Пісня гордого корсиканця

premiere.jpg

– Ми тут зачастили із прем’єрами, приходьте, – в голосі Ольги Коваленко, керівниці літературно-драматичної частини Полтавського академічного музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя, чується радісне піднесення. А як інакше – вона висловлює святковий настрій усього творчого колективу, який запрошує полтавців на прем’єру вдруге упродовж травня, через два тижні після «Ромео і Джульєтти»! Часовий зсув через карантин не засмутив глядачів, які радіють, що мають змогу знову ходити в театр, засмутив хіба що артистку Наталію Сизову – вона сама обрала героїню, готуючи бенефіс до свого 50-річного ювілею у квітні, коли й мала постати в образі Жозефіни, запальної корсиканки, «ад’ютантші» його імператорської величності Наполеона. Якщо й так, то ненадовго, бо ж прем’єра й безумовний успіх виконавиці головної ролі все сповна компенсували. І – мрія ювілярки збулася, бо, зізнається, саме цю роль вона чекала років десять. Її героїня – за темпераментом, спонтанністю, відвертістю, відкритістю.

«Наполеон і Жозефіна», історичний анекдот на дві дії. Це, власне, полтавське прочитання відомої і популярної у світі п’єси чеського драматурга Іржі Губача «Ад’ютант його імператорської величності, або Корсиканка», написаної у 1987 році. Це вигадана, але дуже зворушлива історія про останні роки життя видатного полководця, французького імператора Наполеона, засланого після його поразки в битві під Ватерлоо на британський острів Святої Єлени. 1819 рік. Пригнічений, спустошений, самотній, він живе під охороною, без грошей і прислуги, серед щурів, у холоді й голоді, і навіть його ад’ютант утік, і фрак зносився. Все у минулому – велич, слава, перемоги, здобутки. Англійському уряду до нього байдуже, Франція мовчить, там навіть його статую повалили – світ забув про Бонапарта. Імператор на колінах…

І раптом у його дім буквально продирається дивна жінка, котра хоче бачити Наполеона. Вона не впізнає його, відразу питає, де знайти бранця. Розповідає, що матрос, родич, таємно взяв її на корабель, який мав проходити мимо Святої Єлени. І вона подолала дві тисячі миль штормового моря, щоб знайти бранця. Звати її Жозефіна Понтіу, вона проста кухарка із Парижа, вдова солдата, котрий загинув у битві при Ватерлоо, мати чотирьох дітей. І прибула на острів, щоб вимагати повернення грошей, які Наполеон заборгував її покійному чоловікові та її сім’ї, позбавивши усіх нормального людського життя. Звати її насправді Евлалія, але чоловік охрестив її Жозефіною на честь імператриці. Наполеон розлючений виставленим йому рахунком:

– Я – імператор Франції, король Італії і протектор Рейнського союзу! Перед яким тремтіла вся Європа! Який одним махом скинув Папу! Який прославив і звеличив французький народ!

У Жозефіни свої аргументи:

– Яка мені користь від усієї цієї вашої слави? Що мені від неї дісталося? Бідність, голод, холодна постіль і четверо дітей-сиріт на додачу… Я вимагаю лише те, що мені належить. На що я маю святе право!

Здавалося б, глухий кут. Але ці двоє знайшли спільну мову, з’ясувалося, що вони – корсиканці, навіть повні земляки – із Аяччо. Там зовсім юними вони співали «Гордого корсиканця» – ця пісня й привела його, зізнається Бонапарт, аж на Святу Єлену, бо ще хлопчиком він поклявся, що поверне Корсиці свободу, а для цього він мусив стати імператором. І знову ця пісня змінила його долю: корсиканка стає ад’ютантшею Наполеона, ця «мадам генерал» глибоко зрозуміла драму відставного імператора і допомогла йому повірити в себе, заново знайти себе – як це може зробити тільки жінка, коли чоловікові потрібна опора. Він нарешті розуміє, що таке справжні цінності життя – і то зовсім не велич і влада. «Нарешті ти став повноцінним чоловіком, – запевняє Жозефіна. – Тепер спокійно можеш повернутися на Корсику! Ти вмієш співати, танцювати, кривлятися!» Він вперше в житті піднімає бокал не за те, що колись було, а за те, що має тепер. За життя, яке треба вміти любити за будь-яких обставин.

Натяк на анекдотичну ситуацію бачимо в самій п’єсі, яку її автор означив як комедію. Творці вистави дотепно обіграли вічну велич завойовника світу, смакуючи на вечірці, що її організувала Жозефіна з нагоди 15-ї річниці коронації його величності, коньяк «Наполеон» і торт «Наполеон». А він сам проголошує: «Нехай усі знають, що імператор не занепав духом, що він іще живий!» І – щасливий. Щасливий жити.

Постановку здійснив заслужений артист України Богдан Чернявський. Прекрасним дуетом головні ролі зіграли Наталія Сизова (Жозефіна) і Тимофій Зінченко (Наполеон). Художник-постановник – Ірина Кліменченко, хореограф – Світлана Мельник. Як завжди, новий успіх – то спільна робота усіх причетних до нової постановки.