Нещодавно в Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя відбулася прем’єра вистави «Шлюб по-італійськи» за п’єсою Едуардо де Філіппо «Філумена Мартурано». Поставити її запросили режисера зі столиці Анатолія Пундика, якому полтавська сцена виявилася не чужою. У середині 80-х років минулого століття Анатолій Пундик працював тут головним режисером. За неповних чотири роки у театрі тоді з’явилися такі вистави, як «Закон вічності» Н. Думбадзе, «Декамерон» Дж. Бокаччо, , «У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською, оперета «Моя чарівна леді» Ф. Лоу та інші.
Після прем’єри з режисером відбулася така розмова:
— Анатолію Петровичу, які почуття ви переживаєте, повернувшись до Полтави через 40 років?
А. Пундик:
— Це щастя. Я безмежно вдячний директору театру Олексію Андрієнку, який запросив мене здійснити постановку вистави «Шлюб по-італійськи».
Тут ще така ситуація цікава склалася. У мене був інший проект. Але я відмовився від нього заради постановки цієї вистави. Її прем’єра відбулася 27 квітня, а 20 квітня ми з дружиною відзначили золоте весілля. Тож я присвятив цю виставу своїй дружині. Так усе зійшлося!
Я працював у полтавському театрі сорок років тому — скільки часу пройшло! Однак нині в мене не було відчуття минулого наче я ненадовго від’їхав і повернувся. Ще люди залишилися, які зі мною працювали. Це дуже важлива подія в моєму житті.
Ще й п’єса така!
— Ви її вперше ставите?
А. Пундик:
— Так. Я знайомий з п’єсою дуже добре, багато бачив вистав за твором Едуардо де Філіппо «Філумена Мартурано». Вони абсолютно не схожі на нашу виставу. Багато хто з постановників робив так, щоб було смішніше, інші вдавалися до глибокого драматизму. Але я вважаю, що тут сміх має бути зовсім в іншому. У театрах нині все більше ілюстративного, де, образно кажучи, ліхтарі допомагають грати.
Сьогодні, на мою думку, існує проблема з вихованням людей, які думають. Це не тільки в Україні, це світова тенденція: людина, яка думає, небезпечна, бо вона ставить запитання, аналізує.
Тим більше ми сьогодні перебуваємо в таких важких умовах, коли хочеться легкого жанру. Але до легкого швидко звикаєш, а згодом буде пізно повертатися до чогось серйозного. Я розумію, що ми живемо в часи шоу. Але ще років п’ять таких шоу — і ми забудемо, що таке жива людина, з її емоціями, переживаннями, внутрішнім світом.
Саме останнє я як режисер намагався створити. У цій виставі «Шлюб по-італійськи» на очах у глядача з людиною відбувається перетворення. Бо ж театр — це проста річ. Як казав Немирович-Данченко, «килимок і два актори». Театр може відбутися за двох умов — актор і глядач. І не треба сухозлітки! Виходять актори, а то й один — і ти все розумієш, занурюєшся в життя інших людей.
— Автор п’єси «Філумена Мартурано» Едуардо Філіппо назвав її комедією. Але, як на мене, це більше нагадує драму…
А. Пундик:
— Це складна комедія. У чому складність? Потрібно не тільки розуміти, а відчути комедійні ситуації, щоб подати їх правильно глядачеві. Розрізнити серед драми. Розуміння, відчуття і здатність передати — це найвищий пілотаж.
— Жінка італійська і українська. Мені здалося, що в образі Філумени більше української.
А. Пундик:
— Ну звісно! По-перше, природа виконавиці головної ролі — заслуженої артистки України Катерини Філатової — така. По-друге, грати національність — це марна справа. Можуть бути якісь загальні речі, щоб передати колорит певної країни. Ми ж звертаємо увагу на загальнолюдські проблеми.
— Ви працювали над постановкою «Шлюбу по-італійськи» майже три місяці. Що скажете про роботу з акторами?
А. Пундик:
— Я дуже задоволений молодими акторами, які грають синів Філумени (Максимом Дашевським, Антоном Рокитою, Семеном Білоконем), у них дуже серйозні перспективи. Вони молоді, розуміють поставлені завдання і що важливо — ставлять режисеру запитання. Я дуже не люблю, коли актори не ставлять запитань, це означає, що їм нецікаво або вони бояться чи що. А ці хлопці прийшли й кажуть: «Ось ми в гримерці обговорили певні сцени, у нас є запитання». І це так мене обрадувало!

Цікаво було працювати з корифеями театру. Скажімо, народний артист України Олег Шеремет, якого я пам’ятаю з молодих років, здивував мене глибинним розумінням суті матеріалу, тим, наскільки він серйозно ставиться до роботи, незважаючи на здобутий уже авторитет і звання.
У полтавському театрі ім. Гоголя є потужні актори. Я подивився кілька вдалих вистав. Скажу, що треба ще більше працювати з акторами, щоб на повну використовувати їхній потенціал. Для мене немає чужих театрів, я переживаю за нашу загальну справу.
— Якщо сказати коротко, яке надзавдання ви ставили, беручись за «Шлюб по-італійськи»?
А. Пундик:
— Я завжди намагаюся вдаватися до мислення дитини, щоб пояснити складні речі. (Так я прошу свою свою онуку сформулювати, про що та чи інша вистава). Так ось, вистава «Шлюб по-італійськи» про те, як проста жінка силою своєї любові перетворила звіра на людину.

На фото: 1 — Анатолій Пундик, 2 — зліва направо:  Анатолій Пундик з акторами: Антоном Рокитою, Володимиром Філатовим, Юлією Орловою.