Театральна осінь для гоголівців уже декілька років поспіль починається з відвідин добре знаного на театральному кону Всеукраїнського фестивалю «Коломийські представлення», що збирає колективи з усіх куточків нашої країни на сцені Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І.Озаркевича. Цього року гоголівцям випала честь відкривати фестиваль, до програми якого було включено одразу три вистави Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя. Зранку наймолодші глядачі насолоджувалися мюзиклом «Пригоди Маші та Віті» (режисер – Владислав Шевченко).

     Найбільше малечу вразила гра живого оркестру, який розмістився прямо перед глядачами, адже коломийський театр не має оркестрової ями. Гра оркестру під орудою диригента, народного артиста України Віталія Скакуна та спів полтавських акторів на тлі живописних декорацій не залишили байдужими маленьких шанувальників театру, які щирими оплесками залюбки віддячували гоголівцям за приємні емоції.

     Удень глибоко психологічну мелодраму полтавського театру «Мить… Життя…» (режисер – Владислав Шевченко) відвідала студентська молодь міста. Історія про народження, життя та відхід у вічність змусила цю категорію глядача спершу з посмішкою спостерігати за зародженням першого кохання, милуватися сценою весілля. Але вже у другій дії, коли разом із героями вистави вони усвідомлювали найбільші цінності нашого життя, переконувалися, що тільки від нас самих залежить, наскільки емоційно яскравим і насиченим почуттями може бути наше існування, на їхніх очах бриніли сльози.

     «Наталка Полтавка» – українська класика, що несе енергію театру, яка йде з рідної землі

     Сьомий фестиваль «Коломийські представлення-2015» ввечері урочисто відкривали гоголівці перлиною репертуару – оперою «Наталка Полтавка» (режисер – Ірина Нестеренко).
     – Дуже знаково, що знаний фестиваль у Коломиї розпочав саме Полтавський театр, і саме п’єсою, яка є еталоном українського класичного театру, – поділилася своїми враженнями театрознавець, член експертної ради Алла Підлужна. – У мистецтві є таке поняття як вистава-меморіал, тобто вистава, яка є нетлінною класикою, яку не можна чіпати, не можна змінювати. Її ставлять століттями за відомими канонами, і це є тло театру. «Наталка-Полтавка» – саме такий твір. Глядач відгукнувся на цю щиру манеру гри акторів, жанровість, високий професіоналізм вокальної культури, сценографічного вирішення.

     Невипадковість рішення – показати у перший фестивальний день саме полтавську Наталку – підтвердив і директор та художній керівник Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича, заслужений артист України Дмитро Чиборак. Адже, як розповів Дмитро Іванович, «Коломийські представлення» почнуться з «Наталки», а завершаться «Анничкою», яку через 168 років під назвою «Дівка на виданні або На милування нема силування» за Котляревським напише Озаркевич, і яка стане першоосновою коломийського театру.

     – Сьомий фестиваль є історичним, адже цим ми хотіли підкреслити, що не дивлячись на різні назви – чи то Наталка, чи то Анничка – немає різних мов, є одна велика культура українського народу, є одна неподільна Україна, – стверджував Дмитро Чиборак. – Коломийський глядач любить полтавчан, про що свідчить те, що за місяць до початку фестивалю квитки на вистави полтавського театру вже було продано. І наш колектив любить полтавчан. Ваш директор Олекса Андрієнко повторює, що наші театри вже стали театрами-побратимами, тому ми вже як одна сім’я. Ми тягнемося до гоголівців, запозичуємо у них краще. Навіть далека відстань (доба у дорозі) не стала на заваді тому, щоб ми побачили мистецтво полтавчан. Це найбільше диво – у лихолітні часи на сцені говорити про вічне, стверджувати силу буття. Заради цього варто жити. Я схиляюсь перед вашим театром, перед тим краєм, який дав стільки великих постатей.

     Високу оцінку свого мистецтва гоголівці отримали і від знаних людей мистецтва, легенд українського театру: народна артистка України Ада Роговцева, яка стала спеціальним гостем фестивалю, стоячи аплодувала полтавцям. Ада Миколаївна зазначила, що «не потрібно жодних деталей, когось з акторів за щось там виділяти. З перших акордів відчутно, що матеріал для театру дуже близький, можна сказати рідний».
     – Полтава несе енергію краси, української співучості, несе магію фантазії, курбасівського перетворення, яке примножив ваш Гоголь, – таким був відгук на виставу полтавського театру народної артистки України Лариси Кадирової. – Нашу ментальність неможливо викорінити, і ми маємо зі сцени про це говорити, адже за нами йдуть люди. Вони мусять знати, як ставитися до славного минулого, як його примножувати. На цьому шляху сьогодні і полтавський театр.

     Емоції від першого фестивального дня, у який полтавський театр мав змогу презентувати своє мистецтво, ще довго не вщухали як у серцях вдячних глядачів, так і самих гоголівців. Виходячи із зали, люди ще довго ділилися враженнями, адже живий театр із живим словом Котляревського, живою музикою Лисенка, покликаний народжувати живе спілкування, живі реакції на сучасний світ, у якому хочеться, щоб було більше добра.

     – У важкі часи нашої новітньої історії проста історія, зіграна гоголівцями, нагадала те, що для нас природно, що ми не повинні забувати своє коріння, плекати добро, – розповіла театрознавець, головний редактор журналу «Театральний огляд» Людмила Томенчук. – Вона жива, несе енергію театру, що йде від рідної землі, з української класики. Ми добре знаємо, що зараз розвиваються технічні можливості, але театр переможе, адже він відрізняється тим, що живий. Фонограми зараз є не тому, що театр розвивається, а тому, що ми хочемо полегшити життя. Давайте не полегшувати життя, а робити живий, у всіх сенсах, театр. Глядач ітиме за таким театром, проголошуватиме славу людям, які створюватимуть такий театр.

     Енергія мистецтва, примножена енергією цілющого карпатського повітря

     Колектив полтавського театру, відпрацювавши три вистави у перший фестивальний день, отримав подарунок від колег із коломийського театру – день відпочинку в Карпатах. Гоголівці піднялися на найвищу гірську вершину – Говерлу, де залишили свій прапор, заспівали гімн та знаковий фінальний хор із «Наталки Полтавки» «Де згода в сімействі». Це стало для колективу унікальною можливістю зарядитися цілющим життєдайним повітрям незримих карпатських просторів, піднятися на один щабель ближче до неба, щоб відправитися далі у гастрольну поїздку містами України, з новими силами дарувати своє мистецтво глядачам у Житомирі, Бердичеві та Білій Церкві.

     – Коломийський театр – це друзі, до яких їдемо за тисячу кілометрів і знаємо, що нас зустрінуть творчі побратими, глядачі, які щиро вірять нашому театру, нашим акторам, – поділився враженнями директор полтавського театру, заслужений працівник культури України Олексій Андрієнко. – Ми знайшли з цим колективом спільну мову, ділимося здобутками, досвідом, гарними емоціями. Те, як зустріли нас у Коломиї – із музиками, із теплими словами, неймовірною щирістю, змушує не відчувати втоми після важкої дороги, прагнути повертатися до цього краю, дарувати коломиянам наші вистави, наші театральні традиції. Ми надзвичайно вдячні керівництву нашої області, яке допомогло здійснити цю поїздку, керівництву ПАТ «Завод «Лтава», яке надало нам вантажну машину для перевезення декорацій, та дирекції ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі», завдяки яким ми мали змогу почастувати наших колег запашним полтавським короваєм.

     Як полтавська «Наталка» гастролювала…

      Після показу на VII Всеукраїнському театральному фестивалі «Коломийські представлення» полтавський театр відправився на гастролі містами України. Зворотній шлях «Наталки» проліг містами Житомир, Бердичів та Біла Церква. Відновлення гастрольних традицій подарувало гоголівціям зустріч із новим глядачем, з яким вони мали нагоду познайомитися у цих містах. Приємною несподіванкою стало те, що слава про полтавську «Наталку» линула настільки, що колектив у цих містах чекали повні зали і спраглі до нових вражень шанувальники театру.

 
     Глядачів дивувала класика, яка завжди актуальна, адже життєві цінності та чистота душі завжди знаходять відгук у сучасності. Незмінними залишаються взаємовідносини між людьми, між батьками і дітьми, між коханими. Опера зачаровувала прекрасним співом провідних акторів театру (Наталка 
– Лідія Кретова, Петро – Михайло Гнатюк, Микола – Геннадій Продайко, Терпелиха – заслужена артистка України Маргарита Томм, Виборний – народний артист України Василь Голуб, Возний – заслужений артист України Олег Шеремет), яких глядачі щедро нагороджували тривалими оплесками.

     «Ми – гідні щастя!»

     Подолавши понад дві тисячі кілометрів, подарувавши своє мистецтво кільком тисячам глядачів у різних містах, гоголівці повернулися до Полтави. Завершився ще один етап гастрольного життя театру, але не скінчилося прагнення гоголівців примножувати культурні здобутки нашого краю. Після виснажливої праці наснаги додають слова відомого театрального режисера та педагога, заслуженого діяча мистецтв України Ростислава Коломійця, з яким гоголівці мали честь познайомитися на фестивалі: «Заради того, щоб побачити фінальний масовий хор «Наталки», варто жити і створювати вистави, чекати цієї миті, коли все твоє єство відчуває щастя. Нехай це секунда, незрима миттєвість, яка так рідко буває у сучасному театрі. Після цього вірю, що ми – щасливі, ми – 
гідні щастя! І все буде нормально, поки є такі люди як Петро та Наталка»...

Джерело: "Полтавський вісник", № 38 (1366), Ольга Коваленко, 18 вересня 2015 року, с. 19.