11 вересня сцена театру ім. М. Кропивницького вдруге за останній місяць вітала гоголівців. В кінці вересня Полтавський театр ім. М. В. Гоголя порадував кіровоградців шикарним водевілем «Ханума», а вже через декілька тижнів змусив замислитись над нелегкою долею жінки-матері мелодрамою «Наймичка».
    Цьогоріч Україна святкує 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. І кожен українець, так чи інакше, хоче засвідчити пошану великому митцю. Тож не дивно, що полтавчани зупинили свій вибір на одному з найвидатніших творів Кобзаря, по-своєму осмислили його і внесли свої акценти.
Шлях вистави на сцену тяжкий, із присмаком гіркого диму. Прем’єра «Наймички» була запланована на 27 березня цього року, але відбулася значно пізніше – 15 травня. Вимушена відстрочка пов’язана з пожежею у театрі, який і досі знаходиться на реконструкції.
    «Наймичка» в осмисленні Владислава Шевченка – це не лише трагедія однієї жінки. Це енциклопедія українського життя, яке показують глядачам крізь призму родинних цінностей. А найперше в родині цінували добре ім’я та честь, які не змогла вберегти головна героїня Марина-покритка. За що й була покарана вигнанням з батьківського дому.
    Традиції, звичаї, побут і цінності української родини з легкої подачі режисера-постановника набирають реальних обрисів на прикладі щасливих подружніх пар Трохима (нар. арт. Укр. Василь Голуб) та Насті (нар.арт. Укр. Неллі Ножинова), Федора (засл. арт. Укр. Володимир Морус ) та Домахи (Майя Іванова). У них уже своя, перевірена роками любов, свої звички, своя гармонія. І нічого нема страшного в тому, що Федір інколи підіймає палицю на дружину. Головне, що палиця ніколи не б’є жінку.
    Крім сформованих подружніх пар, перед глядачами постають молоді люди, які тільки намагаються сформувати родини. Це Гапка (Тетяна Беленька) і Потап (Сергій Озерянко), Марко (Олександр Бородавка) і Палажка (Анна Харченко). Парубоче залицяння, дівоча неприступність і грайливість, палка закоханість молодих – це осмислення режисером народної моралі. Адже там є і шалені поцілунки, і пристрасні обійми, і вміння вчасно зупинитись, чого свого часу не змогла зробити Марина, зачарована кавалеристом Андрієм (Тарас Краюха).
    У виставі чітко простежується мотив дуалістичності людського життя. Режисер чудово втілив його за допомогою різкої зміни сцен, що показують той чи інший період у житті героїв. Тут тобі гуляння, і раптом – вигнання, тут хрестини, і раптом – голосіння нещасної жінки-покритки, тут щасливе весілля, декілька миттєвостей – і вже знедолена матір у сльозах помирає. Такі переходи не лише несуть смислове навантаження, а й не дають глядачеві залитися слізьми чи впасти у відчай.
    Але всі сцени, всі смисли і декорації – це тло, їжа для допитливого глядача, який намагається відчути трагедію жінки-матері. Дивлячись на Марину у виконанні молодої Тетяни Любченко, розумієш, наскільки тяжко бути матір’ю, адже її серце завжди болить за дитиною. І байдуже, згризає її зсередини якась таємниця чи вона благополучно виростила своє чадо і відпустила у світ – серце не перестає боліти. Бо то найщиріша любов, не заплямована жодною крихтою егоїзму. А якщо до цього всього додати неможливість висловити свої почуття, пригорнути рідного сина – то це довічні життєві тортури, які зжирають зсередини.
    Мелодрама «Наймичка» у виконанні гоголівців – це справжнє мистецтво. Йому віриш, ним захоплюєшся, воно зцілює. Полтавчанам вдалося донести кіровоградцям образ жінки-матері, який живе у всіх Шевченкових творах. Адже матір у Кобзаря – не просто жінка, яка народила дитину. Це божество – чисте і непорочне, людина, яка не дивлячись на всі земні гріхи, залишається святою. Святою і вічною вона лишилась й у виконанні гоголівців. Тож не дивно, що кіровоградці розходились з театру з вологими від сліз очима. Справжнє мистецтво не лишає байдужим.

Джерело: Перша електронна газета, Анастасія ЛІСОВСЬКА, м. Кіровоград. 13.10.2014.

http://persha.kr.ua/svyata-i-vichna-mati-u-vikonanni-poltavchan-do-sliz-zvorushila-kirovogradsku-publiku-foto/