Напевне, всі, хто побував на виставі «Конотопська відьма, звернули увагу на костюми , особливо на вбрання Відьми та футуристичні головні убори вокально-хореографічної групи. Ідея їх створення належить художнику вистави Назару Майструку.
Співпраця з Полтавським обласним музично-драматичним театром ім. Гоголя у Назара Майструка ( а він працює науковим співробітником Полтавського художнього музею «Галерея мистецтв») розпочалася зі спільного проекту гоголівців і аматорського театру в Горішніх Плавнях, де Назара теж запросили взяти участь як художника.
«Конотопська відьма» — його перша вистава в театрі ім. Гоголя. Сценічне оформлення й костюми привертають увагу тим, що не зовсім відповідають класичному трактуванню твору Г. Квітки-Основ’яненка. Так і було задумано, говорить Назар Майструк:
— Хотілося, щоб було таке, чого люди не очікували, щоб поменше було класичного сприйняття. Ідея з’явилася спільно. Воно так і виходить завдяки синергії, коли люди разом працюють над однією метою. І ми отак спрацювалися з командою: режисер, хормейстер, головний балетмейстер. Велику роль у виставі «Конотопська відьма» відіграє й освітлення. Тож низько вклоняюся художнику по світлу.

На вбрання Явдохи Зубихи (Відьми), в якому артистка Мар’яна Мощар виходить у другій дії, пішло майже десять метрів тканини.
— Я хотів, щоб це була українська сорочка, але нестандартна, щоб за формою була зовсім інакшою, — розповідає Назар Майструк. — У сукні довгий шлейф. Був момент, коли ми хотіли його відрізати, тому що хвилювалися, чи буде акторці зручно грати. Але виконавиця ролі Відьми Мар'яна Мощар запропонувала закласти шлейф за пасок і зробила образ більш цікавим: у ньому порушилася симетрія. Візуально це має класний вигляд! Особливо тоді, коли Відьма йде по колу й співає — створюється магія.

Якщо ви думали, що саме костюм Відьми забрав у худложника вистави найбільше часу на обдумування, то помиляєтеся. Найдовше Назар сушив мізки над образом Кота:
— У певних моментах режисер вистави Владислав Шевченко (він же головний режисер театру) його бачив так, а я інакше. Але одностайно ми не хотіли, щоб Кіт був таким, яким прийнято зображувати цю тварину: з вухами, хвостом. Його суть — це дух, що допомагає Відьмі.
Цей образ ми відкладали на потім, поки працювали над іншими костюмками. Я неодноразово переробляв ескізи. Згодом ми дійшли консенсусу. Потім знову сперечалися, чи потрібно на шубі кота зображати якісь символи. Я не хотів, щоб було зруйновано цілісність образу, щоб не довелося перешивати костюм. Але зрештою символи нанесли — і вийшло добре.

Головні убори артистів, котрі задіяні в масових вокально-хореографічних сценах, символізують ляльки-мотанки, які не мають облич. Це, безумовно, вдале втілення задуму художника і резонансне питання в обговореннях глядачів. Коли справа дійшла до практичного застосування «шоломів», Назар Майструк найбільше хвилювався не за те, як їх сприйме глядач:
— Найголовніше, коли щось вигадуєш, щоб артисту зручно було в костюмі, щоб він не травмувався. А взагалі, якщо багато в кого виникають запитання щодо образів у виставі, то це добре — значить, їх запам’ятали.