У Кіровоградському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького відучора розпочався театральний сезон. Цього року до афіші кіровоградських театралів потрапили постановки на тексти одного з корифеїв місцевого театру Марка Кропивницького. Моновиставою Юрія Жеребцова «Щоденник актора-ветерана», що була створена за спогадами Марка Кропивницького, кіровоградський театр відкрив для своїх глядачів двері малої зали. До великої зали поціновувачів мистецтва на вечірню виставу запросив Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Гоголя.
       Традиційно розважливий і легкий полтавський театр презентував кіровоградському глядачеві серйозну філософську виставу за п’єсою американського драматурга Торнтона Уайлдера «Наше містечко». Вистава у трьох діях «Мить… Життя» показує життя провінційного містечка з кількістю мешканців майже чотири тисячі осіб. На першому плані життя двох родин – доктора Гіббса та редактора місцевої газети містера Уебба. У кожній родині по двоє дітей, чоловіки заробляють на життя, а жінки пораються вдома. Щоранку вони отримують молоко від Хові Ньюсома, беруть свіжу пресу від газетяра Джо Кроуела, згодом його брата Сайя. О 7 ранку діти прокидаються до школи, снідають і покидають домівки. Опісля обіду приходять додому, вечеряють і сідають за уроки. Традиційно, у двох родинах одна дитина вчиться успішно, інша - гірше. Єдиною розвагою для місіс Гіббс та місіс Уебб є плітки та вечірні співки. Із дня в день родина проживає одні і ті ж будні, мріючи про подорожі і щасливе майбутнє. Діти дорослішають і закохуються. Одразу після школи Еміллі Уебб та Джордж Гіббс вирішують одружитись. Це було наймиліше весілля на усе містечко, незважаючи на те, що обоє закоханих до останнього сумнівались у своєму вчинку, а самі весілля у містечку завжди є приємною подією. Однак при народженні другої дитини Еміллі помирає і потрапляє на міський цвинтар. Тут теж є життя, але воно чорно-біле і холодне. Втім те, що воно гірше, ніж те, що у містечку, кожен розуміє лише потрапивши під кам’яну могилу.
      Вистава є своєрідною сповіддю живої людини. В усіх героях глядач побачить щонайменшу схожість із самим собою. Незважаючи на мінімалістичність декорацій, оповідач (можна припустити, теж мешканець цього містечка) на живих прикладах покаже присутньому у залі глядачеві абсурди життя, швидкоплинність емоцій, людські помилки, які виникають через гордість, заздрість, жадібність та егоїзм. Проблеми підлітків-школярів, хлопців і дівчат, братів і сестер, батьків і дітей, невісток і свекрух – усе те, що людина не помічає в житті, побачить у виставі. І тільки після того, як разом з героїнею глядач потрапить на цвинтар, зрозуміє: життя – це мить, яку треба вхоплювати не гаючи часу й емоцій на гордощі, суперечки й самозакоханість.
        Усе розуміється в порівнянні. Однак жива людина не може потрапити у той світ, а потім знову повернутись назад. Мабуть, тому вона не розуміє як треба цінувати життя… Мабуть, тому наприкінці вистави у багатьох глядачів у залі котились сльози.

Джерело: інформаційний портал "Гречка", 24 вересня 2015, Світлана Дубина.