Театральний фестиваль в Миколаєві приніс гоголівцям у скарбничку три нові нагороди

b_1200_700_16777215_00_images_archive_homo_ludens2.jpg    Новий театральний рік для гоголівців розпочався бурхливою фестивальною та гастрольною діяльністю. Не встигли відлунати оплески після показів на «Коломийських представленнях» та «Вересневих самоцвітах», жевріли в творчій уяві спогади про зустрічі із глядачами гастрольних поїздок в Олександрію та Івано-Франківськ, як нові мистецькі відчуття поселилися в серцях гоголівців після VIII театральний фестиваль Міжнародного Чорноморського клубу «HOMO LUDENS» (м. Миколаїв).
      Початок жовтня – золота осінь… Теплою погодою та теплотою сердець зустріли гоголівців у Миколаєві. Відбулося перше знайомство з Миколаївським академічним художнім російським драматичним театром, його колективом, глядачем, фестивалем, що вже восьмий рік поспіль збирає колективи не лише з України. Цього ж року в одній фестивальній афіші «зустрілися» театри із Дніпропетровська, Кривого Рогу, Кіровограду, Києва, Миколаєва, Полтави. У зв’язку із складною ситуацією в нашій Україні, на жаль, цьогоріч колег з інших країн не було. Але це не завадило спраглим до мистецьких вражень миколаївцям отримати різножанрову палітру фестивальних вистав. Присвятили цю мистецьку подію 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка, тому й спектаклі запросили шевченківські.  
     — Ми вперше на фестивалі в Миколаєві і приємно те, що в цьому театрі все дихає любов’ю до театру, — поділився враженнями від поїздки на фестиваль «Homo ludens» директор Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя заслужений працівник культури України Олексій Андрієнко. — Охайний театральний двір, глядацька зала, адміністративна частина, сцена. Виникало почуття радості за колег, захоплював цей театральний дух. І провести фестиваль в таких складних умовах часу – це просто подвиг. Приємно, що в той час, коли в державі складна ситуація, є люди, які працюють з любов’ю. І в цьому справжня Україна — коли люди роблять корисну справу для людей, в кожному живе щира відданість один одному й країні.  
     Оргкомітет фестивалю хотів бачити в своєму місті одну з останніх прем’єр гоголівців — мелодраму «Наймичка» (Іван Тогобічний за Тарасом Шевченком, режисер — Владислав Шевченко). Ця вистава — це сучасне прочитання вічної теми материнства, кохання, прощення, доброти та милосердного ставлення до ближнього. Це простір, де у кожного своя стежина, але в один момент долі тісно переплітаються. 
     — Я вже третій рік поспіль житиму післясмаком від побаченого оновленого театру Гоголя, — поділився своїми враженнями після вистави «Наймичка» голова експертного журі, член Національної спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України Василь Неволов. — Вперше це сталося, коли приїздив на прем’єру вистави О. Дзекуна «Соло для годинника з передзвоном», вдруге — після «Едіт Піаф», представленої на фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют», втретє — власне після «Наймички». У цій виставі є головне — ансамбль акторський, глибина акторського переживання. Старше покоління — Василь Голуб, Неллі Ножинова, Володимир Морус, Майя Іванова, які у виставі здавалося б на ролях другого плану, — надійно тримають «конструкції» полтавського театру, Тетяна Любченко – виконавиця головної ролі Марини, Сергій Озерянко, Тетяна Беленька, інша молодь, що задіяна у виставі, – Анна Харченко, Тарас Краюха, Олександр Бородавка — також прагнуть вчитися у старших, бути їм під стать. Гарних слів заслуговує балетмейстер-постановник Світлана Мельник і поставлена нею хореографія, що є основною домінантою вистави гоголівців.
      Після такої оцінки досвідченого фахівця варто зазначити, що саме за озвучені ним «плюси» гоголівці отримали свої нагороди: «За кращий акторський ансамбль» (режисер Владислав Шевченко), «Краща жіноча роль другого плану» — народна артистка України Неллі Ножинова та «Краща чоловіча роль другого плану» – народний артист України Василь Голуб. Також поважне журі фестивалю нагородило весь колектив театру спеціальним дипломом — «За вірність традиціям українського музично-драматичного театру». Еклектика сценічного дійства, в якому поєдналися акторська гра, хореографія, образна музична партитура, прекрасний спів та природна органіка, нагадала традиції українського театру, що вдало втілюються у виставах полтавського театру. Вони зазнають осучаснення, та все ж залишаються гарними зразками театрального мистецтва сучасного процесу. 
      — Театр — це надзвичайне місце, де вік не грає ніякої ролі, головне талант, — такими словами розпочала ділитися своїми враження від «Наймички» Людмила Томенчук, театральний критик, головний редактор журналу «Театральний огляд» (м. Дніпропетровськ). — Я бачила полтавський театр у Коломиї — виставу-легенду «Мартин Боруля», що 40 років живе на сцені гоголівців. Тут у Миколаєві — зовсім інший полтавський театр. Я, звичайно, плакала, спостерігала за органічною грою акторів. Зрозуміла, що мені сподобалось те, що ви показуєте традиційний театр тим, хто його таким не бачив. Це безперечно сучасний театр, без режисерських витребеньок, він повертає нас до людини на сцені, ставить в епіцентр подій людське життя. Режисер пішов по складному шляху обравши лейттемою відому пісню, що задавала чистий витриманий тон виставі. Цією виставою ви перетворили мене із критика на звичайного глядача. 
      У першу чергу полтавський театр зачарував миколаївського глядача своєю мелодійною українською мовою, емоційністю та щирістю почуттів, з якою вони виходили на сцену миколаївського театру. Актори «жили» на сцені, розповідаючи про цінність людського життя. Навіть, художній керівник миколаївського театру заслужений діяч мистецтв України Микола Кравченко, зазначив, що шанувальники театру, які прийшли на виставу гоголівців, слухали, реагували на жарти, співпереживали у трагічні моменти, залишилися після антракту.  
     — Ми намагаємося достукатися до сердець людей своїми виставами, особливо хвилюючі виступи на фестивалях, — поділилася емоціями після зіграної у Миколаєві «Наймички» провідна артистка театру ім. М.В. Гоголя Тетяна Любченко. — Відігравши дві вистави ми відчували як глядач тихо сидів, розумів нас, співпереживав. Ми-актори відчули, що люди у залі часто ходять до театру, в Миколаєві вихований мистецтвом глядач. І це надзвичайно приємно. 
       З особливою теплотою зустріли у Миколаєві актора полтавського театру — заслуженого артиста України Володимира Гостіщева (виконав роль батька наймички), який 17 років пропрацював у Миколаївському українському театрі, був провідним актором, виконавцем всіх головних вокальних партій у музичних виставах. Жоден концерт не проходив без співу Володимира Семеновича. Він був над звично розчулений такою зустріччю, подивився в очі своєму глядачу, який пам’ятає його з часів прекрасної мистецької молодості. І саме на урочистій ноті вітань Володимира Семеновича у рідному місті, обміні теплими словами та подарунками завершилася зустріч полтавців із миколаївським глядачем на фестивалі «HOMO LUDENS» («Людина, що грає»).
       На хвилі гарних емоцій та порозуміння з театралами у Миколаєві, гоголівці на зворотному шляху відвідали з виставою Кіровоградський театр ім. М. Кропивницького та подарували мистецьке свято жителям нашої Полтавської області у Великому Кобелячку. Якщо кіровоградський глядач насолоджувався новою зустріччю з гоголівцями, які лише нещодавно були на «Вересневих самоцвітах» і спогад про виставу «Ханума» ще «жив» у їхній уяві, то у Кобелячку гоголівці знайшли нових друзів, показали їм професійне мистецтво. Жителі селища змогли насолодилися дійством після тяжкого робочого дня, отримати нові емоції від побаченого.
         «Живе» спілкування породжувало «живі» емоції, які неможливо описати, їх потрібно відчувати, знову й знову повертаючись до театру. Після таких поїздок впевнюєшся, що театральний процес в Україні розвивається, він — бажаний, він — живий.

b_700_700_16777215_00_images_archive_homo_ludens1.jpgb_700_700_16777215_00_images_archive_homo_ludens4.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело: Полтавський вісник № 43, Ольга Коваленко. — 24 жовтня 2014 року.