Учора відбувся допрем’єрний показ вистави «Лимерівна» за однойменною п’єсою Панаса Мирного, 175-річчя якого ми відзначили нещодавно. Напевне, письменник і не сподівався, що його твір набуде саме такого втілення, як це зробив режисер, заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк.
Ще тоді, коли Сергій Павлюк розпочинав роботу над виставою, на запитання, що в «Лимерівні» буде власне від нього, він відповів: «Та все!» І це виявилося правдою.

Попри збережений текст класика української літератури, вистава настільки насичена символікою, що доводиться переоцінювати не лише твір Панаса Мирного, а й своє життя.
На сцені були кози, солома, глина, вода, мотузка. Це начебто зовнішня атрибутика, такий своєрідний режисерський хід, щоб додати видовищності, реалізму. А з іншого боку, у Павлюка все має своє пояснення, але він знову ж таки говорить, що вкладає у предмети (живі і неживі) багато значень. Так що глядачу доводиться самому розбиратися і відповідати на запитання «навіщо?», «для чого?».
Ось дівчата (артистки Наталія Бухарова, Катерина Єгоричева, Ольга Філатова) місять глину. Толока. Це спільна праця, початок чогось. Сміх, дівочі пліткування — молодість, безпечність, кохання.
А ось Наталя (артистка Марія Тіхонова) з мотузкою на шиї місить цю ж глину — вмішує, втоптує свою свободу, надії.
Глина здавна була для українців символом життя, втім, мабуть, життя повсякденного, матеріального, практичного. Чи не тому хату маже тільки Маруся (артистка Мар’яна Мощар), яка мазок за мазком складає хитрий план, щоб добитися Василя (артист Артем Батрак)?

Глина як схованка: від війська, коханої, проблем, від себе? І Василя з ніг до голови обмазують нею.
Глина як спосіб забити мізки, затуркати? І голова Карпа (артист Володимир Архангельський) у глині.
Глина як тавро за зраду: на Лимерисі (артистка Наталія Сизова), на Оришці Кнурисі (артистка Наталія Кожухаренко), на Остапові Кнурі (артист Віталій Крапіва)?
Вода. Тут символізм зрозумілий: чистота, очищення. Тільки чому ж вона так і не спрацьовує? Може, багато гріхів увібрала, так, що через край?

Усю виставу супроводжують родиці (артистки Аліна Зінченко, Аліна Жмурко, Юліана Романова). Родиця — символ жіночого начала, оберіг. Сергій Павлюк у багатьох виставах на українську народну тематику задіює цих персонажів. У «Лимерівні» це також і музичний супровід, що увиразнює і підсилює все, що відбувається на сцені.
Мотузка. Лейтмотив усієї постановки. На неї нанизуються події. Вона — пута, хвороблива материнська (Шкандибиха — заслужена артистка України Катерина Філатова) любов, неволя?

Мотузка з’являється з дитинства Сергія Павлюка: «Я не приховую того, що в дитинстві мене мати прив’язувала у дворі мотузкою за ногу, бо я був дуже неслухняним, а сама йшла у своїх справах. Я ненавидів ту мотузку!»
А тепер на тій мотузці тримається вистава.

Скільки ще символів можна знайти у виставі «Лимерівна»? Пташки, дерев’яні помости, драбина, діти?.. І що свого ви зрозуміли після її перегляду?