Якщо на початку березня не клубочаться снігові хмари і стовпчик термометра на вулиці не повзе нижче нуля, то прагматичні синоптики називають це… Ні-ні, не початком весни, а лише потеплінням. Але ми з вами добре знаємо, що якою б не була погода, а 8 березня весна обов’язково постукає в наші серця, аби подарувати традиційне жіноче свято. І давайте не будемо вважати його пережитком одного з якихось там ізмів, а просто щиро усміхнемося назустріч у передчутті радісних моментів...
   — Пані Лідіє, а як особисто ви сприймаєте 8 Березня? Дехто каже, що воно вже архаїчне, що на зміну йому прийшов День святого Валентина, коли іменинниками себе почувають не лише жінки, а й чоловіки. Це так? — запитую у своєї вродливої співрозмовниці, актриси театру імені М. В. Гоголя Лідії Кретової.
    — Напевне, все залежить від сімейних традицій. Якщо у родині звикли вітати маму, бабусю, якщо, скажімо, ваш чоловік 10 ро-ків поспіль дарував вам 8 Березня квіти, то так триватиме й далі, незалежно від того, як змінюються суспільні настрої та симпатії. Особисто для мене це свято — виключно мамине. Так гарно збіглося, що вона якраз у цей день народилася. Ми мешкаємо разом, тож, звісно, головні лаври дістануться їй. А ось на День святого Валентина королевою почувалася я: чоловік подарував такий розкішний, просто величезний букет тюльпанів, що, як каже син, за квітами не видно було нашу Настю.
    Насті 8 місяців, і вона — друга дитина в молодій сім’ї. Справді, такій крихітці ще легко сховатися за букетом. Семирічний Сашко просто обожнює малу. До речі, він гордиться, що навчається в школі № 7, яка носить ім’я Тараса Шевченка. А недавно зізнався мамі, що у нього серед однокласниць є дві «наречені», проте ні в яке порівняння із сестрою не йдуть: «Вони мене то люблять, то ні, а ось Настя любитиме завжди». 
Любов у цій сім’ї на першому плані. Лідія і Анатолій за час, відколи разом, ще не встигли придбати власне помешкання й досягти матеріального комфорту, зате мають задля кого прагнути усіх життєвих благ: вони — щасливі батьки.
    — Я виросла на Донеччині, навчалася в Харкові, але не знаю міста, кращого за Полтаву. Тут реалізувалися мої жіночі й творчі мрії. Тут зрозуміла своє головне покликання — бути матір’ю. Тут, як актриса Полтавського театру імені Гоголя, отримала свою головну роль — Наталки Полтавки у однойменній виставі за п’єсою Івана Котляревського. 
    За фахом Лідія не драматична актриса, вона закінчила Харківський державний університет мистецтва по класу вокалу. Але природжений талант, чудовий голос, знання української мови та чарівна врода вивели її на театральну сцену, адже це саме ті складові, які необхідні для образу нашої славної співвітчизниці Наталки Полтавки. Проте й концертна діяльність займає в житті Лідії важливе місце: співачка успішно співпрацює у філармонії, а в Академії мистецтв у неї є група своїх вихованців. 
    — В усьому відчуваю підтримку чоловіка. Взагалі мій Анатолій — найкращий! Також дуже допомагає матуся. Переїхавши до нас, вона взяла на себе левову частину домашніх турбот, інакше б мені довелося багато від чого відмовитися у своїй артистичній кар’єрі. Ми тепер з чоловіком можемо й у гості ходити… 
  — Напевне, в гостях вас просять заспівати, адже вашим друзям випадає прекрасна нагода — насолодитися професійним вокалом. Якийсь особливий репертуар? Ну, не оце ж: «ой, я дівчина — полтавка…»?
    — «…а зовуть мене Наталка». Уявіть, саме це — насамперед! І я з радістю співаю! Приємно, що по-лтавці такі патріоти свого краю!
    …Сонечко блиснуло з-за хмар. Це ще не справжня весна, а просто потепління. Ще може і сніг випасти, можуть і морози вдарити. Але якщо 8 березня кожна жінка розквітне усмішкою — розквітне й світ, і весна — прийде!

Фото автора та Ольги Коваленко

Джерело: Іванна Сердюченко, "Вечірня Полтава", № 10 (1097), 5 березня 2014 року

http://www.vechirka.pl.ua/articles/2014/3/5/27412887/.