Життя кожного окремо взятого театру – це одна зі сторінок сучасного театрального процесу України. Останнім часом традиція гастрольної діяльності, що була розповсюджена у минулому столітті, набуває нового винятково значення для колективу.

Не став виключенням і Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Гоголя, що нині за попередній сезон має широку географію фестивальних та гастрольних поїздок. До появи теперішнього директора - заслуженого працівника культури України Олексія Миколайовича Андрієнка - колектив сімнадцять років був «невиїздним», а з 2008 року, після того як він очолив театр, налагодилися стосунки з керівниками інших театрів та директорами фестивалів, сформувалася гастрольна афіша театру ім. М. Гоголя відповідно до календарного графіку проведення фестивалів у різних куточках України.

Колектив почав гастролювати, брав участь у престижних театральних фестивалях: «Мельпомена Таврії» (м. Херсон), «Слов’янські зустрічі» (м. Чернігів), «Тернопільські театральні вечори. Дебют» (м. Тернопіль), «Homo ludens» (м. Миколаїв), «Данапріс» (м. Запоріжжя), «Класика сьогодні» (м. Дніпродзержинськ) та багато інших. Також був започаткований і власний гоголівський фестиваль «В гостях у Гоголя», що мав на меті популяризувати творчість Миколи Гоголя, збирати кращі зразки його драматургії у театрі, який єдиний в Україні носить його ім’я. Нині актори театру також регулярно виїздять із концертами у зону АТО, вітають бійців Національної гвардії з новорічними святами, відвідують Чорнобиль і Слов’янськ.

— Головним у театрі завжди був і є актор, — завжди повторює директор Олексій Андрієнко. — А одним із аспектів розвитку актора є для нього можливість розвиватися, показувати своє мистецтво та отримувати професійну оцінку від компетентного журі фестивалів, перевіряти свою творчість на глядачах в інших містах, знову й знову завойовувати прихильність публіки. Вбачаю також своїм обов’язком, як адміністратора, створити такі умови, щоб акторам добре працювалося, у нього була можливість себе реалізувати і примножувати позитивний імідж Полтавського театру.

Лише за 2016-2017 роки у двадцяти містах глядачі побачили вистави полтавського театру. З історичною драмою, першопрочитанням п’єси про Івана Мазепу А. Крима, «Остання любов Гетьмана» (режисер — С. Павлюк), гоголівці підкорювали публіку на Міжнародному фестивалі «Слов’янські театральні зустрічі» (березень 2016 р.) та на одному з наймасштабніших мистецьких форумів країни – фестивалі «Мельпомена Таврії» (травень 2016 р.).

— Для гоголівців було надзвичайно важливо виступати на одному сценічному майданчику з найуспішнішими театральними колективами країни та зарубіжжя, — констатував Олексій Миколайович.— «Мельпомена Таврії» – знаний театральний фестиваль, який щороку збирає в Херсоні людей мистецтва України та зарубіжжя для творчого спілкування та обміну досвідом. Цей фестиваль дає повний зріз сучасного театрального процесу, тому для нашого колективу це ще можливість подивитися тенденції розвитку театру в цілому. Зустріч полтавського театру ім. М.Гоголя з херсонською публікою відбулася на четвертий день «Мельпомени Таврії» в атмосфері діалогу театр – глядач. Епічність постановки, складність долі історичної постаті, глибока, насичена символами та знаками режисура зацікавила глядача. Адже наша вистава – це своєрідний простір для пізнання глибин людської сутності. Вона спонукала задуматися над тим, що всі ми грішні. Тому молитися за спасіння власної душі й душі ближнього ніколи не пізно.

У 2016 році на фестивалі «Мельпомена Таврії» експертна рада відзначила гру провідної актриси нашого театру Наталії Сизової – «Жіноча роль другого плану» за створений нею образ польської графині Ганни Дольської.

Колектив виїздив із Полтави майже повним творчим складом, тому на зворотному шляху мали змогу зіграти вистави у Миколаєві та Кропивницькому. Для наймолодших презентували казку «Царівна Ква-Ква», для дорослих – перлини репертуару – вистави «Ханума» (м. Миколаїв) та «Остання любов Гетьмана» (м. Кропивницький).

Успіх вистави «Остання любов Гетьмана» посприяв тому, що на 19-ий фестиваль «Мельпомена Таврії», який проходив у травні 2017 р. показати на сцені Херсонського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Куліша було запрошено полтавський театр з виставою «Опера жебраків» (Дж. Гей, режисер – С. Павлюк). Музична вистава про кохання, зраду, людську байдужість, спрагу наживи знайшла відгук у публіки. Хтось – спостерігав за сюжетом, намагаючись прослідкувати зв'язок між декількома лініями, а хтось знайшов у постановці буденну правду, що гроші й сьогодні правлять світом, люди гинуть, залишаючись байдужими одне до одного і скрізь панує душевна убогість…
— Фестивалі – це надзвичайно важливе спілкування з колегами з різних міст і країн, можливість подивитися вистави, проаналізувати сучасний театральний рух, подивитися на свій театр в контексті цього процесу, — розповідає Олексій Андрієнко. — Це важливо для подальшого зростання колективу як мистецької одиниці, вивчення його потенціалу. Також для нашого колективу стало вдалою практикою показувати вистави після виступу на фестивалі у найближчих містах. Так «Опера жебраків» побачили ще у Миколаєві та Дніпрі.

 

Ще однією традицією фестивального руху для гоголівці стало відвідування фестивалю «Коломийські представлення» (м. Коломия) щороку у вересні, починаючи з 2012 року. Озарківчани та гоголівці стали справжніми колективами-побратимами, яких поєднує спілкування і мистецтво. У 2016 році на коломийській землі в одному з найстаріших театрів на західноукраїнських землях - Коломийському академічному драматичному театрі ім. І. Озаркевича - полтавський театр презентував виставу «Безталанна» (режисер – заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко).

- Це була як любов з першого погляду. На фестивалі у Кіровограді (нині Кропивницький) актори нашого театру спілкувалися з коломийськими і потоваришували, а продовженням стали взаємні запрошення на фестивалі: Дмитро Чиборак запросив нас до Коломиї, ми озарківчан до нас на «В гостях у Гоголя», - поділився спогадами Олексій Андрієнко. – І як засвідчив Дмитро Іванович — «Коломийські представлення» тепер не можуть відбуватися без полтавського театру. Жодні театри на Україні не мають таких дружніх стосунків. Щасливі з того, що маємо змогу кожного року не тільки приїздити до колег-друзів, а й показувати своє мистецтво коломиянам, представляти його на суд високоповажної експертної ради. Це унікальний фестиваль, адже на сцені озарківчан протягом восьми днів збираються кращі колективи не лише з України (Київ, Львів, Тернопіль, Вінниця, Запоріжжя, Закарпаття), а й сусідньої Польщі. Зранку запальні танці та пісні, дружні обійми, смачний банош зі шкварками на площі біля театру – так зустрічають нас, полтавців, побратими з коломийського театру. Вдень і ввечері – гучні оплески після двох вистав «Безталанна» у переповненій залі – так зустрічає полтавських акторів коломийський глядач. Наступного ранку – висновки журі, де Людмила Томенчук, театрознавець, зазначала: «Вистава «Безталанна», безумовно, цікавий твір, зрештою, як і акторський склад Полтавського театру і їхній режисер. Ця вистава надзвичайно видовищна й припаде до смаку сучасному глядачеві. Режисер добре розгорнув і подав тему відьомства Варки. Адже зазвичай в інших постановках це проходить, так би мовити, на узбіччі й тоді глядачеві не зовсім зрозуміло, що ж там відбувається за сюжетом. Видно добру роботу балетмейстера (Світлана Мельник), вдало поєднано обрядовий момент».

Відвідини «Коломийських представлень–2016» стали поштовхом для показу «Безталанної» протягом вересня у двох містах Західної України – Чернівцях та Івано-Франківську. Далі гастрольний шлях вистави проліг через Новоград-Волинський, Житомир, Білу Церкву. Завершальною крапкою туру стала рідна Полтавська область і показ «Безталанної» у місті Лохвиця.

Вже цього року розмови про дружбу та творчу єдність втілилися у спільному проекті коломийського та полтавського театрів, який мали змогу побачити глядачі 16 вересня 2017 року на ІХ Всеукраїнському театральному фестивалі «Коломийські представлення». Це була вистава «В степу безкраїм за Уралом», створена до Дня народження Тараса Шевченка і стала самостійною зірковою роботою провідного актора Полтавського театру ім. М. Гоголя, народного артиста України Василя Голуба.

Чуттєву багатогранну композицію народного артиста України Василя Голуба, який сам виконав роль Тараса Шевченка, було доповнено прекрасними артистами коломийського театру для виконання хорових партій пісень «Думи мої, думи», «Реве та стогне Дніпр широкий». Також роль коханої Тараса виконала актриса Коломийського театру ім. І. Озаркевича Ольга Якубів, яка своїм філігранним втіленням романтичного образу молодої закоханої дівчини гармонійно вплелася у композицію полтавців.

— Цікава ініціатива двох театрів, що виникла з творчої дружби, - і несподівано вийшла така сильна, емоційна вистава, — зазначила театрознавець Алла Підлужна. — Звісно, щоб сприймати слово Шевченка зараз, треба зуміти подати його так, аби воно не було нудним, дидактичним, таким формальним. І тут, мені здається, завдяки акторові, цього вдалося уникнути, бо він не тільки прочитав цей текст, він його прожив, зумів передати через свою акторську душу оте відчуття трагедії генія, який написав ці слова скільки десятиліть тому, а це ніби про наш час. І про ту ситуацію, яка, на жаль, за століття не змінилась і від того ще страшніше. Саме тому такі речі патріотичні по-справжньому. Вони не пафосні, а щирі.

Спільний проект полтавського та коломийського театрів став не лише родзинкою для фестивалю «Коломийські представлення», а й подарував глядачам, які цього вечора щиро співчували герою, неповторні мистецькі емоції, радість чути і розуміти пророчі слова Тараса Шевченка. Вони лунали не шаблонно, а так по-сучасному! Від цього щеміло у грудях, наверталися на очі сльози, адже приходило розуміння, що роки йдуть, а слова генія залишаються пророчими…

— До речі, до поїздки в Коломию, ця літературно-музична композиція, як моновистава Василя Голуба, мала успіх на гастролях в Америці, — розповів директор театру Олексій Андрієнко. — Вперше мистецтво полтавського театру побачили на цьому континенті. Відбулися гастролі у період з 10 по 22 травня 2017 року за офіційним запрошенням української діаспори у США та благодійного фонду «Лелеки» у містах Нью-Йорку та Чикаго. Для показу на гастролях не випадково обрали спектакль за творами Великого Кобзаря, адже приурочили візит українців Дню перепоховання українського поета. Ми відіграли чотири вистави для представників української діаспори та декілька концертів у форматі літературних читань з піснями, де у невимушеній атмосфері спілкування лунало слово Шевченка, українські мелодії.

Першими творчість полтавського театру побачили учні та викладачі школи українознавства «Нова Хвилька» 13 травня у м. Брукліні (Нью-Йорк). Майже півсотні дітей заворожено слухали українське слово, українські пісні. Після завершення виступу на знак подяки учні подарували гостям пісню «Україна – це я». 14 травня гоголівці презентували своє мистецтво для представників діаспори в концертному залі Української католицької церкви Святого Юри у м. Манхеттені (Нью-Йорк), де відбувся концерт, приурочений Дню матері. Також цього дня для усіх бажаючих почути рідну мову, народний артист України Василь Голуб зіграв свою моно виставу «В степу безкраїм за Уралом» на сцені Українського Народного Дому у м. Джерсі Сіті. Після вистави відбулося творче спілкування з представниками діаспори, які довго обговорювали сучасне становище українців у власній країні та їхні проблеми за кордоном.

— Виставу нашого провідного актора побачили також у місті Чикаго на сцені театру «Гомін» та у Кафедральному соборі Святого Миколая, — ділиться спогадами Олексій Миколайович. — Відбулося творче спілкування з представниками театру «Гомін» (художній керівник Василь Митничук). Гоголівці привезли для колег полтавський коровай, зіграли свою виставу, на якій були присутні всі актори цього театру. У свою чергу колеги, які нині пропагують український театр за межами Батьківщини, познайомили гоголівці зі своєю творчістю. Після вистави довго обговорювали виступ полтавців, ділилися секретами професії, обмінювалися творчим досвідом. Ці гастролі стали важливими для нас, адже ми намагалися пропагувати українське мистецтво, збагачували людей духовно, а це і є місія театру, якому ми віддано служимо.

 Відбулися у 2016—2017 роках і поїздки, які стали надзвичайно важливими для колективу, і для людей, яким полтавські митці дарували свою творчість. 

— 19 та 20 червня за ініціативи нашого колективу на чолі з головним режисером – Владиславом Шевченком, гоголівці побували у Чорнобильській зоні з виставою «Зона. 30 км людяності» та театралізованим концертом для самопоселенців у зоні відчуження і тимчасового (обов’язкового) відселення, — акцентує Олексій Миколайович. — Вистава була поставлена до 30-х роковин Чорнобильської трагедії і тому, стала цікавою для працівників атомної станції у Славутичі та Чорнобилі, де її безкоштовно для всіх бажаючих показували гоголівці. Актори нашого театру відпрацювали декілька імпровізованих концертів просто неба на для самопоселенців поблизу міста Прип’яті.

 

Особливою подією для всього колективу стала гастрольна поїздка у Донецьку область, а саме – місто Слов’янськ, із якого почалися військові дії в Україні у 2014 році, та Слов’янський район. З 6 по 11 червня 2016 року колектив полтавського театру ім. М.В.Гоголя перебував на звільнених територіях. Гоголівці відіграли вісім казок для наймолодших глядачів, аби сказати людям на у цьому регіоні, що ми поруч, що мистецтво єднає, що ми готові продовжити боротися за власну культуру, за розвиток нашого краю засобами театру. Адже театр – це найкраща пропаганда, що допомагає нам навіть у найтяжчі часи залишатися людяними.

— Цією поїздкою гоголівці долучилися до проекту «Український Донбас», — розповів директор театру Олексій Андрієнко. — Ми вже практикували мистецькі акції для наших військових у зоні АТО, святкували Новий рік з бійцями у 2014 році. Нині вирішили зробити свято для наших маленьких глядачів. Ми показали нашу музичну дитячу казку «Царівна Ква-Ква» у семи селищах Слов’янського району — Черкаському, Олександрівці, Мирному, Райгородку, Сергіївці, Андріївні, Маяках. Працюючи по декілька безкоштовних вистав на день, актори не відчували втоми, адже сили та наснаги їм додавали захоплені очі маленьких глядачів, які залюбки грали з акторами в ігри, плескали у долоні.

Цікаво, що поруч із дітьми позитивні емоції та подорож у дитинство здійснили і їхні батьки, бабусі, викладачі та працівники всіх будинків культури, де були показані вистави. Для нас було важливим повезти саме дитячу виставу, адже діти – це наше майбутнє, вони правдиві у своїх емоціях, відкриті до всього нового, незвіданого. Зазвичай на початку червня наш колектив грає казки для дітей пришкільних таборів міста та області. Цього року змогли спланувати роботу так, щоб окрім казок на базі, наші актори зіграли вистави для дітей у Донецькій області.

Колектив полтавського театру гостинно зустрічали як глядачі, так і господарі — працівники сфери культури району та будинків культури, в яких доводилося виступати гоголівцям. На семи виставах колективу полтавського театру побувало більше тисячі глядачів. У кожному селищі акторів зустрічали оплесками, дякували їм за мистецтво. Адже ці люди пережили страшні події війни, та все ж щиро прагнуть піднімати культурний рівень цього регіону, радувати своїх дітей, показати їм щось світле, добре, а дорослих на годину відволікти від буденних проблем.

Найбільше враження у колективу полтавського театру, який чотири дні працював для жителів Слов’янського району, залишилося від гостинних, відкритих людей, які щиро прагнули допомогти гоголівцям, щоб їх виступ пройшов якнайкраще. Теплий чай та кава на батьківщині видатного актора та режисера Леоніда Бикова у Черкаському та мальовничій Олександрівці, серед незліченних стелажів із книжками у Мирному, зі смачною соковитою полуницею, печивом та пиріжками, випеченими руками працівників будинків культури у Райгородку, Сергіївці та Андріївці сприяли приємному спілкуванню та обміну досвідом. А от дружна громада селища Маяки, взагалі стала побратимом гоголівців. Адже кількагодинне спілкування на загальнодержавні теми, про розвиток мистецтва, відродження культури та національної самосвідомості, притаманне однодумцям, породжувало ініціативи на подальшу співпрацю.

На перегляд вистав приходили як наймолодші глядачі організованими групами із дитсадочків та шкіл, а також всією родиною – з батьками, бабусями, братиками, сестричками. Об’єднувало всіх одне – бажання творити добро, робити все можливе, щоб люди посміхалися!

— Для нас поїздка у Слов’янський район стала тим приємним моментом, коли ти розумієш, що твоя творчість приносить людям радість, — поділився враженнями Олексій Андрієнко. — Коли ми бачили вдячні очі глядачів, хотілося йти до цих дітей з добром, із казкою, в яку ми всі, хоча вже й дорослі, так віримо. Для такого відданого глядача ми готові грати ще не раз, не відчуваючи втоми від переїздів (всі селища невеликі, знаходились на певній відстані один від одного). Але навіть хвилини у дорозі швидко пролітали, бо ми чекали на зустріч із цими дітьми, за яких хочеться подякувати їхнім батькам. Адже таких вихованих, вдячних, щирих, безпосередніх та наївних (у гарному розумінні цього слова) маленьких глядачів ще треба пошукати! Нам пощастило — ми їх знайшли у Слов’янському районі!

 

Проїхавши тисячі кілометрів, зустрівшись із тисячами глядачів у різних містах лише за ці останні два роки, маємо надію на відновлення і розвиток фестивально-гастрольних стосунків між театральними колективами нашої країни.

Спираючись на досвід театру ім. М. Гоголя, на сьогоднішній день можна констатувати, що кожна нова поїздка – це ще одна краплина творчого свіжого повітря, яке так необхідне для функціонування здорового організму під назвою Театр.

У акторському середовищі прийнято говорити: «Служу театру». Хочеться додати, що окрім театру весь колектив гоголівців служить, у першу чергу, своєму глядачеві, якому відданий всім серцем і щирою душею. І вже не важливо, приїдуть ці глядачі у рідний дім колективу - театр ім. М. Гоголя, чи завітають на покази в містах, де проходитимуть нові гастролі і відбудуться виступи на нових фестивалях. Тому, до зустрічі!

Джерело: Коваленко О. / О. Коваленко //Просценіум. — 2017. — №1-3.