Козобас, скрипка, барабан, шейкер, жабка — такі музичні інструменти будуть задіяні у виставі «Лимерівна». Гратимуть на них артистки театру Юліана Романова, Аліна Жмурко й Аліна Зінченко. До речі, дві останні є учасницями відомого гурту «Стрибожі внуці».
Музичний матеріал режисер-постановник Сергій Павлюк підбирав разом із Аліною Зінченко задовго до початку ознайомлення артистів із текстом п’єси Панаса Мирного.
— Ми визначилися, які будуть музичні номери, які будуть пісні, тексти. І коли вийшли на читку п'єси, то вже могли оперувати цим музичним матеріалом, — розповідає Аліна Зінченко. — Ми брали українські народні пісні, але переформатовували їх під себе. Якісь тексти змінювали, якусь мелодію самі складали.
Таке артистично-музичне тріо Сергій Павлюк увів до вистави як родиць. Родиця — це жіноча життєдайна сутність, яку режисер досить часто використовує у постановках на тему української класики. Вперше в нашому театрі вони з’явилися у виставі «Остання любов гетьмана», прем’єра якої відбулася вісім років тому. Аліна Зінченко згадує:
— Я була тоді на шостому місяці вагітності. Сергій Миколайович і сказав: «О! Будуть родиці!» І всіх дівчат у музичному оформленні він одягнув як вагітних. Воно звідти тягнеться. Ми як берегині.

Музика супроводжує всю виставу «Лимерівна», тому артистки увесь час перебувають на сцені. Окрім того, що вони повинні грати на музичних інструментах, співати, ще мають стежити за діями і репліками драматичних артистів, щоб своєю грою увиразнювати їх.
— Ми навіть кроки робимо під акторів, щоб більше підкреслити те, що відбувається на сцені, — каже Аліна.
Як найважче втілення образів родиць артистка згадує виставу «Тарас Бульба», теж режисера Сергія Павлюка, де їм довелося і першу, і другу дію просидіти в гнізді:
— Це дуже важко насамперед фізично. Тим більше грати увесь час на музичному інструменті, адже ми не професійні музиканти.
Ось і цього разу Аліні Зінченко довелося освоїти козобас, на якому раніше вона ніколи не грала. Втім, додає вона, хоч і виснажливо йде підготовка вистави «Лимерівна», але дуже захопливо і цікаво.
І коли режисер цілує пальці артисток-родиць, котрі кожної репетиції вкриваються новими мозолями, це теж додає наснаги. Чи не так?