Зима іноді лякає людей своїми заметілями, морозами, ожеледицею, та водночас дарує багато свят.

      Чи не найбільше святкових днів припадає на січень. І всі вони дивовижно-чарівні, осяяні таїною народження Нового року, Різдва, Водохрестя. Дорослі й діти у цей період живуть в очікуванні подарунків і якогось дива, у яке завжди хочеться вірити.

       Прекрасний подарунок полтавцям різного віку зробив і творчий колектив обласного музично-драматичного театру ім.М.В.Гоголя. Маленькі театрали упродовж зимових канікули насолоджувалися різноманітними дитячими виставами: «Дванадцять місяців», «Царівна Ква-Ква», «Пригоди Маші та Віті», «Малюк та Карлсон», «Кіт у чоботях», «Буратіно», «Бременські музики», «Попелюшка».
         Не залишилися осторонь і дорослі. Та зупинімося на виставі, що стала класикою репертуару нашого театру, – «Ніч перед Різдвом» за мотивами твору Миколи Гоголя. Цей спектакль можна побачити лише у грудні чи січні, бо присвячений він саме Різдвяним святам.
           Як відомо, повість «Ніч перед Різдвом» увійшла до циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1829–1832), які знаменували появу в літературі нового письменника. Першу збірку молодого Гоголя, що побачила світ у далекому Петербурзі, високо поцінував Пушкін, який писав: «Вечори»... здивували мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена... А подекуди яка поезія!». Збірка зачарувала публіку своєю співучою мовою, колоритним гумором, дивовижними описами природи. І в усьому цьому виявилася глибока любов Гоголя до України.
         Сценічну версію для полтавського театру створив відомий режисер – заслужений артист України Віталій Кашперський. Глядачі побачили прекрасну феєричну музичну комедію, музику до якої написав народний артист України Віталій Скакун.
         Перші ж звуки увертюри полонять глядачів, і вони разом з гоголівськими героями кружляють у вихорі хурделиці. А потім на сцену виходить сам Микола Гоголь, щоб розповісти неймовірну історію, яка сталася у ніч напередодні Різдва. Гоголь (Тимофій Зінченко) вільно ходить по сцені, читаючи уривки з повісті, розмовляє з героями і глядачами, навіть втручається у долі своїх персонажів, даючи їм слушні поради. Автор стає героєм свого ж твору. Прем’єра п’єси відбулася у далекому вже 1995 році, і такий театральний прийом був досить новим та цікавим. Хоча молодому акторові Тимофію Зінченкові бажаємо більшої емоційності у створені образу нашого славетного земляка.
         Своїм артистизмом підкорює глядачів Чорт (Павло Васильєв). Його нескінченні витівки разом із чортицями (артистки балету), які долучилися до нього після веселого заклику «Починай!», вносять сум’яття у спокійне життя персонажів. Чого він лише не виробляв! І місяць украв, і голову здатен кому завгодно задурити, ще й залицяється до Солохи, яка теж не проста жінка, а справжня відьма.
Метикована і весела Солоха (Людмила Тимофеєва) здатна не лише сховати у мішках не одного свого гостя, а й зорі на небі викрасти. Зла сила намагається правити світом, пересварити всіх людей, а «там вони й самі все зроблять». Виявляється, нечистий дуже добре знає психологію простих смертних.
        Вдало ведуть свої партії Вакула (Сергій Озерянко) й Оксана (Лідія Кретова). Несміливий, але майстерний і кмітливий коваль ніжно любить Оксану, незважаючи на те що красуня була вітряною, примхливою і розпещеною. Та заради кохання він здатен на будь-які вчинки. Не побоявся навіть чорта осідлати, щоб принести черевички, які носить сама цариця.
      Блискучий дует Вікторії Ягодки (цариця Катерина) і Володимира Філатова (Потьомкін) вносить у виставу дух світськості й аристократизму. А Вікторія Ягодка, як завжди, чарує своїм дивовижним голосом.
        Талановито дібраний чоловічий ансамбль жителів славнозвісної Диканьки, створений провідними акторами театру. Недалекий, але самовпевнений Чуб (народний артист України Василь Голуб) та його кум Панас (Віталій Крапіва) ласі до оковитої, яка й довела їх до всіх пригод. Дяк (заслужений артист України Микола Дудник) хоч і не статечний козак, але, забувши церковні закони, не зміг уникнути чар незрівнянної Солохи. Неперевершений козак-характерник Пацюк (заслужений артист України Володимир Гостіщев), недорікуватий голова (заслужений артист України Олександр Любченко), простакуватий Остап Шуваленко (заслужений артист України Володимир Морус).
         Як завжди, вражають масові сцени спектаклю, у яких задіяні всі актори театру. Неймовірно сильно лунають упродовж усього дійства колядки «Нова радість стала», «Добрий вечір тобі, пане господарю!», віншування у фіналі всіх присутніх в оглядовій залі добрими словами: «Хай рік принесе вам здоров’я і сили, хай збудуться усі ваші надії». Веселі колядки, жартівливі народні пісні, що вдало вплітаються у загальне тло вистави, створюють незабутній етнографічний колорит.
        Балетмейстер вистави – Д. Козачковський, який уже відійшов у засвіти, але його хореографія продовжує жити на сцені.
        Гарні й декорації до п’єси. Біленькі хати, маленька церква, тин, кучугури снігу, темне небо, усіяне зорями, точно відтворюють текст опису гоголівської ночі: «Минувся останній день перед Різдвом. Прийшла зимова ясна ніч. Зазорилося. Місяць пишно виплив на небо посвітити добрим людям та всьому мирові, щоб весело було всім колядувати та Христа прославляти…». Ці прекрасні декорації створив для вистави народний художник України В. Геращенко, який упродовж тривалого часу був головним художником театру.
          Незважаючи на незвичний фінал, коли Гоголь і Чорт закривають завісу (невже їх можна ставити поруч чи це закид на містику Гоголя?), п’єса має зовсім інший морально-етичний зміст. Перемогли світлі чисті почуття, добро, яке завжди сильніше від зла. Перед глядачами пройшли дива Різдвяної ночі: очищення душі Оксани, її каяття, туга за ковалем. І тоді вже не треба приховувати кохання, яке оселяється у душах героїв.
         Як тут не згадати ще одного письменника, який дуже любив Різдво і вірив у моральне вдосконалення людства. Це англієць Чарльз Діккенс, який так писав про Різдвяні свята: «Це радісні дні – дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні в усьому календарі, коли люди, наче за мовчазною згодою, вільно розкривають один одному серця і бачать у своїх ближніх, навіть у незаможних і знедолених, таких же людей, як вони самі…». Завдяки театральному дійству і душі глядачів наповнюються світлом добра.
         Ще одна деталь, яка приємно вражає останнім часом, коли приходиш на вистави нашого театру. Це переповнений зал і… відсутність квитків у касі. Полтавці знають: квитки на вистави, як і в столичних театрах, слід купувати заздалегідь. А коли заходиш до залу, то мимоволі згадуються безсмертні рядки з «Євгенія Онєгіна»: «В театрі повно; ложі сяють; // Партер і крісла – все кипить…» (переклад М. Рильського).
          Зазначимо, що на вистави нині ходять родинами: бабусі й дідусі, батьки і діти. І це теж диво. Адже люди прагнуть краси. Літня жінка, що сиділа поруч зі мною, сказала мудрі слова: «Знаєш, дитино, уже не віриш новинам, набридли пусті серіали, а хочеться чогось душевного… Без цього ж не можна…». І такою щиросердною цілющою благодатною водою для нас залишається вічно прекрасне мистецтво театру.

 

Джерело: Чередник Л. / Л. Чередник // Полтавський вісник. — 2017. — № 6 (1439). — 9 лютого.