Вистава основується на однойменній повісті Михайла Коцюбинського, яку він написав під враженням перебування на Гуцульщині в 1911 році. Над театральною постановкою працювали Ольга Юшкевич та Владислав Шевченко.

 26 березня у полтавському театрі імені Гоголя до Міжнародного дня театру пройшов допрем’єрний показ вистави «Тіні забутих предків». ЗМІСТу також вдалося там побувати. 

Перед початком вистави режисер-постановник Владислав Шевченко розповів, що головну роль Марічки у постановці виконують дві акторки, на допрем’єрному показі її зіграла Мар’яна Мощар, а на прем’єрі 27, 28 та 29 березня гратиме Марія Озерянко. 

Вистава розпочалася з вступного слова під мелодію з етнічними мотивами у сучасній обробці:

 «А як темнота стає густою, з хащів виходить сторож людської долі, бо у Карпатах все має душу – дерево, камені, вода і вітер. І серед тих вдихів, коли жиди люди, що кохали так чисто, що смерть не могла їх розлучити про них і буде ця давня гуцульська історія».

 Перша сцена змальовує знайомство головного героя Іванка з гірським духом чортячого поріддя – Щезником. Їх знайомство супроводжується піснями та танцями, які переходять у наступну сцену сварки двох сімей за мотивами Шекспірівської тратегії. Загалом вистава про трагічне кохання Івана та Марічки, які походять з ворогуючих родів, чиї почуття розлучає рання смерть дівчини. Після неприйняття втрати коханої та семирічного букання полонинами Іван повернувся до села та одружився з Палагною, але врешті загинув піддавшись чарам нявки,що постала в образі Марічки.

 Під час вистави несподіваною була поява акторки, яка грала Палагну посеред глядацької зали, що викликало здивування серед глядачів. Окрім цього глядачі уважно спостерігали за танцями акторів на сцені. 

 Після фінальної сцени глядачі здійнялися із місць з бурхливими оплесками та словами «Браво» на адресу акторів. Своїми враженнями після вистави поділилася глядачка Марина: 

«Враження феєричні, загалом зачепила гра акторів, вона перекриває все. Режисерське надбання, розводки, сама постановка, як ходять актори – це просто чудово. Що стосується, спецефектів, то це діло смаку, але скажу. що мені важко було. Бо ці спалахи та вогні трохи били по очах».

 

Створення вистави «Тіні забутих предків» у Полтаві

 Для режисера-постановника Владислава Шевченка ця вистава була хвилюючою, адже неможливо було передбачити реакцію глядачів. ЗМІСТу він розповів про процес створення вистави:

 «Робота починається з назви вистави, вона планується заздалегідь, але сама робота завжди жива й залежить від творчих можливостей та сучасних тенденцій. За останні п’ять років змінилося музичне сприйняття, візуальний ряд і навітьакценти, які ставить театр. Це живий механізм, що реагує на сучасність. Тому те, що глядачі бачать сьогодні на сцені, створювалося буквально тиждень тому. Планувати наперед неможливо, адже у нас вистава народжується тут і зараз».

 За словами Владислава Шевченка, останнім часом повість «Тіні забутих предків» стала популярною серед театралів, адже впродовж минулого року вистави з цією назвою ставили в Одесі, Сумах та Львові. У Полтаві крізь призму бачення режисера постановка набула кінцевого вигляду: поєднання етносу та сучасних елементів оформлення:

 «У нас у перспективному плані ця вистава стояла ще п'ять років, але все якось не доходили руки, потім відкладали через карантин та війну, але до 90-го ювілейного театрального сезону, вирішили все-таки до цієї теми повернутися і Міжнародний день театру став приводом, бо для нас як і для всього світу він є особливим. Це професійний день наш і, звичайно, вже така стала добра традиція, що кожного року ми намагаємося підготувати до цього дня якусь театральну новинку і в цьому році це стала  вистава “Тіні забутих предків”», – розповів Владислав Шевченко. 

 Глядачі окрім гри акторів відзначають музичний супровід постановки, власне підбором музичного матеріалу займався особисто режисер-постановник: 

 «Мені відгукувалися ці прочитані сцени, я уявляв вирішення їх пластичне, образне, атмосферне, і, звичайно, я вже підбирав ту музику, ті мелодії, які б мені покращували ефект, впливали б на результат, а не просто звучали сюжетно».