Кажуть, що кожна жінка - найбільша таємниця Всесвіту, яку ще ніхто не зміг до кінця розгадати. А особливо, коли ця жінка - творча особистість. Наша героїня Ніна Савченко – акторка Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя – одна з них.

      Дитяча мрія

     Ніна народилася спекотного липневого дня у звичайному українському селі Калінінське Липоводолинського району на Сумщині в родині бухгалтерів. Ії дитинство пройшло серед мальовничої природи овіяного легендами краю тихоплинних рік, родючих полів, соснових поліських лісів. Казкова природа наділила дівчину гарною вродою і дивовижним голосом.

      Ніна любила пісні із великою радістю співала перед своїми односельцями та грала у шкільному драматичному гуртку. І, звичайно, як усі юнки, у своїх фантазіях бачила себе артисткою.
      Її мрію поділяла мама, якій дуже хотілося, щоб донька розвивала творчі здібності, тому й привезла Ніну до Полтавського музичного училища ім. М. Лисенка вчитися на бандурі. Навчання давалося легко, педагоги помітили здібності студентки, тому невипадково, що саме її після випускного екзамену викладач із Харківського державного інституту мистецтв ім. І.П. Котляревського запросив на прослуховування. Ніна хвилювалася та з успіхом витримала іспит і була надзвичайно щасливою, коли дізналася про вступ до цього вишу.
       Навчалася дівчина по класу вокалу, а уроки академічного співу давала їй народна артистка України І.Д. Яценко, що нині вже відійшла у засвіти. Ніна Василівна з трепетом згадує цього чудового педагога.
       Студентські роки промайнули швидко. У 1992 році вона закінчила інститут за спеціальністю «академічний спів», і перед молодою співачкою широко відкрилися двері Харківського театру опери і балету. Але втрутилася її величність Доля, що різко змінила життя. Крила кохання принесли молоду співачку до Полтави, яка й стала для неї рідним містом.

       «Любе місто моє. ..»

       У Полтаві Ніна Савченко деякий час працювала у Полтавській обласній філармонії, а з 1992 перейшла до драматичного театру, у якому й трудиться ось уже 24 роки.

      Упродовж цього періоду було зіграно безліч ролей у різних виставах. Її героїні надзвичайно різні, але до кожної ролі артистка ставиться відповідально. Характер кожного персонажа сприймає серцем, переживає, як її роботу оцінить глядач, бо це головне мірило для актора.
       Полтавці пам'ятають її емоційно-експресивну Сільву з «Королеви чардашу» І.Кальмана, ліричну Наталку з «Наталки Полтавки» І.Котляревського, говірливу Параску з «Марусі Чурай» Т.Оскоменко-Парулави, кокетливо-манірну Дуняшу з «Вишневого саду» А.Чехова, покоївку Мотрю з п'єси Г. Квітки-Основ'яненка «Шельменко-денщик», ніжну Оксану із «Запорожця за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського та багатьох інших.
       Із роками відшліфовувалася акторська майстерність, відкривалися нові грані таланту, з'являлися нові ролі.
Із роками акторка ставала трішки іншою, збагаченою життєвим досвідом і мудрістю, але, які раніше, залишається відповідальною і вимогливою до себе. Нині Ніна Савченко зайнята в багатьох спектаклях полтавського театру, працює з різними режисерами. Серед її останніх ролей – Дідона («Енеїда», режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Ю. Кочевенко), Дячиха («Ніч перед Різдвом» у постановці заслуженого артиста України В. Кашперського), Господиня («Звичайна історія», режисер — О. Рожков), Кабато («Ханума», режисер-постановник - Ц. Кобіашвілі) та ін.
За словами акторки, упродовж тривалого періоду улюбленою роллю залишалася Одарка зі «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка. А тепер це баба Пріся з нової вистави гоголівців «30 км. Зона людяності» за п'єсою відомого українського драматурга П. Ар'є (режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України В.Шевченко). Її 86-річна героїня мешкає на маленькому хуторі у 30-кілометровій зоні відчуження довкола Чорнобильської атомної електростанції. Травниця баба Пріся, яка знається з духами поліських лісів, мавками, боронить ліс, свою родину, свою землю від сильних цього світу. Пристрасно лунають слова старої жінки, що пояснюють її вчинки: «Земля - мати наша, як від неї можна відцуратися?».
        Ніна Савченко - учасниця і прекрасних концертних програм, що є в репертуарі театру. Серед них - «Вечір російського романсу», «Пісенні перлини України».

         Із піснею в серці

        Із піснею пов'язане все життя Ніни Савченко. Цей найдавніший різновид лірики давно вже став не лише професією, а й найбільшим захопленням. Не можна забути її оксамитове мецо-сопрано з соковитим і багатим тембром, яким співачка чарує своїх прихильників.

       У ній гармонійно переплелися актриса і співачка. Хоча Ніна Василівна зізнається, що думала взагалі змінити життя, мріяла про пісенну кар'єру, але любов до театру, мабуть, усе-таки перемогла.
       Естрадна частина іі' буття теж досить плідна, співачка була лауреатом багатьох престижних всеукраїнських і міжнародних фестивалів, а саме: «Пісенний вернісаж» (1994 р.), «Сонячний скіф» (1995 р.), «Доля» (1996 р.). А на всеукраїнському фестивалі естрадного мистецтва «Сонячний скіф», який відбувся в Енергодарі у 1997 році, Ніна Савченко виборола першу премію.
       У 1994-1995 роках була членом Асоціації естрадних діячів, працювала в Києві. Сьогодні тепло згадує співпрацю з Чураївною української естради Раїсою Кириченко та ансамблем «Краяни».
Ніна Василівна і нині співпрацює з місцевими композиторами, особливо з поетами-піснярами В.Чубенком і А.Лихошваєм, записує пісні, знімає кліпи.
       Разом із колективом театру виступала в Чорнобилі, їздила з концертами до Слов'янська, у зону АТО, брала участь у новорічному вітанні бійців Національної гвардії.
       Недавно записала нову пісню «Офіцери», яка не може залишити нікого байдужим. Це молитва Жінки, звертання Матері до здорового глузду людей із закликом зупинитися, бо вже доволі «пробитих сердець», припинити жахливу війну, щоб на полях не проростали чорні тюльпани болю й відчаю.

        Земна і небесна

        У реальному житті Ніна Савченко - красива жінка, приємна співрозмовниця. Які кожна мати, піклується про свого сина Олега і з гордістю називає його своїм найвищим досягненням. Вона займається своїм будинком, оселею, домашніми турботами.

       Та водночас у ній є щось мрійливо-загадкове, якась незвідана таїна, які в її улюбленій золотавій осінній порі. Тут і життєва мудрість, і розуміння глибинних основ творчості, і мрії про нові ролі.
Актриса любить повторювати, що кожна людина сама режисер своєї долі. Як показує життя, Савченко - режисер талановитий.
      Бажаємо Ніні Василівні земного щастя і, як писала відома українська поетеса Г. Гордасевич, «вдячно, ніжно, обережно брати кожну радість, яку дарує життя». А ще Любові. Тієї, про яку вона співає. Тієї, що принесе їй нові пісні, розквітне веселими квітами навесні, окрилить серце і дасть сили знову і знову злітати до нових висот майстерності.

 

Людмила Чередник,
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри українознавства,
культури та документознавства
ПолтНТУ ім. Ю. Кондратюка

Джерело: Полтавьский вісник, № 32 (1412), 4 серпня 2016 р. с. 23.