? Приїхав режисер, талановитий, безумовно, отримав величезні пільги й привілеї, яких до нього нікому не давали, але своєю роботою налаштував стільки людей проти себе, показав себе як людина, котра достойна свого кишенькового театру. А керувати По-лтавським академічним українським музично-драматичним театром імені М. В. Гоголя — це не його. Як кажуть, керувати — означає передбачати. От з другим пунктом і не склалося…
Своїх колег по театру Олексій Коломійцев слухав не надто уважно, періодично виходив із залу, повертався. Але власні думки теж висловив:
— Конфлікт насправді не між «худруком» і колективом. Він більш глибокий. Є момент істини, коли розумієш, навіщо ти взагалі прийшов у цей світ. Якщо ви вважаєте, що я поганий «худрук» чи ніякий режисер, то я поважаю вашу думку. Але змушений констатувати, що полтавський театр на сьогодні є колективом, який знаходиться під великим пресингом. Навіщо ви говорите, що проти мене 180 людей? Яке відношення мають до трупи театру, скажімо, контролери чи оркестр?
Мабуть, я не зовсім правильно поводився. Мав бути простішим чи, можливо, більш цинічним. Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику. Тому, якщо «худрук» запізнюється на репетиції, то запитання «чому?» не повинно звучати в принципі. У мене є ще й інші справи, окрім постановки вистав.
Ви своєю поведінкою ганьбите себе самі. Тому що я один, а вас шеренга. Насправді є тільки одне завдання, з яким я не впорався. На кожній репетиції я говорив: забудьте слово масовка, є ансамбль. Вибачте мене за те, що скажу зараз грубо, але сподіваюся, що хтось над цим замислиться. Бути масовкою погано, ансамблем бути добре, а ви на сьогодні — масовка.
Коли я піду з театру, я зроблю вам подарунок — заберу всі свої вистави. Грайте свій театр, але без Олексія Коломійцева.
…Ну що ж, у кожного своя правда. Чим закінчиться скандал у театрі імені Гоголя, покаже час. Поки ж що на загальних зборах було прийнято рішення висловити недовіру художньому керівникові театру Олексієві Коломійцеву й направити відповідне звернення до Управління культури Полтавської облдерж-адміністрації. «За» проголосували 97 осіб, «проти» — 8, «утрималися» — 2.
Оксана КЛОЧКО
«Вечірня Полтава»
