Ще зовсім недавно у Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя презентували прем’єру «За двома зайцями» (про яку «Вечірка» вже писала), розпочалася робота над новою постановкою музичної вистави «Сорочинський ярмарок», а нині вже храм мистецтва готується до завершення 77-го театрального сезону.

На останньому концерті сезону симфонічний оркестр подарував полтавцям чарівну музику Мендельсона та Чайковського
Завершальним акордом концертного сезону симфонічного оркестру Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру під керівництвом народного артиста України Віталія Скакуна стала програма з концерту для скрипки з оркестром Фелікса Мендельсона, вокальних номерів солістів театру та сюїти з балету Петра Чайковського «Лускунчик». Це був своєрідний підсумок діяльності колективу за цей сезон. Численні концерти, на яких полтавські музиканти грали з кращими солістами України та інших країн, залюбки відвідувала місцева публіка.
Тож і на останньому у цьому сезоні концерті охочих послухати класичну музику виявилося чимало. Для виконання трьохчастинного концерту для скрипки з оркестром Мендельсона до Полтави запросили відому скрипачку, лауреата Міжнародних конкурсів, солістку камерного ансамблю «Київські солісти» Катерину Бойчук. Уже з перших звуків наспівних мелодій глядачі поринули у світ прекрасного, а різнохарактерні пасажі, віртуозно і з натхненням та темпераментом виконані гостею з Києва, змусили висловити вдячність бурхливими аплодисментами.
Звуки вальсу «Казки Віденського лісу» Йоганна Штрауса у виконанні солістки театру Надії Карпової та симфонічного оркестру чарували вишуканістю. Після них у більш ліричний та мрійливий стан вводила слухачів «Ты, моя мелодия» соліста театру Сергія Озерянка. Контрастом прозвучала характерна арія Маріци з однойменної оперети Імре Кальмана, яку виконала солістка театру Вікторія Ягодка.
Вокальні номери стали своєрідною увертюрою до казкової сюїти з балету «Лускунчик» Петра Чайковського. Цей твір оркестранти присвятили всім полтавським шанувальникам класичної музики. Бравурні ритми маршу, примхливі різнохарактерні мелодії, переклички інструментів, різножанрові танцювальні номери — усе викликало чарівні емоції. Змінювалися настрої, характер виконання, але залишався світ фантастичних героїв музики Чайковського, що «ожив» завдяки виконанню музикантів симфонічного оркестру, за диригентським пультом якого стояв народний артист України Віталій Скакун. «Танок феї Драже», вишуканої краси «Вальс квітів», що вирізнялися світлими мелодіями, прозорою оркестровою фактурою, переростали у грандіозний фінал, після якого залишилося лише відчуття гармонії та спокою.
Свою вдячність за нову зустріч з прекрасним глядачі висловили музикантам довготривалими аплодисментами і букетами квітів. І вже ні в кого не виникало сумніву, що й у наступному сезоні колектив симфонічного оркестру працюватиме для свого улюбленого глядача.
Дітям — знайома з дитинства казка, дорослим — безтурботна ексцентрична комедія.
Життя театру — це завжди нестримний процес, де поруч із творчістю повинна бути чітка злагоджена робота всіх його працівників. Адже у той час як творці займаються пошуком ідеї та варіантів її втілення, у виробничих цехах (бутафорському, реквізиторському, художньому, костюмерному) створюють той прекрасний світ, у якому і «оживе» задум режисера, художника, композитора, балетмейстера та інших. Саме такий казковий, різнокольоровий та трішки фантастичний світ було створено у прем’єрній виставі для дітей «Малюк та Карлсон» (режисер — Владислав Шевченко, художник — Тетяна Чухрій).
Весела безтурботна казка про зародження дружби між «чоловіком у повному розквіті років» з пропелером на спині та звичайнісіньким хлопчиком Малюком виявилася глибокою та повчальною. Адже ця історія викриває проблему поколінь, де батьки не розуміють дітей, які прагнуть свободи, не цікавляться їхнім життям, перекладають обов’язки виховання на «домомучительок» на зразок Фрекен Бок (у виставі — актриса Наталія Верченко). Ось і перетворюється життя їхніх дітей на самотність, та Карлсон (артист Віталій Крапіва), завдяки своїй доброзичливості, зміг навчити Малюка (артист Сергій Жмурко) дружити, розрізняти добро і зло, провчити злодіїв.
У полтавському театрі вистава для дітей «Малюк та Карлсон», яку вже побачило безліч малюків (у шкільних та літніх таборах, а з нового сезону вона увійде в репертуар на рідній сцені), наповнена гумором, веселощами, іграми, піснями і танцями.
Іншою прем’єрою — «За двома зайцями» за Михайлом Старицьким — 5 липня гоголівці завершать 77-ий театральний сезон. Комедія, що неодноразово ставилася у полтавському театрі, стала новим прочитанням знаної всіма історії про збанкрутілого цирульника. Так як вистава й понині залишається улюбленою для публіки, збирає аншлаги та «смакує» сучасним глядачам крилатими висловами, вона стане завершальною крапкою сезону. Але не будемо такими категоричними: вона може перетворитися і на трикрапку, адже естафету музичних постановок жартівливого характеру продовжить презентація у новому сезоні мюзиклу «Сорочинський ярмарок» (за Миколою Гоголем, музика народного артиста України Олександра Злотника, п’єса Ярослава Верещака, вірші Олександра Вратарьова).

Жарти повсякденного життя та атмосферу яскравого всенародного свята відтворять у новому «Сорочинському ярмарку»
«Сорочинський ярмарок» — знаковий твір для полтавського театру, тому що у різні періоди його розвитку режисери створювали фантасмагоричний світ гоголівських персонажів, які так імпонують українцям своїм народним характером. Для втілення нового варіанту — мюзиклу «Сорочинський ярмарок», що ще не бачив світла рампи на теренах України — запросили режисера з Києва, заслуженого діяча мистецтв України Юрія Кочевенка.
Полтавська сцена та колектив для Юрія Владиславовича не нові, адже стежина до нашого краю була торована ще у 2009 році, коли він здійснив постановку вистави «Тев’є-Тевель» (за Шолом-Алейхемом). У 2010 році новим творінням режисера стала «Енеїда» (за Іваном Котляревським). По-новому зазвучав і твір Тараса Шевченка «Назар Стодоля» у режисурі Юрія Кочевенка. Наразі всі ці вистави залишаються у репертуарі полтавського театру, бо публіка знаходить нові акценти у добре знаному матеріалі.
Після таких масштабних пластів, сценічне втілення яких змусило по-іншому працювати акторів, мислити полтавського глядача, Юрій Владиславович узявся жартувати. Тобто гоголівську повість «Сорочинський ярмарок», що «перевтілилася» у мюзикл, він ставить як плеяду жартів із життя простих людей. Головні герої стануть прототипами сучасників, «переходитимуть» із сьогодення у часи Гоголя і знову повертатимуться у реалії буденності.
— Наша «Сорочинка» — це набір анекдотів, жартів, які розкажуть актори спочатку у сучасних костюмах, потім перевтіляться у героїв повісті, — розповів режисер-постановник вистави Юрій Кочевенко. — Вистава ж відбудеться тоді, коли почнеш розмовляти з персонажами однією мовою, коли вони перестануть бути чужими, і вже, завдяки режисеру, ці персонажі стануть зрозумілими й близькими і глядачу.
І хоча Юрій Владиславович уже не вперше у полтавському театрі, кожна нова робота для нього — це чистий аркуш, що починається з літератури, пошуку, побудови стосунків та пізнання незнаних до цього часу граней акторських можливостей. Адже навіть актори, які раніше грали своїх персонажів у трактовці інших режисерів, по-іншому дивляться на них.
— Я звик до свого Солопія Черевика, він живе в мені, тому надзвичайно важко «переламати» себе для нової трактовки образу, — поділився враженнями від роботи над новою виставою народний артист України Юрій Попов, який грав Солопія Черевика у попередніх постановках «Сорочинки». — Я вже не перший раз працюю з Юрієм Владиславовичем, пощастило і у «Тев’є-Тевель» головну роль зіграти, і у «Енеїді» працювали разом, тому довіряю йому, вірю, що він може створити оригінальну виставу, не схожу на будь-яку іншу. Він талановита людина, працює з повною віддачею. Зараз мені важко відкинути того Черевика, якого грав у 70-80-ті роки. Я тоді був молодим, одягав парики, робив відповідний грим. Але нині зрозумів, що довіряю Кочевенку, інколи відкидаю своє, слухаю режисера, розумію, що потрібно для загального задуму вистави.
Легко працювати з досвідченим режисером і заслуженій артистці України, провідній актрисі театру Маргариті Томм.
— З цим режисером цікаво й легко працювати, адже він сам як актор розуміє нас, а як педагог — пояснює, знаходить потрібні слова для того, щоб будь-яка роль стала рідною і зрозумілою кожному, — розповіла Маргарита Валеріївна. — Головне, що Юрій Владиславович — дуже творча людина. Здається, що ідеї у нього народжуються щомиті. Він швидко змінює мізан-сцени, вибудовує разом з акторами цілісне полотно. У новій «Сорочинці» кожна сцена — це дивертисмент, що допомагає розкритися кожному акторові як молодому, так і заслуженому, народному. Знаєте, ми вдячні, що Юрій Владиславович приїхав на постановку, адже дещо засумували за якісною, гарною роботою. «Сорочинський ярмарок» ще імпонує тим, що музика, написана в естрадній манері, зберігає народний дух. Тому музичні номери й пісні легко запам’ятають глядачі. Зараз нікому не цікаві вистави, де грається лише текст, тому Кочевенко відходить від побутового, проводить репетиції у формі гри, яка розпалює у нас бажання творити.
Атмосфера народного свята, веселого вертепу, яку намагаються показати творці вистави, відображатиметься і у декораціях, створених художником Іриною Кліменченко. Круговерть різнокольорових стрічок, мерехтіння яскравих костюмів, постійна зміна елементів декорацій додаватиме динаміки дійству, де, як із казкової скрині, з’являтимуться персонажі, фантасмагоричні образи.
Прем’єра нової вистави гоголівців «Сорочинський ярмарок» уже не за горами. Створюючи нові постановки, театр розширює світогляд глядачів, сприяє відновленню їхнього емоційного балансу. І в цьому його життєва позиція служіння людям. За словами режисера Юрія Кочевенка, найважливіше у сучасному театрі — це зрозуміти, що потрібно місту. Будь-який матеріал треба поставити так, щоб у залі не залишилося байдужих до тієї історії, яку їм розповідають зі сцени.

Ольга КОВАЛЕНКО
Фото автора