У Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя відбулася прем’єра вистави за мотивами повісті Михайло Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Ми побували на постановці та поспілкувалися з головним режисером театру Владиславом Шевченком про роботу над виставою, її сенси та режисерські рішення.

«Ми задумали це ще п’ять років тому»
Ідея постановки виникла задовго до її реалізації.
«Ми придумали це ще п’ять років тому. І воно все відкладалося… А потім я підійшов до директора і кажу: дивіться — Суми поставили, Одеса поставила, Львів поставив. І всі з успіхом. А ми зараз зробимо — скажуть, що повторили за всіма», — розповідає з усмішкою режисер.

У підсумку виставу вирішили приурочити до 90-го театрального сезону та Міжнародного дня театру:
«Хотілося підготувати щось таке, що отримає відгук у глядача».

«Ми поставили по-своєму — по-полтавськи»
Режисер уникає порівнянь із іншими театрами:
«Це невдячна справа — порівнювати. Ми поставили по-своєму, по-полтавськи».

Він свідомо не дивився інші сценічні версії і навіть довгий час уникав перегляду фільму Параджанова «Тіні забутих предків»:
«Я не дивився ні одеську, ні львівську, ні сумську постановки. І навіть фільм спеціально не передивлявся, щоб не виникало спокуси щось запозичити».

Втім, уже під час роботи над виставою режисер разом із художником звернувся до кіноверсії — як до джерела натхнення, а не копіювання.

Вільна інсценізація і нові сцени
Інсценізацію створила Ольга Юшкевич. За словами режисера, це не буквальне відтворення тексту:
«Це не дослівна адаптація Коцюбинського. Це самобутній твір. У нас є сцени, яких немає в оригіналі».

Зокрема, у виставі з’явилися нові епізоди, які розширюють сюжет і поглиблюють конфлікти:
«Інсценізатор має право творчо працювати з матеріалом — розвивати його, розкривати глибше».

Театр дії, а не опису
Режисер наголошує: сценічна мова відрізняється від літературної.
«Коцюбинський і Параджанов передавали атмосферу. Але театр — це місце дії. Тут не можна довго описувати — дія має відбуватися постійно».

Саме тому у виставі значну роль відіграють музика, пластика і танець. Однак режисер наголошує: універсальної формули сценічного успіху не існує.
«Є різні театри, різні стилі. Усі шляхи можуть бути правильними. Важливо, заради чого вони використовуються», — підкреслює Владислав Шевченко.

«Це історія про генетичний код»
Режисер пропонує сучасне прочитання твору:
«“Тіні забутих предків” — це про генетичний код, який передається нам від предків. Мова про травми поколінь, про досвід минулого, біль, прокльони, спосіб мислення, який передається з покоління в покоління».

За його словами, трагедія Івана та Марічки — наслідок давньої ворожнечі:
«Коцюбинський починає з того, що є відвічна ворожнеча. Але ми навіть не знаємо, через що вона виникла. І на цьому фундаменті щастя не побудуєш».

Синтез мистецтв і робота команди
Постановка стала результатом спільної роботи великої команди:
«Театр — це синтетичне мистецтво. Тут важлива співпраця режисера, акторів, хореографа, художника, а також тих, хто відповідає за світлове та музичне оформлення».

Особливу роль, як говорить режисер, відіграли актори:
«Вони не просто виконували завдання, вони додавали власні відчуття, створювали атмосферу разом із нами».

Про театральну умовність і мовне питання
Вистава починається з прологу, який вводить глядача в атмосферу:
«Це домовленість із глядачем. Ми одразу показуємо, що це буде не побутовий театр — не “хата і борщ”, а умовний, поетичний світ», — пояснює режисер.
Окремого обговорення заслуговує мовне рішення постановки. Гуцульський діалект є складним для сприйняття, тому в театрі вирішили не відтворювати його штучно, але і не відмовилися від нього як важливого маркера середовища.

На початку вистави звучить запис автентичного голосу з гуцульською говіркою. Його виконала родичка одного з акторів театру імені Гоголя, яка проживає в Закарпатті, спеціально для цієї постановки.
«Ми не стали імітувати діалект — це було б неприродно. Але додали справжній голос, щоб задати тон», — зазначає режисер.

Такий прийом одразу занурює глядача в атмосферу, створює відчуття справжності й задає правила гри. Після цього актори переходять на літературну українську мову — і цей перехід уже не викликає дисонансу.

Символи і сенси
У виставі порушуються теми кохання, добра і зла, а також спадковості:
«Живи так, щоб твої діти жили краще», — формулює одну з ідей режисер.
Образ «Тіней забутих предків» у постановці отримав візуальне втілення:
«Художник геніально це вирішив — на костюмах з’являються знаки, ніби предки “розписалися” на кожному персонажі».

«Ми йдемо в театр за емоціями»
Режисер переконаний, що театр — це не про сюжет:
«Сюжет можна прочитати вдома. У театр ми йдемо за емоціями».

Він наголошує, що кожен глядач сприйматиме виставу по-своєму:
«Щось відгукнеться, щось — ні. І це нормально».

«Я задоволений результатом»
Підсумовуючи роботу, режисер говорить відверто:
«Я люблю те, що роблю. Інакше не було б сенсу цим займатися. Я задоволений і процесом, і результатом».