ЗМІ про нас
Мюзикл «Сорочинський ярмарок» вперше побачив світло рампи на рідній землі Миколи Гоголя
Так зійшлися зірки, що полтавський глядач мав честь першим побачити сучасний мюзикл композитора, народного артиста України Олександра Злотника, поета-пісняра Олександра Вратарьова та драматурга Ярослава Верещака, створений за мотивами повісті Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок».
Варто пригадати, що він був написаний для втілення на сцені Національного академічного театру імені І. Франка, але доля розпорядилася по-іншому, тому першовідкривачами цього творіння стали актори По-лтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя.
— Полтавщина — це рідна земля Сорочинського ярмарку, земля, де він вже став брендом для всього світу, тому й мюзикл «Сорочинський ярмарок» втілено саме тут, — розповів Олександр Злотник. — Цей твір містить і вокальні номери, і хори, і танці, а вони побудовані так, що будуть запам’ятовуватися глядачам. Для мене було важливо, щоб у мюзиклі перепліталися і ліричні, і сучасні, і гумористичні наспіви. Адже головне, щоб люди, подивившись виставу, вірили в те, що відбувається, а не дивилися штучне відтворення тексту.
Прем’єра «гоголівців» стала яскравою подією нового 78-го театрального сезону. Яскравою за зовнішнім оформленням (сценографія та костюми — Ірина Кліменченко), танцювальними номерами (балетмейстер-постановник — Світлана Мельник) та за суттю і змістом. Перетворивши «Сорочинський ярмарок» на мюзикл-концерт, режисер-постановник — заслужений діяч мистецтв України Юрій Кочевенко жанрово підкреслив, що чекати потрібно ярмаркового свята, театрального шоу, веселих співів і запальних танців.
До речі, для колективу Юрій Владиславович — людина не нова, так як і для полтавських поціновувачів театрального мистецтва. Адже поставлені ним за останній час різножанрові спектаклі «Тев’є-Тевель», «Назар Стодоля» та «Енеїда» з успіхом виконуються на полтавській сцені. Всі ці вистави об’єднує те, що режисер залучає до роботи весь творчий колектив, тому постановки — масштабні, з піснями, танцями, «живою» музикою. «Сорочинський ярмарок» не став винятком.
— Історично склалося так, що український театр — це музично-драматичний театр, тому добре, якщо є і балет, і хор, потенційно співоча з професійними вокальними даними трупа, оркестр, — поділився своїми думками режисер-постановник мюзиклу Юрій Кочевенко. — Це дає можливість, як у полтавському театрі, ставити масові вистави, задіяти весь творчий колектив, використати цей потенціал. Далі — інша річ: примусити весь цей механізм працювати, мобілізувати мозок, всі відчуття і переживання. Гоголь зібрав низку чудових анекдотів і зробив із них цікаву історію. Це — яскраві типажі, висока культура — те, що є у Гоголя і чого так не вистачає нам сьогодні. Тому наша «Сорочинка» — набір жартів, які розкажуть актори театру, перевтілившись у героїв повісті.
Влучно сказано — перевтілитись. Недаремно на початку вистави до глядачів виходять із зали корифеї театру — народний артист України Юрій Попов та заслужений артист України Володимир Морус у сучасних костюмах. Саме вони нагадають, що повість «Сорочинський ярмарок», написана молодим Гоголем у 22 роки, стала для нього дебютом, відкриють завісу, за якою і закружляє ярмаркове колесо у вигляді вінка з квіточками і різнокольоровими стрічками. Калейдоскопом пройдуть перед глядачами лялькові прототипи безсмертних гоголівських героїв — Солопій Черевик, кум Цибуля, Хівря, Гриць, Параска, Афанасій Іванович, яких за наступним обертом змінять актори в образах цих персонажів.
— «Сорочинський ярмарок» — це ярмарок образів, доль, який краще за великого Гоголя не міг описати ніхто, — зазначив Олександр Злотник. — Це такий собі загальний музично-мистецький ярмарок, де поєдналися симфонічні наспіви з сучасними мелодіями, використані клавішні та барабани. Втілення «Сорочинського ярмарку» — це надзвичайно складна робота, тому, якщо всі учасники цього дійства на сцені будуть «горіти» спільною справою, то, маю надію, що зерно, посаджене у цю благодатну гоголівську землю, обов’язково проросте.
Історія кохання Гриця та Параски, гоголівська сатира та містика переплітаються у «Сорочинському ярмарку», обрамлюються сучасними музичними шлягерами. Переживання та характери головних героїв відкриваються у сольних партіях та дуетах. Ліричними, наспівними мелодіями представлені закохані Гриць (Сергій Озерянко) та Парася (Ольга Філатова), а от динамічними та жартівливими постають перед глядачем пристрасні коханці Афанасій Іванович (Тимофій Зінченко) та Хівря (Катерина Філатова). Не обійшлося на «ярмарку» «гоголівців» і без циганів, чортів-фаворитів та хорового масового народного ярмаркового співу. Романсові наспіви темпераментно звучали у сольному виконанні Циганки (заслужена артистка України Маргарита Томм) та у дуеті з Циганом (заслужений артист України Володимир Гостіщев).
Окрім реального світу гоголівських персонажів, режисер вибудовує паралельний примарний світ, у якому є місце містичності та сатирі. Тому виникають сцени з Циганом та фаворитами (Віталій Крапіва, Сергій Прокопович), які неочікувано з’являлися, обіцяючи допомогти Грицю, котрий, не тямлячись від щастя, приймає Циганку за наречену, відкривають «таїну» кумам про стосунки Хіврі та Афанасія Івановича. Розповіли зі сцени і страшну історію про червону свитку, що ніби трансформувалася у трактуванні режисера і «втілилася» у рухливий танцювальний образ з чотирма ногами.
Як і обіцяли на початку корифеї театру, було «і весело, і навіть страшно». Особливо весело глядачам ставало, коли на кону з’являлися два куми. Ось тоді сміялися і з їхнього горя, що Хівря-Філатова не дала грошей на шинок, і з нетямущості при зустрічі з Грицем-Озерянком, рішучості при «штурмі» зрадниці-жінки. Стало страшно, коли Цибуля-Морус почав розповідати про червону свитку. Тут знадобилися театральні прийоми: і вітер, і зловіщі звуки, і кінь, який нібито ввижався наляканим героям, але фізично був присутнім на сцені. Контрастність побудови музичних номерів врятувала ситуацію, і після такої комічно-напруженої сцени у дійство вже поспішали запальні життєрадісні циганки.
«Сорочинка» у «гоголівців» — це святковий ярмарковий концерт, де «все яскраве, строкате... снується перед очима!». А як зазначив Олександр Злотник: «У мистецтві головне — щирість, театр повинен бути «живим». Тож завдання театру, надзвичайно талановитих музичних полтавських акторів, щоб мелодії і пісні «Сорочинського ярмарку» «вийшли» за стіни театру, повернулися до людей, пропагували український дух та багатогранність Сорочинського ярмарку, щирість народних персонажів». Живою «Сорочинку» «гоголівців» зробив і музичний супровід оркестрантів полтавського театру під керуванням диригента — народного артиста України Віталія Скакуна. «Оживив» режисер Кочевенко і фінал — завершивши дійство весіллям Гриця та Параски. Апофеозом став останній хор, молитва за Україну — оптимізм і світлий погляд у майбутнє.
«Сорочинський ярмарок» у по-лтавському театрі — це мюзикл-концерт, що нагадує вертепне дійство, без якого не обходилися народні свята та гуляння. Тому декорації, що трансформуються і «переносять» у різні місця дії, стають тією табакеркою, з якої «висипають» персонажі, історії, анекдоти. Через те, що у дійстві переважає фольклорний пласт, відчувається духовність народу. Всі музичні трансформації, характерні нюанси сучасних виконавців наближають нову постановку «гоголівців» до сьогоднішнього глядача, для якого далека минувшина «ожила» на сцені полтавського театру.
Ольга КОВАЛЕНКО
для «Вечірньої Полтави»
Фото автора
