У цьому концерті все символічно. Так було задумано. Так склалося.

Історія

Задум концерту «Людської пам’яті ріка», який би підтримував і давав надію, виник на початку повномасштабного вторгнення північного сусіда на нашу землю. Театр тоді, як і все наше цивільне життя, завмер на паузі. Але навіть театральна пауза має колись скінчитися. І керівництво театру прийняло рішення здійснювати хоча б короткі виступи, що потребували б найменших затрат. Цим умовам якраз відповідав невеликий музичний колектив: 12 музикантів і один диригент, — всі вони поміщалися в одну автівку.
Головний диригент Полтавського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Гоголя, режисер концерту Олександр Сурженко розповідає, що програму складали для своєрідної аудиторії: поранених у госпіталях, переселенців.
— Ми хотіли їх підтримати, — говорить він, — а найбільше — віддати їм шану, адже багато хто втратив не тільки матеріальне: житло, речі, — а й рідних. «Жінко, чому ви плачете, ваш син — герой, ви що, не бачите?..» Я підібрав таку поезію й музику, щоб ті, хто прийшов на наш концерт, відчули, що вони потрібні і що їхні жертви не даремні.

Сьогодення

Навіть війна, якою б затяжною не була, має свої періоди. І ось період відчаю змінюється періодом рішучості і впевненості у перемозі. Змінюється і концертна програма. Олександр Сурженко розповідає:
— Ми задумалися над тим, що така програма потребує більшої аудиторії і ширшого репертуару. І якщо це оркестр театру, то де ще, як не в театрі, її показувати?
Я розширив склад оркестру, попрацював над репертуаром — і програма стала глобальнішою, дещо змінила свою тематику. Ми хотіли, щоб люди відчули не лише біль втрат, а й надію на перемогу, на те, що й під час війни життя не повинно зупинятися. Втім, ідея залишилася тією ж — «Людської пам’яті ріка». Пам’яті про все: і про минуле, і про сьогодення, і про втрати загальні, і втрати особисті.

Символи

«Людської пам’яті ріка» — рядок із віршів Богдана Стельмаха став назвою концерту.
У програмі — 20 творів всесвітньо відомих композиторів (Й. С. Баха, Ф. Шопена, В. Монті, М. Скорика, Х. Родрігеса, А. П’яццоли та інших), а також українські народні та авторські пісні.
Репертуар, за словами головного диригента театру і режисера концерту Олександра Сурженка, підібрано так, щоб віра в перемогу добра над злом була наскрізною думкою.
— Серед іншого, — розповідає Олександр Сурженко, — ми виконуємо романс Б.-Ю. Янівського «Не забудь» на слова Б. Стельмаха, звідки й взяли назву для концерту. Це вірші про кохання, але ми розширили назву програми до філософського розуміння: заради нашого майбутнього ми повинні пам’ятати наше минуле. Ріка — це безперервність життя. Все тече, все змінюється, але життя вічне.
Кожен твір нині сприймається в дещо іншій трактовці.
— Наприклад, ми граємо «Регтайм» Скотта Джопліна. Це ніби п’єса про джаз, але це твір про великого коміка, котрий вражає своєю майстерністю. Тому наша трактовка «Регтайму» така: майстерність артиста первинна за будь-яких умов, що б не відбувалося, а він повинен вийти на сцену і дати в зал поживу для душі.
Олександр Сурженко навіть порівнює виконання «Регтайму» з гарцюванням:
— Тромбон, труба і кларнет увесь «Регтайм» грають, як три солісти. Але це козаки, які гарцюють. Що таке герць? Це їзда на конях із трюками, бойове мистецтво козаків. А в нас це бойове мистецтво в музиці.
І танго «Кумпарсіта» Х. Родрігеса — це не символ шаленого кохання, а це танго боротьби за свою честь, Олександр Сурженко додає: «За нашу українську гідність». А «Лібертанго» А. П’яццоли — це символ ще більшої боротьби, бо має навіть назву відповідну.
— Кожен твір у програмі має символічне значення з точки зору нашого сьогодення: війни України за незалежність, ідентичність нашої культури, однієї з найдавніших і найбагатших культур у світі, — розповідає Олександр Сурженко.
Що вже говорити про багатоголосся, котре є унікальним для світової культури. Серед небагатьох народів воно притаманне й українському. Багатоголосий спів звучить у виконанні тріо артисток театру: Юліани Романової, Марії Тіхонової, Катерини Романчук.

А вихід на сцену народного артиста України Василя Голуба, заслуженої артистки України Вікторії Ягідки глядачі сприймають як символ сьогоднішнього театрального мистецтва Полтавщини.

Олександр Сурженко вважає, що концерт «Людської пам’яті ріка» —ніби церковна служба. Бо як інакше можна про нього сказати, коли у повній тиші зал стоячи слухає «Молитву за Україну» Миколи Лисенка й Олександра Кониського?

На війні

У лавах Збройних Сил України, на війні, нині перебувають три музиканти оркестру: трубач Олександр Романенко, контробасист Микола Фенєв, тромбоніст Руслан Тетерятник. Тому цей концерт і на їхню честь.
—Люди прийшли помолитися за тих, хто на передовій, за загиблих, за перемогу. Нам треба бути духовними, чистими. І ми повинні бути народом, а не натовпом. Хтось воює, хтось робить пожертви, хтось ідеологічно допомагає державі — ми всі на війні, — говорить головний диригент театру Олександр Сурженко.

Ці думки суголосні віршам, які звучать на початку концерту (автори Юлія Корженко і Олександр Сурженко):
Хоч зло й проповзло зі століття в століття,
Знов небо над нами затуляють дими,
Між чорним і білим не буде єднання,
Любові у світі все ж більше, ніж смерті,
Диявола все ж таки менше, ніж Бога,
І світла у світі все ж більше, ніж тьми.