Із 1 по 8 квітня вся увага театральної спільноти була прикута до нашого міста, адже в ці дні на сцені Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру в рамках VIII Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «В гостях у Гоголя» виступали кращі театральні колективи країни.

 

     Цього року фестиваль традиційно розпочали в день народження Миколи Гоголя і завершили святковим концертом з нагоди 80-річчя від дня заснування полтавського театру. Кожен день був особливим, дарував колективам-учасникам мистецьке спілкування, а полтавському глядачу можливість насолодитися їхньою творчістю.

 

      Магія «Ночі перед Різдвом» від чернігівського театру

     «Ніч перед Різдвом» у постановці художнього керівника Чернігівського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.Т.Шевченка заслуженого артиста України Андрія Бакірова – це весела комедія з яскравими акторами-персонажами, неперевершено «живими» українськими дівчатами та хлопцями, які своїми колядками, іграми, реакціями на події, хороводами затягували до виру витонченого театрального дійства. І всім цим балом намагався правити надзвичайно жвавий, пластичний, харизматичний Чорт (Сергій Пунтус), та все ж Вакула (Євген Бондар) зміг його осідлати.

 

     – Я сьогодні подумала про те, що в Полтаві на сцені бачили стільки Солох, що не знаю, чим можна було здивувати, – поділилася враженнями після вистави виконавиця ролі Солохи заслужена артистка України Оксана Гребенюк. – «Ніч перед Різдвом» – це для мене історія з дитинства. Коли цей матеріал узяли до постановки, зраділа, а коли отримала роль Солохи – ще більше зацікавилася. У цьому образі ми хотіли знайти саме комедійну лінію. Якщо це вдалося – то дуже добре. А на гоголівській сцені навіть до вистави відчували присутність Гоголя. Перед початком постійно щось містичним чином зникало, а потім усі наші зірки погасли (у декораціях використано безліч лампочок, що раптово перестали світитися – Авт.). Але перед початком я сказала: «Миколо Васильовичу, ви нас вибачте, якщо щось не так. Але ми дуже хочемо зіграти нашу виставу на цій сцені». Після цього все налагодилося.

 

     Саме вистава за Гоголем у трактуванні чернігівського театру стала потужною й надзвичайно емоційною точкою відліку цьогорічного фестивалю.

 

     Волелюбна, темпераментна «Циганка Аза» від кіровоградського театру

 

     Вистава про кохання, свободу вибору, про те, як кохання – пристрасне, п'янке – може згубити, зіграли на полтавській сцені актори Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.М.Кропивницького. Не змогла втримати свого цигана-Василя (засл. арт. України Олександр Ярошенко), якого без тями кохала, проста сільська дівчина Галя (Дар'я Задорожна), хоч він і відмовився заради неї від кочового життя. Палко проявляла свої почуття до Василя Аза (Олеся Бушмакіна), кохання якої переросло в ненависть, згубило її душу, спонукало підбурювати коханого на вбивство дитини. І як наслідок – сама героїня загинула у прірві власної ненависті.

 

     – «Циганка Аза» – програмний твір для нашого театру, адже ми сповіду-ємо саме музично-драматичний напрямок, – пояснив головний режисер кіровоградського театру, режисер-постановник вистави Євген Курман. – Існує багато редакцій цієї п'єси, видатних постановок. Щоб відкрити в ній щось нове, потрібно правильно обрати момент. Ми переглянули п'єсу Старицького і до постановки прийняли не всі лінії, що в нього є. Розробити всі лінії сучасний театр не здатен, він просто не витримає навіть зі всією своєю умовністю.

 

     «Циганка Аза» – вистава, що вже встигла полюбитися кіровоградському глядачеві. Полтава стала першим фестивальним містом в історії цієї вистави, де й наші глядачі теж тепло сприйняли цю постановку.

 

     Глибоке переосмислення Івана Франка від коломийського театру

 

     У третій фестивальний день на сцені «Boa constrictor» – вистава-візитка Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім.І.Озаркевича. Цим спектаклем на гоголівському фестивалі віддавали шану Івану Франку, 160-річчя від дня народження якого відзначається цього року. Історія формування особистості, усі випробування, які випали на життєвому шляху головному герою Герману Гольдкремеру (актор – Зиновій Симчич), візуалізував прекрасний ансамбль коломийських акторів. Вони створили на сцені атмосферу глибокого переосмислення, здавалося б, таких буденних проблем.

 

     Сірі костюми, порожні відра, сходи – усе працювало на усвідомлення того, що світ героя сірий і порожній, багатство не дає бажаного наповнення, а гнітить людину зсередини. Масові сцени – органічні й «живі», це образ народу, який, при всій виразності окремих персонажів, однаково приречений. Але надзвичайно складна тематика твору та глибоко психологічне його прочитання акторами з Коломиї стало зрозуміле освіченому полтавському глядачу.

 

     – Ваші глядачі так тихенько сиділи, що ми спочатку подумали, що щось не так, – розповіла актриса коломийського театру Мирослава Воротняк. – А потім зрозуміли: вони прислухаються, нам пощастило знайти з ними контакт. Кожен із нас у цій виставі має своє завдання, тому вона цілісна, ми відчуваємо єдність одне з одним. В оригіналі матеріал жорсткіший, а в нас такий собі пом'якшений Франко завдяки режисерським ходам та пластиці.

 

     Фантасмагоричні «Страсти по Торчалову» від миколаївського театру

 

     4 квітня миколаївський театр презентував глядачу виставу «Страсти по Торчалову» за Микитою Вороновим у постановці народного артиста України Василя Остафійчука, який, до речі, і зіграв головну роль у цьому спектаклі. Це фантасмагорична трагікомедія. Спочатку не зрозуміти, де відбувається дія, але поступово глядач утягується у своєрідну гру в просторі, який умовно можна назвати «між небом і землею». Душі людей, які померли, пригадують свій найтяжчий гріх. Адже тільки після цього пролунає дзвіночок, і душа спочине. А доки не згадає, кожного дня мучитиме себе роздумами про життя, що прожив, про рідних, яких образив, про кохання, що не здійснилося.

 

     – Ця вистава вже 14 років у репертуарі нашого театру, – розповів Василь Остафійчук. – Коли я прочитав п'єсу, одразу захотів її поставити. Думаю, вона приваблює глядача своєю тематикою. Це життя без прикрас, таке, як є. За ці роки в нас змінилося три склади виконавців, лише я один залишаюся незмінним. Але кожний новий актор приносить у роботу щось своє, цікаве, тому вистава живе.

 

     Надчуттєве, пристрасне «Украдене щастя» від житомирського театру

 

     Дебютантом цьогорічного фестивалю став колектив Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім.І.Кочерги. На суд полтавського глядача він привіз одну з кращих своїх вистав «Украдене щастя» за Іваном Франком. У трактуванні режисера вистави – заслуженого діяча мистецтв України Наталії Тімошкіної – на перший план при втіленні цієї відомої багатьом історії вийшли три головні герої – любовний трикутник: Анна (Марина Демб), Микола (Сергій Артеменко) та Михайло (Дмитро Зіневич). Але не менш важливим елементом – четвертою дійовою особою – у виставі постає народ, який реагує на події, засуджує героїню, закручує персонажів у вир життєвих обставин, що призведуть до непоправної трагедії (балетмейстер – Анна Перепелиця).

 

     – «Украдене щастя» – це складний матеріал як емоційно, так і морально, – поділилася враженнями виконавиця ролі Анни Марина Демб. – Ми, як завжди, хвилювалися, бо хотіли добре виступити, адже ми вперше в Полтаві. А перше враження запам'ятовується найбільше. Після виходу на сцену хвилювання поступово пройшло. У вас розкішний театр, велика сцена, чудова акустика. Ми в захваті від зустрічі зі всіма працівниками, які нам дуже допомагали.

 

     «Украдене щастя» у виконанні акторів житомирського театру – це той варіант, коли відома українська класика прозвучала сучасно. Річ навіть не в осучасненні жанрового моделювання чи використання музики, а у глибокому переосмисленні тематики через переживання цієї ситуації сучасними акторами, виходячи з власного досвіду і досвіду творців вистави.

 

     Сучасний погляд на вічні проблеми «Ромео і Джульєтти» від херсонського театру

 

     У шостий фестивальний вечір глядачі зустрічали колектив Херсонського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.М.Куліша з трагіфарсом «Ромео і Джульєтта», де ожили персонажі Вільяма Шекспіра у своєрідному сучасному авторському прочитанні класики головним режисером херсонського театру Сергієм Павлюком.
     – Ми ставили «Ромео і Джульєтту» не про велике кохання двох дітей, а про конфлікт між родинами, через який діти поплатилися життям, – розповів режисер вистави Сергій Павлюк. – Основним завданням було перенести дію в сьогодення. Тому тут виникає і тема інформаційної війни, паралель із ворожнечею, сваркою двох сусідніх держав. В оформленні використані шини, що асоціюються з військовою технікою, та багато іншого. Загалом у виставі працювала молодь, яка додала своєї енергетики, що допомагала у створенні саме такого трактування.

 

     Вистава «Ромео і Джульєтта» в якусь мить здається грою. На початку ця гра смішна, з безневинними жартами друзів над Ромео (Валерій Гайфулін), з темпераментною Нянею (Андрій Клочко), реперськими «штучками» Петручіо (Сергій Мевша), навіть «балетним» поєдинком між Тібальтом (Артем Демченко) та Меркуціо (Павло Костенко). Але смерть перерве ці веселощі, і друга дія прозвучить трагічно, де будуть розставлені всі акценти. Небажання порозумітися та почути одне одного згубить юних закоханих. Але режисер поєднує їх в іншому житті, у світі, де вороги стають друзями, немає перешкод на шляху до омріяного щастя. Тому й закінчується херсонська «Ромео і Джульєтта» весіллям.

 

     Традиції та український співочий колорит «Сорочинського ярмарку» від Національної оперети України

 

     Яскравою подією фестивалю став виступ колективу Національної оперети з музичним «Сорочинським ярмарком» за Гоголем. Кращі традиції українського музичного театру, тонкий гумор, колоритні гоголівські персонажі, втілені акторами, та прекрасна музика Олексія Рябова у виконанні музикантів оркестру оперети створили у передостанній фестивальний день атмосферу святкового дійства. Протягом двох з половиною годин на сцені театру вирував справжній ярмарок, де «все яскраве, строкате, метушиться купами і снується перед очима». Масштабні запальні танці передавали дух народу, який вражав своїм розмахом та естетичною красою.

 

     – На вашому фестивалі панує гарна атмосфера, усі допомагають одне одному, намагаються створити відповідні умови, від чого з'являється відчуття, що ми потрібні, – поділився емоціями від перебування в Полтаві художній керівник-директор Національної оперети України народний артист України Богдан Струтинський. – Фестиваль – це своєрідний двосторонній рух: ви інформаційно, організаційно, художньо зростаєте, ми – отримуємо іншого глядача, бачимо іншу сцену, адаптуємося до нових умов і в такий спосіб здобуваємо постійний професійний ріст. Для глядача фестиваль – це взагалі дуже корисне пізнання. Для міста – це ознака високої культури, високого рівня. Ті міста, де є фестивалі, і розвиваються краще, адже це ще й дуже хороший культурний туризм.

 

     Свято з нагоди 80-річчя театру ім.М.В.Гоголя для відданих шанувальників

 

     Восьмий вечір фестивального марафону ознаменувався проведенням святкового концерту «Гоголівцям – 80!». У залі зібралися представники обласної та міської влади, колеги, друзі, шанувальники творчості гоголівців. На жаль, вік театру набагато довший за вік людини, тому багато акторів, режисерів, які стали легендами полтавського театру, відійшли у вічність. Цього вечора згадали історію театру, людей, які створювали його, торували шлях до теперішніх мистецьких висот.

 

     У своє свято гоголівці дарували пісенні та танцювальні номери у виконанні кращих акторів, показали уривки з найзнаковіших і найулюбленіших вистав, персонажі яких запам'ятовуються своєю оригінальністю, кожного разу отримують вдячні оплески від глядачів.

 

     Окрім оплесків, цього вечора найсумлінніших працівників театру за віддане служіння мистецтву нагородили ще й почесними грамотами та подяками Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради та Української православної церкви. Грамотами і подяками виконавчого комітету Полтавської міської ради нагородили акторів та працівників виробничих цехів театру. Подяку міського голови з врученням нагрудного знака отримав заслужений артист України Володимир Морус, подяки виконавчого комітету Полтавської міської ради з врученням нагрудного знака отримали заслужений працівник культури України Олексій Андрієнко та народний артист України Василь Голуб. Як повідомив зі сцени, вітаючи гоголівців зі святом, міський голова Олександр Мамай, кожен зі 194 працівників театру та 11 ветеранів отримають від міської влади премію по 800 грн. Певно, найбільш ефектним акордом ювілейних урочистостей стало повідомлення Олександра Федоровича про те, що одна з театральних родин, на розсуд адміністрації театру, оселиться у новій квартирі.

 

     – Для нас, гоголівців, дуже важливо продовжувати і примножувати славу нашого театру, – розповів директор Полтавського театру ім.М.В.Гоголя, заслужений працівник культури України Олексій Андрієнко. – Ми не забуваємо тих, хто стояв біля джерел театру, намагаємося відповідати високому званню академічного, відгукуватися новими виставами на сьогоднішні проблеми, розкривати їх засобами сучасного театру. В історії театру були гучні прем'єри, доленосні гастрольні поїздки, актори, імена яких назавжди вписані золотими літерами в літопис театрального мистецтва країни, тому ми повинні й надалі досягати нових творчих та професійних висот, проводити фестиваль «В гостях у Гоголя», що вже став своєрідним культурним брендом нашого краю, розширювати географію презентації нашого мистецтва, виходячи на міжнародний рівень.

 

     Ось таким цікавим і яскравим був цьогорічний фестиваль театрального мистецтва «В гостях у Гоголя». Умістити всі емоції від фестивальних вечорів і враження гостей-учасників на кількох шпальтах газети надзвичайно важко. Та такі мистецькі зустрічі не лише залишаться в пам'яті тих, хто відвідав вистави, спілкувався з колегами з інших міст, а й стануть поштовхом для нових творчих проектів, які обов'язково знову побачать шанувальники вічного театрального мистецтва.

 

Джерело: Полтавський вісник, № 16 (1396), 14 квітня 2016 року. Ольга Коваленко, ст. 12-13.