Владислав ШЕВЧЕНКО: «Кожна нова постановка – це початок історії з чистого аркуша, де орієнтуєшся на власні відчуття»

 

        З дитинства він мріяв стати… режисером. І мрію здійснив! Владислав Шевченко уже 11 років головний режисер Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Гоголя. У його творчій скарбничці – постановки понад 30 вистав. Завдяки цьому вже у 33 роки йому було присвоєно почесне звання заслужений діяч мистецтв України.


        83-й театральний сезон «гоголівці» відкривають 7 вересня прем’єрою музичного бурлеску «Енеїда». Вона приурочена до 220-річчя від написання Іваном Котляревським цієї невмирущої поеми. Знакова подія в мистецькому житті області спонукала нас до ексклюзивного інтерв’ю з режисером-постановником Владиславом Шевченком. Тим паче, на цю дату, крім Полтави, в чотирьох театрах України також призначено прем’єру вистави з однойменною назвою.


       Подарунок Іванові Котляревському


         Затамували подих полтавські шанувальники справжнього мистецтва: чим вразить рідний театр? Стримує хвилювання, але налаштований оптимістично режисер-постановник Владислав Шевченко: «Моя перша фахова освіта – Гадяцьке училище культури імені І.П. Котляревського, де добре познайомився з творчістю Івана Петровича, який, до речі, був ще й засновником театру на полтавській землі. Ми ставили уривки з творів, використовували цей образ у сценаріях. Одного разу навіть коли писав студентський сценарій, не зміг знайти потрібних слів у першоджерелі і, щоб завершити його у стилі Котляревського, дописав Івану Петровичу кілька слів». Їх читачам газети «Село полтавське» занотував і бажає герой рубрики «Зустріч для Вас», бо це дороговказ не тільки для справжнього митця, але й для справжньої людини.


           Дописано декілька рядків і в пропоновану виставу «Енеїда», інсценізацію якої створив Владислав Шевченко за відомою поемою. «Цікаво, скільки людей потім перечитає «Енеїду», щоб з’ясувати, що привнесено моїм авторством і що залишилося від Котляревського», – задумливо посміхається режисер. Але в цьому напівжарті є частка правди. Як правило, вистава зачепила глядача – він звертається до твору-оригіналу і… прагне нової зустрічі з його театральним втіленням. А тим паче, якщо це вже третє «народження» «Енеїди» на сцені «гоголівців»!
Побачення з новою «Енеїдою»…


         На переконання Владислава Шевченка, справжнє мистецтво завжди вічне. Але театральне мистецтво народжується й живе сьогодні на сцені. Коли закривається завіса, вистава чекає наступної зустрічі з глядачем. І чекання може тривати роками. Перша постановка «Енеїди» Івана Котляревського відбулася ще за радянських часів. «Первістка» добрим словом згадують у полтавському театрі. «Запам’ятався Царство Небесне народний артист України Юрій Попов у ролі Зевса, – розповідає головний режисер театру. – Такий кумедний – кучеряве волосся, великий накладний живіт. Під час вистави він перечіпався і скочувався зі сходів Олімпу, створюючи комічний образ».


         Другу постановку «Енеїди» здійснив заслужений діяч мистецтв України Юрій Кочевенко приблизно 20 років тому. У цих театральних «дітищах» переважали героїка та патетика, герої постійно билися, а сцени розваг взагалі зникли. Проводилася аналогія: Рим будувати – будувати нову Україну. «Коли спочатку роздав акторам новий варіант інсценізації, – розповідає далі Владислав Шевченко, – деякі здивувалися новій трактовці, пам’ятаючи попередні постановки. Але за цей час змінився глядач та його естетичні уподобання, а він — наш основний критик. У країні вистачає перипетій – фінансова криза, війна, незабаром вибори… Людям так потрібно трішки відпочити душею. Іван Петрович писав «Енеїду» як бурлеск, де всі драматичні перипетії подаються легко, розважально».


         За словами митця, глядачу гарантований і гротесковий (тобто надмірне перебільшення чи применшення зображуваного, поєднання контрастів, сполучення реального з фантастичним, трагічного з комічним) погляд на події, що відбуваються у виставі. На це натякає і «рельєфний» Еней на афіші! У виставі такий прийом втілився у костюмах – пишні форми у жінок, у козаків – накачані м’язи. До речі, у постановці задіяна вся трупа театру.


      …«Енеїдою» – веселою, грайливою, музичною, динамічною


         У постановці Владислава Шевченка «Енеїда» – це музична вистава, плід співпраці з композитором Андрієм Зименком, який знайомий полтавцям за музикою до мюзиклу «Дванадцять місяців».


        «Багато пісень, запальних танців. Легко, жваво, динамічно, – так режисер бачить своє дитя. – Ні в якому разі не знецінюємо твір Котляревського, де через народний гумор, розваги козаків, посиденьки автор подавав високі серйозні речі, які стосуються кожного: «Не там, де ллється, добре п’ється, а там, де вся твоя рідня, де край твій і твоя земля, тоді лиш там добре живеться». Сподіваюся, усе вийде, і ми теж у кінці вистави все-таки знайдемо свій Рим. А взагалі, я завжди вірю в краще! Прем’єра відбудеться, глядачі ходитимуть до театру, у нас буде досвідчена нація, своя земля, мирне небо над головою».


          Творчий Рим митця


        На цьому наше спілкування з Владиславом Шевченком не завершилося. Для себе та читачів газети «Село полтавське» ми відкрили по-новому своєрідний творчий Рим, за аналогією з «Енеїдою», – особистість головного режисера театру. Щоправда, на початку 2016 року разом із артисткою театру Анною Денисенко у ролі Діда Мороза та Снігуроньки вони вітали наших читачів із Новим роком, розповідали про свій шлях у мистецтво та театральну постановку вистави «Мить… Життя…». Цього разу ми завітали в одну зі святає святих митця – його затишний робочий кабінет. Поряд із дипломами та нагородами за вистави, сувенірними дрібничками одразу привернув увагу великий акваріум. Спостерігаючи за цим водним світом, режисер відновлює внутрішню рівновагу. Головне для нього – знаходити спільну мову. Знаходити компроміс.


       Нам при розмові компроміс не знадобився, бо спілкувалися зрозумілою для всіх мовою театру. На думку режисера, справжній театр спонукає до роздумів та самоусвідомлення людини, виховує естетичний смак, допомагає бачити справжні цінності як у мистецтві, так і в житті. Адже театр покликаний не лише розважати, а й виховувати.


       Але як зацікавити глядача? «Спочатку треба самому полюбити те, що ставитимеш, потім це мають полюбити артисти, далі ця любов передається глядачам, – пояснює режисер. – А взагалі кожна нова постановка – це початок нової історії з чистого аркуша, де опираєшся і орієнтуєшся на власні відчуття. Якщо подобається мені, то, певно, це сподобається і глядачам». Слухаючи Владислава Олександровича, спіймала себе на думці: цим принципом добре керуватися не тільки в мистецтві, а й у будь-якій справі! А в кожній справі є свої лаври. Як їх розподіляють у театрі? «Побутує думка: вдалася вистава – молодець актор, провалилася вистава – погано поставив режисер, – кепкує митець. – Якщо серйозно, то мені імпонує, коли на виставі аншлаг, і коли за два місяці до показу спектаклю в касі немає квитків на нього».


          До речі, у Полтаві дуже вихований і толерантний глядач. За словами режисера, навіть надто сміливі «художні експерименти» театрів-гастролерів полтавці сприймають стримано – певна наповнюваність залу, оплески. Але, наголошує, люблять свій театр імені Миколи Гоголя, його «Наталку Полтавку», «Кайдашеву сім’ю», «Майстра і Маргариту» та багато інших. Приїжджають глядачі не лише з районів області, а й з інших міст країни. Отож принцип «заганяння школярів» до театру закінчився вісім років тому. Зараз кожен може обрати за бажанням виставу, обрати доступний за ціною квиток (від 30 гривень на балконі до 110 гривень – найдорожчий у партері).


        Про улюблених дітей… театральних

       Не секрет, у кожного режисера вистава – як народжене дитя. Чи є улюбленці у Владислава Олександровича (величаємо так багатодітного батька – понад 30 вистав)? «Який палець урізати, щоб менше боліло? – на запитання запитанням відповідає він і відверто додає: – Усі улюблені, хоча народжувалися по-різному». За словами митця, з останніх робіт легко далася постановка вистави «Зона. 30 км людяності» (за п’єсою Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів»), хоча матеріал драматичний. У творі не співається осанна ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС. Бабуся, її дочка, внучок живуть у зоні відчуження. Сюди приїхали на полювання та задля мародерства депутати. Нелюди вбивають дитину. Замість того, щоб покарати винних, представники влади звинувачують у скоєному постраждалих маму та бабусю… Режисер перед постановкою відвідав саму зону відчуження, місто Прип’ять, спілкувався із самопоселенцями, які залишилися там після чорнобильської трагедії. Враження від побаченого сколихнули душу й полегшили роботу над постановкою.


         Мюзикл «Едіт Піаф» – своєрідний маленький чемпіон театрального прокату та володар численних нагород – народився… за чашкою кави. Київ. Хрещатик. Кав’ярня. П’ятикурсник Владислав Шевченко, його одногрупниця Ганна Цибань (майбутня автор п’єси), кращий друг-композитор Віталій Ковтун вирішили разом попрацювати… Цього року вистава отримала дві відзнаки фестивалю українських театрів у Кракові (Польща) «Схід-Захід» – «За кращу жіночу роль» та «За кращу музичну виставу».


        Як не згадати улюблену глядачами постановку «Лісової пісні» Лесі Українки?! З неї розпочалася професійна кар’єра режисера-постановника Владислава Шевченка. Справді, його театральні діти яскраві й зачаровують глядачів, як рибки в акваріумі. Але там немає казкової золотої рибки! Отож поцікавилися, що митець попросив би в неї? «Гроші можна заробити, – переконаний Владислав Шевченко. – «Замовив» би для всіх звичайного щастя. Я в це поняття вкладаю те, що людина має здоров’я, улюблену професію, кохання, взаєморозуміння з близькими, потрібна своїй країні».


       Сподіваємося, що щасливішими зробить людей і театр. Отож побажаємо прем’єрі вистави «Енеїда» та іншим театральним постановкам полтавського театру незабутніх зустрічей з улюбленими глядачами як у Полтаві, так і на інших театральних майданчиках України та світу!


        Бліц-антракт
● Мріє здійснити постановку бродвейського мюзиклу. 
● Полюбляє випікати для колег пиріжки з капустою та засмажкою, які стають у нагоді під час гастрольних поїздок. 
● Довго не може всидіти на одному місці – ваблять подорожі.
● Одне із захоплень – вишивка.
● Улюблена пісня – «Як мене усі дістали…» з вистави «Кайдашева сім’я», але це тільки коли втомлений після 25-годинного робочого дня в театрі.



Марічка ЗЕЛЕНЬ,
Фото Валентини ПЕДЧЕНКО та Ольги КОВАЛЕНКО.

 

Зелень М. / М. Зелень // Село полтавське. — 2018. — №35 (1371). — 6 вересня.