Щорічно, коли надходить весна, на землю приходить прекрасне свято. Його з нетерпінням чекають на всій планеті шанувальники мистецтва, яке, мов у краплі роси, яка фокусує в собі сонячне проміння, поєднує у собі і красне слово, і чарівну музику та спів, пластику, рух і танець, живопис і архітектуру, примхливу гру розуму філософа і фантазію поета… Ім’я цьому безсмертному мистецтву – Театр! Він радує людство і надихає його на нові творчі звершення вже більше чотирьох з половиною тисячоліть. 

        І дійсно, театр як форма суспільної свідомості зростав і розвивався разом з людством. Народжений з примітивних форм обрядових дій первісного ладу, сьогоднішній Театр вражає розмаїттям стилів, напрямків, жанрів. Сьогодні глядач має змогу обирати той театр, який йому близький за смаком, за його естетикою та змістом. Колосальну роль у становленні сучасного театру митці різних країн та народів. Серед них найвизначнішими слід назвати Костянтина Станіславського, Всеволода Мейерхольда, Єжи Гротовського, Пітера Брука, Антонена Арто та Жана Вілара…
       Були часи, коли значення артиста коливалося між роллю жерця, служителя богів та покидьком, котрого зневажала громада, котрого навіть не ховали на освяченій землі, а закопували на перехрестях, як самогубця та злочинця. Однак повагу та піклування суспільства служителі Мельпомени відчули лише у другій половині ХІХ ст., а у другій половині ХХ ст. після другої світової війни, у 1948 році було утворено при ЮНЕСКО Міжнародний Інститут Театру (МІТ). У1961 році за ініціативою делегатів ІХ конгресу МІТ’у було встановлено «Всесвітній день театру» і його девіз: «Театр як засіб взаєморозуміння та миру між народами».
        Кожен театральний колектив прагне в цей значущий день по-особливому відзначити його. Більшість намагаються приурочити до Дня Театру нову виставу, адже для глядача найкращий подарунок – це прем’єра. Полтавський театр ім. М.Гоголя не зрадив нині цій традиції. Полтавців та гостей міста чекає зустріч з героями всесвітньо відомого роману Михайла Булгакова «Майстер та Маргарита». Цей твір має мільйони шанувальників у всьому світі, він мав вже чималу кількість інсценізацій та сім екранізацій. Цей роман переведено практично на всі мови і однією з останніх стала японська. Здійснює постановку вже добре знаний полтавцям головний режисер Херсонського театру ім.М.Куліша Сергій Павлюк, постановник нашумілої «Останньої любові гетьмана» та екстравагантної «Опери жебраків» на нашій сцені. Він же є й автором інсценізації. На нас всіх чекають неймовірні враження, адже наш «полтавсько - херсонський» режисер, відомий своєю шаленою фантазією, визначив жанр нової вистави як фантасмагорію. Містом вже пішов розголос і, можливо, нова прем’єра театру викличе дискусію – і це прекрасно, коли не залишається байдужих і після закінчення перегляду не вщухають обговорення! Виставу ще не показано, а квитки розпродані вже на травень. Цей феномен для Полтави виник ще восени, коли на передодні прем’єри вистави «Кайдашева сім’я» у постановці головного режисера театру заслуженого діяча мистецтв України Владислава Шевченка білети продавали аж на лютий наступного року. І це найкращий показник зацікавленості полтавців, їх любові і віри у свій театр. До речі, С.Павлюк розпочав репетиції ще однієї вистави сучасного драматурга А. Гнатюка «Президент вибирає».
      Для всіх працівників Полтавського академічного обласного українського музично – драматичного театру ім. М.В.Гоголя цей день набуває ще й особливого значення, адже першого квітня, щорічно, ми вшановуємо пам'ять нашого патрона – Миколи Васильовича Гоголя, котрому належать пророчі слова: «Театр – це така кафедра, з якої можна багато сказати світові добра». Примножуючи добро, в день його народження вже в дев’яте гостинно відчинить двері наш театр, запрошуючи на сцену, в рамках фестивалю «В гостях у Гоголя», талановиті колективи з непересічними виставами з різних міст України. Та особливим гостем фестивалю стане театр з Грузії – Тбіліський державний академічний російський драматичний театр ім. О.Грибоєдова, який покаже глядачам надзвичайно цікаву версію знаменитого гоголівського «Ревізора». Та й наш театр неодноразово впродовж сезону побував на різних фестивалях. Сталі дружні відносини об’єднують полтавців з митцями Херсонського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.Куліша, Чернігівського академічного обласного українського музично -драматичного театру ім. Т.Шевченка, Коломийського академічного обласного українського театру ім. І.Озаркевича. Неможливо не відзначити в гастрольно-фестивальній роботі гоголівців роль директора полтавського театру – заслуженого працівника культури Олексія Андрієнка. З повною відповідальністю можу сказати, що після знаменитого директора Євгена Тимофійовича Колганова, за тридцять минулих років Олексій Андрієнко є найбільш ефективним з колишніх директорів. Можливо тому, що сам він полтавець, театр змалку увійшов у його душу та, власне, і в душі Андрієнко є артистом. А Є.Т.Колганов, хоч давно не живе в Полтаві, але все одно тримає руку на пульсі нашого театру, усіляко допомагаючи доброю порадою. А ми платимо йому за це щирою любов’ю та повагою. Як шануємо і вітаємо старших колег, котрі вже відійшли від справ, але з котрими ділимо радість в цей святковий день. Адже наш театр – це є сім’я, в якій водночас працюють, а точніше служать сто шістдесят дев’ять осіб різного віку, статі, професії. Багато хто з яких переступили поріг театру в ранній юності, а вже зараз є майстрами своєї справи. Той, хто опинився в театрі випадково, надовго не затримується. Театр – складний організм, кожний спеціаліст, вихований тут, на вагу золота.
        В цей день ми обов’язково згадуємо тих, хто склав славу Полтавського театру ім. М.Гоголя і котрих вже немає з нами: Бориса Мироновича Прокоповича, Володимира Федоровича Геращенка, Тамару Іванівну Кислякову, Василя Івановича Конопацького, Ларису Вікторівну Оніщенко, Віру Олексіївну Волкову, Валентину Михайлівну Кожевнікову, Віктора Панасовича Мірошниченка, Петра Петровича Юзефовича, Павла Івановича Захарова, Віру Іванівну Рудевську, вадима Андрійовича Гаєвського, Жанну Костянтинівну Северин, Юрія Васильовича Попова та багатьох інших, чиї голоси ще звучать у душах вдячних глядачів, а образи викарбовані в їхньому серці. Правду кажуть: актор живе доти, доки його пам’ятають. А ще митці живуть в легендах, розповідях очевидців, переходять від дідусів до онуків.
        Але життя триває, театр впевнено йде вперед, набираючи оберти. Театр – свято, яке завжди поруч! Тим радісніше бачити серед нас молоді обличчя. В цьому сезоні в нашій театральній сім’ї відбулося поповнення. Це - Тарас Король, Антон Височанський та Роман Шаповал. Славетний артист ХІХ століття, чия доля була тісно пов’язана з Полтавою – Михайло Семенович Щепкін наставляв молодих акторів: «Театр для актора – храм. Це його святилище. Твоє життя, твоя честь, все належить безповоротно сцені, якій ти віддав себе. Твоя доля залежить від цих підмостків. Стався з повагою до цього храму і змушуй поважати його інших. Священнодійствуй або забирайся геть!»
        В цей день всім працівникам театру і щирим шанувальникам високого мистецтва хочеться побажати доброї долі, сонця в душі і радості буття! І ніколи не забувати слів великого Котляревського: «Де згода в сімействі, де мир і тишина – щасливі там люди, блаженна сторона! Їх Бог благословляє, добро їм посилає, і з ними він живе!».

Джерело: Орлова Є. / Є. Орлова // Полтавський вісник. — 2017. — 12 (1445). — 23 березня. — С. 13.