Кожна нова вистава у Полтавському театрі імені Миколи Гоголя яскравіше попередньої. Мабуть, через це квитки містяни починають купувати завчасно, а глядацьку залу кожного разу наповнюють гучні оплески.

Традиційно, глядач оцінює акторську гру, реалістичність ефектів та реквізиту, які бачить на сцені і зрідка лише цікавиться – а хто стоїть за підготовкою кожного елементу вистави. Аби розповісти про тих, хто щодня працює над кожною з постановок театру, ЗМІСТ зазирнув за сценічну завісу та поспілкувався із завідувачкою реквізиторського цеху Оксаною Юрковською.
Робота над виставою починається набагато раніше, аніж прем’єра. Приміром, підготовка до дитячої зимової казки «Острів скарбів» розпочалася у серпні 2019 року, а її прем’єра відбулася уже напередодні Нового року. Одразу режисер дає головній художниці театру завдання з баченням майбутньої постановки. Вона надалі збирає технічну нараду та пояснює усім технічним відділам, що саме потрібно для вистави і якою вона має бути.
Ми зустрілися з Оксаною Юрковською одразу після такої технаради. За словами завідувачки, після «зборів» частина команди театру обговорює виставу та виокремлює найголовніші задачі. Під командою театру варто розуміти режисерів, акторів, художників, реквізиторів, бутафорів, освітлювачів, монтувальників, пошивний цех та інші технічні цехи:

«Кожен цех отримує перелік завдань. Ось у мене перелік необхідного реквізиту (показує аркуш з структурованими завданнями, – прим. авт). Я маю перевірити, що є, що потрібно допрацювати художникам, яких предметів не вистачає. Тоді театр щось докуповує, а щось ми власними силами можемо зробити».
Зробити власними силами, означає знайти предмет схожий на той, що потрібен і віддати художникам, чи бутафорам, які й перетворять його на справжній сценічний реквізит.

У театрі є 2 приміщення, де зберігають усе, що може будь-якого дня стати сценічним елементом. У одній кімнаті зберігають речі, що використають у найближчій виставі та предмети, які потрібні постійно. Це і чарки, і пляшки, і годинники, і глечики тощо. У іншому, більшому за розмірами складі, чекають на свій «зірковий час» сотні інших предметів.
Оксана Юрковська показує банку з тьмяною червоною рідиною. Як виявляється, то сценічна кров, яку у театрі виготовляють на основі цукру або цукрової пудри:

«Здавалося би, що зробити кров це не так складно, але ж і тут є нюанс. Ось у одній виставі кров має бути рідкою, щоб видно було як вона стікає по тілу. А у "Собачому серці" має бути густою, щоб лишалася на руках. Тоді додаю згущувач. Усе індивідуально».
Завідувачка реквізиторського цеху каже, що найголовніше завжди лишати «післясмак» магії у глядача, щоб побачене його захоплювало і вражало. Тому створити вогонь у тарілці теж не проблема для реквізиторів полтавського театру. Коли ставили «Хануму», то почали думати, як зробити так, щоб у руках можна було тримати вогонь, який не можна буде легко загасити. Тоді бутафори звичайну тарілку залили будівельною рідиною і лишили місце для сухого спирту, який можна буде закріпити на час вистави.
А ось спеціально для постановки «Ревізора» у театрі виготовляли «старовинні гроші»:

«У нас зберігаються і конверти, і гроші. Ми їх зараз ніде не придбаємо, адже тоді вони були такими великими. Одним словом, нам потрібні були купюри, що відповідають епосі. Для наших художників це не стало проблемою. Бачите, як у театрі "штампують гроші"», – жартує Оксана Юрковська.
Особливу роль у підготовці реквізиту для вистав відіграють предмети, які приносять самі полтавці (їх у театрі близько чверті від усього потенційного сценічного реквізиту). Так, у гоголівців з’явилися раритетні рушники, музичні інструменти, радіо, будильники, валізи тощо.

Одним з найстаріших предметів є патефон. Оксана Юрковська згадує, що працює у театрі Гоголя уже 9 років, а цей патефон уже був тут і до неї:

«Він грав у нас у виставі "Тев’є-Тевіль". Бачте, який величезний і старий. Ми його бережемо. Ще є телефони, радіо, самовари, годинники, гітари, валізи. Їх багато. Коли треба, бутафоримо предмети».
Багато незвичного реквізиту з’являється завдяки тому, що у театрі речам дають друге життя. Таким чином, звичайний настінний годинник перетворився на підлоговий годинник, а сучасна пляшка – на козацький штоф. А на стару тацю бутафори поклали «смажену курку з овочами» і ось він перетворився на одну з найуживаніших у виставах речей.
Ще полтавці приносять до театру посуд. Приміром, нещодавно подарували цілий сервіз. Оксана Юрковська каже, що такий реквізит у них в пошані, бо часто актори на сцені можуть розбити чарку, чи пляшку – так емоційно грають.
Кількість реквізиту завжди залежить від складності вистави. Щойно головна художниця роздає списки з необхідним, реквізитори починають підбирати необхідні речі, які максимально відповідають епосі:

«І сучасні, і історичні вистави готувати цікаво. Одразу по епохах усе підбираємо. Ось "Остання любов гетьмана". Там шаблі, всіляка зброя, старі пляшки, а "Жінки" – це сучасно. Там всіляка техніка, сучасний одяг».
Під час постановки реквізитори не полишають сцену. Допомагають швидко і тихо замінити посуд, предмет тощо. Приміром, у «Собачому серці» треба швидко прибрати багато різних елементів, на їхнє місце поставити медичні інструменти і все не абияк, а так, як це бачить режисер. Таким чином, після повороту сцени, або відкриття куліс глядач бачить зовсім іншу картину.
Окрім підбору реквізиту, працівники театру усе узгоджують з режисером та головною художницею за кольорами, формою. Це обов’язково потрібно, щоб постановка виглядала цілісно.
Якщо ви маєте вдома річ, яка на вашу думку могла би стати гарним реквізитом для полтавського музею, ви можете її подарувати. Зробити це можна залишивши предмет черговому на вході до музею з боку пам’ятника Марусі Чурай. Велике прохання, не приносити реквізиторам речі у поганому стані.