200-річчя від дня народження Тараса Шевченка гоголівці святкували прем’єрою літературно-музичного монтажу «В степу безкраїм за Уралом», у ролі Тараса – народний артист України Василь Голуб. 

    Вже не вперше народний артист України, прекрасний читець та талановитий актор Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя Василь Голуб звертається до поезії Великого Кобзаря. Його слова та думки глибоко вкоренилися у свідомості актора, який і серцем, і душею відчуває настрої автора, розуміє його. На цей раз актор виступив як автор ідеї, сценарист та режисер композиції за творами Шевченка, в якій гармонійно та логічно поєдналися як поезії Кобзаря, так і пісні на його слова. 

    Допоміг у створенні моновистави Василю Григоровичу керівник музичної частини театру, головний диригент — народний артист України Віталій Скакун, який відчув ідею артиста, зміг у музичному супроводі передати всі його переживання. Зоровий образ доповнило лаконічне та змістовне художнє оформлення головного художника театру Ірини Кліменченко. 

    Втілилася на сцені і природна схожість актора та Шевченка. Окрім прекрасного голосу, емоційних переливів інтонації, глядачі мали змогу відчути, наскільки Василь Голуб глибоко та тонко передає життєву людську долю поета. 

    На початку вистави Тарас-Василь Голуб спускається до глядачів з високого п’єдесталу, поза ним – широкий краєвид рідного краю, світанок надій… А він – на службі, солдат муштрований в Орській фортеці. В степу безкраїм за Уралом він згадує – згадує про рідну Україну, про кохання, про молоді літа, про братів-українців, про біль ошуканого і пригнобленого народу. Він на чужині, але від цього йому болить не менше: за рідних, за закатовану Вкраїну. Щемливо та тужливо звучать із вуст актора уривки із творів «Гайдамаки», «Сон», «Не молилася за мене» та інші. 

    Світлим спогадом приходить до Тараса, у виконанні Василя Голуба, тендітна красуня Оксана — Аліна Синяговська. Це його кохання дитинства, але з нею поету не судилося побратися. Ніжно та лірично звучать поезії «Ми заспівали, розійшлись», «Дівичії ночі», «Якби зустрілися ми знову..», здається давне кохання «оживає» на очах у глядача, а далі – тільки сльози. Марево розвіюється… і знову чужий край… 

    Тривога опановує Шевченка-Голуба, адже в чужині, на самоті залишається лише мріяти про те, щоб кайдани розірвати і звільнити свою волю, знайти свою долю. У продовження цієї теми звучить дует Тараса-Голуба та молодого Тараса (Ангел Георгієв) «Де ти бродиш, моя доле?». Стає відчутною невимовна сила почуттів, закладену в кожному вірші, «пережита» акторами на сцені. 

    Апофеозом літературно-музичного монтажу «В степу безкраїм за Уралом» стає декламація актором «Кавзаку» та «І мертвим, і живим, і ненародженим…». Це послання Шевченка нам прийдешнім поколінням. Адже, ті слова, що були написані у минулому, стосуються кожного сьогодні. 

    З постаменту, на який Шевченка возвеличив час, Тарас-Голуб на деякий час спустився до нащадків. Виголосив свій вердикт… і знову повернувся на постамент, але перед ним – вже колоситься нива, видніється блакитне небо… 

    У залі «розлився» сильний голос Василя Голуба з піснею на вустах «Реве та стогне Дніпр широкий», який «підхопили» хором голоси. Він не один – його почуто… 

 

Ольга Коваленко, керівник літературно-драматичної частини театру ім. М.В. Гоголя

Джерело: "Вечірня Полтава", № 11, (1098) 12 березня 2014 року